У парламенті розпочали процес відкликання Дмитра Разумкова з поста голови Верховної Ради, про що він сам поінформував на своїй сторінці у Фейсбуці. Як відомо, депутатська фракція «Слуга народу» зібрала більше за необхідні 150 підписів для ініціювання відкликання Д. Разумкова з посади спікера...

Але наскільки все серйозно? Чи вдасться чинному спікеру залишитися на посаді? Чому саме тепер, майже на старті політичного сезону, пропрезидентська партія розпочала процес розлучення з колишнім «першим номером» у своєму партійному списку на виборах до ВРУ? Яке політичне майбутнє у Д. Разумкова без підтримки «слуг»? На ці запитання газети «Галичина» відповів провідний український політолог – професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Олексій ГАРАНЬ:

– Думаю, що Зеленський і Офіс Президента (ОП) докладуть максимум зусиль для того, щоб Разумкова зняти з посади голови ВРУ. Тобто вони прагнуть показати, хто в домі хазяїн, вони не хочуть дотримуватися навіть регламентних правил у діяльності спікера парламенту, за що виступає Разумков.

Я хотів би наголосити, що це не є якимось особистісним конфліктом Разумкова і Зеленського. Більше того, це потрібно розглядати ширше, ніж конфлікт спікера Разумкова і Президента Зеленського. Я думаю, що коли ми говоримо про цей конфлікт, то загалом маємо говорити про роль парламенту в Україні. А роль парламенту в нас завжди була серйозною, навіть у випадках, коли Кучма чи Янукович намагалися схилятися до авторитаризму. І в цьому наша відмінність порівняно з Росією, де парламент є абсолютно ручною інституцією. В Україні парламент завжди відігравав важливу роль балансу до президентської влади. Це дуже важливо розуміти. Тут можна наводити багато різних прикладів, починаючи від «Кучми – Мороза», Конституції 1996 року, а відтак і конституційної реформи. Після конституційної реформи 2004 року роль парламенту відповідно до Основного Закону ще більше зросла, тому що уряд бодай з формальної точки зору має спиратися на більшість у парламенті. А це означає, що треба говорити з представниками різних політичних сил у найвищому законодавчому органі країни.

До 2019 року в нас жодна політична сила не мала монобільшості у ВРУ, навіть Партія регіонів. І це означає, що треба було спілкуватися з представниками різних політичних сил. Що ж відбулося після парламентських виборів-2019? У ВР було сформовано монобільшість, і на початку справді запровадили турборежим, в якому брав участь і спікер Разумков. І цей турборежим полягав у тому, що дуже багато законів приймали швидко і з порушенням процедури. Але неминуче відбулося те, що відбулося. І це, до речі, передбачали експерти, які говорили, що в такій великій фракції відбуватиметься диференціація. І що в нас є достатньо зрима опозиція, яка відбиває погляди частини населення, її неможливо ігнорувати. Навіть за Януковича опозиція відігравала важливу роль. Так само й тепер опозиція може впливати на ситуацію в країні, у тому числі через позапарламентські дії. Парламент – це місце для розмов і для діалогу. Я завжди студентам кажу, що слово парламент походить від французького слова «parler» – говорити. Це місце, де мають відбуватися розмови між представниками різних політичних сил. І власне Разумков, опинившись на посаді спікера, почав дотримуватися бодай регламентних правил, говорив, що не можна ігнорувати опозицію, принаймні потрібно її слухати та діяти за парламентською процедурою. І ми бачимо, що це, власне, й не задовільняє Офіс Президента, який хоче протискувати закони, не зважаючи на регламент парламенту. Власне в цьому і полягає суть конфлікту.

Що ж відбуватиметься далі? Як я вже казав, для Зеленського – це питання принципу, тому він мобілізує максимум зусиль, щоб зняти Разумкова і поставити «ручного» Стефанчука. Але, думаю, всередині самої фракції «Слуга народу» є люди, які розуміють, що в цьому конфлікті насправді команда Зеленського не права. Я не ідеалізую Разумкова, але він бодай дотримується регламентних норм. І його усунення з посади означатиме спробу повернення до всевладності Банкової. А нині цей процес наростає та набуває дуже загрозливих форм. Ми бачимо як дедалі більше влади концентрують у руках неконституційного органу, яким є ОП. І всередині фракції «Слуга народу» є люди, які розуміють цю небезпеку. Питання в тому, чи готові вони сьогодні піти на відкритий конфлікт з Офісом Президента. Друге, це позиція олігархічних груп «За майбутнє» і «Довіра». Тут теж є питання, оскільки ті, які стоять за ними, не зацікавлені, щоб Зеленський отримав більше влади над парламентом. Але тут можливі закулісні угоди, тому що, коли ми говоримо, що Зеленський проштовхнув закон проти олігархів, то насправді – це не закон проти олігархів, а закон, що встановлюватиме «вибіркову справедливість». І відкриє достатньо багато можливостей для того, щоб досягати закулісних угод з тими олігархами, які погоджуватимуться грати на умовах Зеленського. Тому, очевидно, більше шансів, що Разумкова знімуть, проте інтрига буде зберігатися.

Щодо політичних перспектив Разумкова. Думаю, що він готовий вийти в самостійне плавання. Але тут питання, оскільки Україна є демократією, де вибори мають значення, то дуже важливу роль гратимуть його виборчі рейтинги. Баланс довіри і недовіри у Разумкова непоганий. Він приблизно такий, як у Зеленського. А в деяких випадках навіть кращий. Але баланс довіри і недовіри не є виборчим рейтингом. Ми не знаємо, що буде за два-три роки, але на сьогодні виборчий рейтинг Разумкова є низьким. Якщо говорити про нього як претендента на президентське крісло, то його рейтинг невисокий. Але для того, щоб потрапити до парламенту потрібно лише п’ять відсотків голосів виборців. І тут виникає більше можливостей для маневру. Створювати власну політсилу? Невідомо, чи встигне вона розкрутитися до парламентських виборів…

Але цілком можливо, що Разумков може вступити в союз з якимись іншими політиками. Також можлива кооперація з проєктами, які є достатньо розкрученими й мають шанс подолати виборчий бар’єр. Наприклад, це партії Гройсмана чи Смєшка. Тому я думаю, що усунення Разумкова з посади спікера не означатиме кінця його політичної кар’єри, хоча, безумовно, це ускладнить його політичне життя. Бо зараз він, як кажуть, на коні: як голова Верховної Ради з’являється на телеекранах, озвучує ініціативи, багато коментує, впливає на політичний процес. Якщо його усунуть, такі можливості зменшаться. Але в Україні люблять ображених, і він зможе продовжувати свою політичну кар’єру.