Зазнала фіаско перша спроба офіційного Києва надати конкретних обрисів так званому планові Маршалла для України, себто відбудови нашої держави, поруйнованої внаслідок масштабних бойових дій на її території, коштом її західних союзників. Делегати міжнародної конференції з повоєнного відновлення України, що відбулася минулого тижня в Лугано (Швейцарії), грошовиті люди з більшості розвинутих європейських країн та США, готові інвестувати у майбутнє української нації, не схвалили план відбудови нашої держави, представлений на їхній розгляд делегацією з самої України.
Що ж сталось? Адже, якщо вірити чиновникам, причетним до творення тих накреслень, зокрема прем’єру Денисові Шмигалю, керівникам міністерств та інших столичних відомств, власне, представникам створеної ще 21 квітня Національної ради з відновлення України від наслідків війни, над тим працювало понад 2500 учених юристів та економістів, у тому числі й іноземних консультантів, і в підсумку вийшов документ на 2200 сторінок, який описує різні аспекти відновлення України…
Проблема в тім, що такий кількісно грандіозний план (із 24 томів напрацювань) делегатам форуму видався низькоякісним. Дивує, що з кількох різних варіантів відбудови нашої держави, розроблених у надрах згаданої Нацради, представили саме той, який курирував-готував голова комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової і митної політики Данило Гетманцев, котрий давно просуває ідею домінування держави в галузі економіки. Д. Гетманцев попросив у партнерів 750 млрд доларів на реалізацію абсолютно непотрібних проєктів, кажуть експерти. А щойно означену ціну повоєнної відбудови України взяв зі стелі. До того ж елементарний аналіз того «відбудовчого мегапроєкту» доводить, що його реалізація не привела би до відновлення нашої держави, а лише допомогла б збагатитись окремій групі осіб – Україна й надалі зоставалась би злиденною, відсталою й «третьосортною», в ній тільки з’явилося би ще кілька нових доларових мільярдерів. І це, очевидно, відчули учасники конференції в Лугано.
– Доречно нагадати, що в Україні п’ятий місяць триває війна, кровопролитна й важка, – коментує ситуацію науковий керівник Українського інституту економічного лідерства Ярослав РОМАНЧУК, котрий проаналізував урядовий «План відновлення України» (ПВУ), представлений міжнародній спільноті. – Під тимчасовою окупацією ворога – п’ята частина території України. Агресор має значно більше, ніж ми, ресурсів, озброєння, живої сили і явно не збирається відступати. Тож нині ключова проблема України – гострий дефіцит зброї для ЗСУ. Без допомоги Заходу – постачань озброєння й бойової техніки навіть найвідданіші, найпатріотичніші захисники Вітчизни не в змозі вигнати з нашої землі рашистських агресорів. Наші керівники тонуть в обіцянках, запевненнях дружби, майбутніх статусах, деклараціях та заявах. А суть центральної проблеми України, яку влучно сформулював Президент Володимир Зеленський ще в перші дні війни, коли американці пропонували йому допомогу в евакуації з Києва, й сьогодні така сама: «Мені потрібна зброя, а не таксі».
План відновлення України (ПВУ) – це навіть не «таксі». Це спекулятивний ф’ючерс на можливу подорож у світле невизначене майбутнє. Сьогодні, як і всі попередні дні війни, всі представники української влади повинні одноголосно кричати: «Дайте зброю!». Ніхто точно не знає, на якій стадії перебуває війна. І чимраз більшає ознак того, що вона набула затяжного характеру. Тож уся енергія всієї української влади має бути сконцентрованою на реалізації гасла «Все для фронту, все для перемоги». На жаль, влада країни піддалася спокусі «подайте нам таксі-лімузин у світле майбутнє» і завалила Захід своїми добрими побажаннями.
Словом, то є не науково обґрунтований, серйозний документ для професіоналів (вчених, бізнесу, донорів, підприємців, фінансистів), а сценарій політекономічного міжнародного перформансу. У ньому форма важливіша за зміст, його гасла пріоритетніші за наукове обґрунтування, естетика збірки цінніша за практику економічного творення.
І під цей позбавлений скромності план його автори планували отримати до 2032 р. як мінімум $750 млрд. Цю цифру, як і більшість параметрів ПВУ, взято зі стелі. Вони є суб’єктивними проєкціями чиновників, які вже бачать себе управителями щедрих інвестиційних обозів, як мінімум, на десять років уперед. Створюється враження, що розпорядникам та споживачам чужого й їхнім закордонним партнерам набагато важливіше бачити себе у процесі освоєння ресурсів/грошей, ніж вільну від ворога, бюрократизму, номенклатурно-силового ідіотизму та руйнівного лобізму Україну...
Пропонувати такий план на розгляд чесних датських чиновників, справедливих, непідкупних шведських суддів, ісландських прокурорів, які не беруть хабарів, фінських держслужбовців, які служать народові цілковито прозоро, без конфліктів інтересів, чи австрійських депутатів, які працюють за моральним кодексом честі, – це або тримати звичайних українців за лохів, або цинічно ставити особисті, шкурні інтереси вище за свободу і процвітання України…».
Тут можна б і поставити крапку в цьому матеріалі. Проте хоча форум і провалені на ньому намагання Гетманцева й К* «видоїти» в європейських та міжнародних донорів $750 млрд уже в минулому, все ж, гадаємо, варто додати ще кілька пасажів з експертних оцінок того 24-томника. Аби зрозуміти, з ким мусимо мати справу в особі економічного блоку нинішньої влади в Україні, узурпованої «слугами народу», що готував той стос «бомаг». Тим паче, що ПВУ, за свідченням того самого Я. Романчука, – лише погіршена версія затвердженої у березні 2021 р. Національної економічної стратегії до 2030 р. Чому гірша? Бо там хоч були посилання на економічну свободу, на розкріпачення підприємництва тощо, а тут про це – анітелень...
Отже, ПВУ – це також «план збереження домінації держави в економіці України назавжди, план цілковитої поразки економічної свободи країни і зміцнення номенклатурно-силових угруповань. Це план єднання української та світової бюрократії та їхніх комерційних структур і позбавлення України статусу нового Заходу. Це план перетворення країни на хронічно неблагополучну, сварливу, старіючу «сіру» санітарну зону між варварською, імперською Росією та Європою, що безтурботно загниває.
Найгірше, що він представляє інтереси насамперед різних так званих організацій розвитку та всіх тих, хто спеціалізується на «вибиванні» грантів і освоєнні чужих грошей. Підприємець у ньому – це вторинне. Він змушений буде вбудовуватися в номенклатурно-силовий схематоз, щоб вижити й заробити на ринку. Як витвір «соросят» ПВУ також презентує політичні, комерційні та ідеологічні інтереси міжнародних лобістів екологічних організацій, а також ООН, МВФ, Світового банку і всіх тих консультантів, які вже бачать себе в ролі постачальників технократичних послуг для України на найближчі 10 років.
ПВУ становить і екзистенційну загрозу для України, бо не передбачає створення потужної, вільної, приватної економіки з головним двигуном в особі підприємця, а є інституційним продовженням тих хибних практик, які ще до війни привели Україну до ??статусу найбіднішої держави Європи. Тому що ігнорує теорію та практику провалів держави загалом та якості інститутів української економіки зокрема. Номенклатурно-силовий схематоз з України нікуди не подівся. Якість управління залишається на критично низькому рівні. Держава була і залишається головним власником, бізнесменом, фінансистом та регулятором...
У Лугано ми побачили Україну у форматі comeback (у перекладі з англійського – «повернення». – Ред.) – відновлення порочних зв’язків, бюрократичних фантазій та лженаукових неподобств».
Зрештою, хоч як, а конференція у Швейцарії, про яку йдеться, нагадала аналогічні міжнародні заходи щодо надання системної допомоги теж свого часу поруйнованим внаслідок бойових дій Іраку, Афганістану та низці країн Африки. Тож хай би трагічний досвід цих держав послужив уроком для українських можновладців, підказав, як не потрібно планувати відновлення країни після війни, особливо, коли вона набуває затяжного характеру, і як це робиться загалом у цивілізованому світі.
