Так склалося, що якраз у Міжнародний день письменників прикарпатські літератори і краєзнавці також вшанували в Богородчанах 210-річний ювілей українського поета-романтика, громадського діяча, священника о. Антіна МОГИЛЬНИЦЬКОГО. Зокрема поклали квіти до його погруддя (автор – скульптор Василь Вільшук), відкритого два роки тому з ініціативи письменника, краєзнавця і просвітянина Василя Бабія.
А перед тим він разом з парохом місцевого греко-католицького храму Іоана Богослова о. Іваном Мачкодерою в Музеї історії церкви ім. Г. Хомишина вручили відзнаки цьогорічному лауреатові обласної літературної премії ім. А. Могильницького – голові ОО Національної спілки краєзнавців України, директорові Обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді (ОДЦТКУМ), членові Національної спілки журналістів України Михайлові Косилу. Цієї нагороди його удостоїли за розвиток релігійного краєзнавства в області. Він отримав диплом лауреата премії, а от грошовий її вміст передав на розвиток музею, де відбувалася ця церемонія.
М. Косило став шостим лауреатом обласної літературної премії ім. Антіна Могильницького, заснованої 2016 року обласною організацією НСПУ, Богородчанським районним об’єднанням ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка та церквою Іоана Богослова. Нинішнього року її засновники змінилися – ними стали відновлене Товариство письменників і журналістів ім. І. Франка (діяло в 1925–1939 рр. у Галичині), та сама церква Іоана Богослова і Богородчанська селищна рада.
Принагідно пан Михайло поінформував, що очолюваний ним заклад першим у нашій державі розробив відповідну тематичну навчальну програму для гурткової роботи з дітьми. Вона увійшла до недавно виданого ОДЦТКУМ збірника «Програми позашкільної освіти туристсько-краєзнавчого та військово-патріотичного напрямів». При філіях центру в районах створюють гуртки з релігійного краєзнавства, і переважно місцеві священники виявляють бажання бути їхніми керівниками. Діє вже 10 таких гуртків, у тому числі на базі шкіл у Маняві й Похівці на Богородчанщині.
Звичайно ж, є плани і далі розширювати мережу гуртків із краєзнавства у сфері духовної культури, зокрема в тутешніх селах, з якими була пов’язана значна частина життя священника-письменника А. Могильницького. Адже він, випускник Львівської духовної семінарії, був богородчанським деканом Греко-Католицької Церкви, потім, з 1859-го й до завершення життя, – парохом с. Бабчого, а поховали отця чомусь (що є загадкою й досі) в Яблуньці, де власне 1873 р., коли він проїжджав через це село в тарантасі, його і спостигла трагічна смерть… І в справі розвитку релігійного краєзнавства надалі немаловажну роль відводитимуть – для проведення керівниками гуртків екскурсій з юними краєзнавцями – згаданому музею в Богородчанах, який діє на громадських засадах. Його завідувачці кандидатці історичних наук Вірі Кочкодан М. Косило запропонував і самій долучитися до керівництва одним із таких гуртків ОДЦТКУМ.
Письменники і краєзнавці побували і в Богородчанській центральній районній бібліотеці ім. М. Яцківа, працівники якої ознайомили їх із підготовленою до ювілею поета-священника книжковою виставкою «Антін Могильницький – славний витязь Галицької землі». Ці видання (серед них є і книжка його віршів, упорядкована й видана Василем Бабієм та Євгеном Бараном) допоможуть читачам осягнути глибинний зміст його поетичних, прозових і публіцистичних творів, сформувати неординарний образ цього послідовника «Руської трійці» – письменника, духівника, який у часи перебування Галичини під владою Австрійської імперії провадив активну громадську і політичну діяльність. А. Могильницького, з огляду на його літературний доробок, Іван Франко зачислював до «перших будителів руського духа в Галичині». І ще Каменяреві належать такі слова про письменника-священника, обраного в 1861-му послом до Галицького крайового сейму першого скликання та делегатом від Станіславського округу до Державної ради (парламенту) у Відні, де 27 червня того року він виступив з палкою промовою на захист народної освіти рідною мовою: «Житє Могильницького від самого 1838 року до його смерті було немов дзеркалом, в котрім досить живо відбилися пориви, надії та судьби галицько-руського народа».
На захист української мови (її тоді в Галичині називали русинською) спрямований і відомий вірш А. Могильницького «Рідна мова», перша строфа якого звучить так: «Кождий нарід, хоть би дикий, Любить свій родинний край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай». Ще одна зі строф вірша, погодьтеся, і нині сприймається вельми актуально, бо на тодішню ситуацію на галицьких землях дуже схожа та, яку бачимо нині в окремих регіонах уже три десятиліття незалежної України: «Сам невдячний син Бескидів Згордив свій любимий рід, Жичить мови від сусідів, А до своєй чує встид».
На думку поета, «Тим, що своє полюбили, Не захрипне голос милий, Не забракне красних слів!» І в посланні «Ученим членам Руської матиці (Нового року 1849)» А. Могильницький переконує їх: «...Язик руський солодкий, багатий, Ревний соловій красної природи, Чим довше мусив облогом лежати, Дасть в перелозі тим буйніші плоди».
Літературну популярність А. Могильницький здобув завдяки виданій 1849-го першій частині поеми «Скит Манявський», написаній на основі усних народних оповідей. У ній ідеться про велич Галича як столиці Галицько-Волинського князівства, змальовано красу Карпат, відтворено образи давньої слов’янської міфології. Прихильно зустріли читачі і його баладу «Русин-вояк», що побачила світ того ж року. Перу А. Могильницького належать також сатирична поема «Пісня поета», кілька «Дум», повісті «Конґруа батька Жегаловича» і «Повість старого Сави із Підгір’я». Побачило світ і видання «Речі в сеймі та парламенті», в якому опубліковано і його приватні листи.
Маємо ще відкривати для себе грані постаті цього письменника-священника, розкривати значення поетичної і публіцистичної творчості, духовної та громадської діяльності о. Антіна Могильницького для пробудження національної свідомості галичан, для розвитку культурно-духовного і релігійного життя в краї. Воістину цей поет, який народився на самому початку весни 1811 р. в с. Підгірки (нині належить до м. Калуша), творив весну в українській літературі Галичини.
