Творчість Володимира СІРКА, який недавно відзначив 60-літній ювілей, уже давно привертає увагу високим рівнем майстерності і професіоналізму. Понад 40 років він натхненно працює у галузі монументально-декоративного, станкового малярства і посідає належні місця поряд з відомими художниками України. На його професійне становлення значний вплив мали особистості та заклади, які відіграли визначну роль і в мистецькому житті Галичини.
Народився митець у давньому місті Галичі. Тяглість мистецьких традицій з прадавніх віків формували у місцевих жителів своєрідний світогляд і виконавську культуру. Важливу роль у його вихованні мали глибинні родинні традиції. Він пам’ятає інтер’єр бабусиної хати з оригінальними образами, які вражали дитячу уяву своїми величавістю й довершеністю, і загалом обставини, які сприяли зацікавленню малярством. Пригадує, як уперше подарували йому кольорові олівці і скільки було від того радості, як захоплено тягнувся до батькових фарб.
Перші уроки малювання отримав саме від тата, який мав певний досвід і після навчання в педагогічному інституті закінчив заочно ще й курс художнього факультету університету, писав аквареллю і олією, купував книжки, альбоми з мистецтва для домашньої бібліотеки, що й утверджувало малого на думці стати художником. А з третього класу разом із старшокласниками відвідував гурток малювання при Будинку вчителя, який вів Любомир Бродович, пізніше один із ініціаторів створення Галицької ремісничої школи. Значним його успіхом тих років стало здобуття призового місця на обласній художній виставці школярів за натюрморти, виконані в техніці темпери, що додало впевненості для досягнення мрії стати художником.
Надалі батьки відвели Володимира до директора Івано-Франківської дитячої художньої школи та викладача мистецьких дисциплін педінституту Миколи Більчука, який надихнув його на працю над собою. Із вдячністю художник згадує і викладача кафедри малюнку Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Миколу Опанащука, який підготував його до вступу, а також сприяв професійному зростанню під час навчання. Стати студентом названого закладу тими роками було престижно й нелегко, бо рівень фахової майстерності абітурієнтів, здебільшого випускників художніх шкіл і училищ Львова, Косова, Вижниці, Ужгорода, був зазвичай високим. Інститут прикладного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв) став єдиним вищим навчальним закладом у Західній Україні, де готували першокласних художників. За роки існування тут підготовлено немало фахівців, які нині працюють у царині декоративно-прикладного й образотворчого мистецтва, дизайну і реставрації та на викладацькій роботі. Його діяльність тісно пов’язана з іменами визначних постатей, які у різні роки зробили значний внесок у розвиток української культури. Чимало з них були викладачами В. Сірка та його однокурсників.
У студентські роки Володимир уперше взяв участь у виставці молодих художників, а з другого курсу вже опановував сакральне малярство. До цього тоді доклався галицький священник Ярослав Лашків, котрий служив у церкві Покрови села Вістової на Калущині. Коли у Сірків удома він якось побачив його копію Мадонни Конестабіле роботи Рафаеля, то у своїй церкві показав оригінальний іконостас визначного майстра церковного малярства Корнила Устияновича. Згодом попросив виконати копію храмового образу, пояснивши загальні принципи роботи в храмі. Працювати тоді доводилося підпільно, бо за таку діяльність у радянські часи виключали з інституту. Робота випускника Віденської академії – представника класицизму й академізму, закарбувалася в пам’яті молодого художника на все життя. Натхненний духом творчості К. Устияновича він надалі чимраз частіше звертався до сакральної тематики.
На початку свого мистецького життя, здобувши 1984 р. ґрунтовну мистецьку освіту, В. Сірко за направленням влаштувався в Івано-Франківський педагогічний інститут ім. В. Стефаника на новостворену кафедру образотворчого мистецтва, яку очолив мистецтвознавець Михайло Фіголь. У Галичі тоді ж став вести і студії, які відвідували Петро Перекліта, Богдан Бойко, Роман Гургула та ін. На художньо-графічному факультеті він одразу привернув увагу креативністю і прогресивним розумінням методів навчання, творчим підходом до викладання мистецьких дисциплін, і не лише в аудиторіях, а й на щорічній (по декілька місяців) пленерній практиці у Ворохті. Саме там якнайповніше розкрилися його творчі здібності.
Вивчення пейзажного жанру є обов’язковим компонентом програми з підготовки художників-педагогів. Коли порівняти його з натюрмортом, портретом, інтер’єром, то у пейзажі дещо інша передача простору. Тож така практика ставала справжньою школою професійної майстерності як для студентів, так і викладачів. Часто студент за два-три тижні пізнавав більше, ніж за весь рік навчання в аудиторії.
В. Сірко став одним із перших, кому довелося працювати на пленері у Ворохті. Щоліта протягом багатьох років, окрім М. Фіголя, туди прибував і відомий львівський художник Зеновій Кецало. Мені також випадала нагода керувати пленерною практикою студентів педагогічного факультету на спеціальності «Образотворче мистецтво» і ми були вражені його працездатністю, вмінням оперативно знаходити та оригінально передавати з натури численні мотиви. «Ще теплі» пейзажі, портрети, намальовані ним у Карпатах, були нарозхват. До того ж він глибоко вивчав теорію кольору й укладав відповідні програми, особливо з живопису, якими користувалися й інші. Художньо-графічний факультет тоді переживав етап становлення, багато чого робили вперше, тож такі творчі особистості, як В. Сірко, задавали тон і створювали підґрунтя для поступу. Нині, на відстані часу, ми чимраз більше усвідомлюємо зроблене ними і віддаємо їм належне. Але згодом на факультеті з’явилися кандидати та конкуренти, дедалі частіше Володимир стикався з нерозумінням керівництва й окремих колег, які ще вчора використовували його напрацювання. Отож він вирішив покинути педагогічну роботу і віддатися творчості.
Зі зміною місця роботи, аби якось виживати, художник шукав себе у нових видах мистецтва і відроджував галицьку кераміку. Згодом заглибився у реставрацію, особливо коли у процесі підготовки до 1100-річчя Галича обійняв посаду у новоствореному Державному заповіднику «Давній Галич». Відповідне фінансування заходів з реконструкції давнього міста й околиць вимагало кваліфікованих кадрів, тож досвідчений художник отримав широке поле для творчої праці.
Одним із перших його тодішніх завдань стало оздоблення церкви в селі Мединя Галицького району. Ця робота засвідчила нестандартний підхід та оригінальне мислення художника. Як керівник групи він поринув у вивчення поствізантійської та західноєвропейської сакральної традиції, як це робили галицькі митці ще в епоху Відродження, брав до уваги визначні сакральні творіння, відомі нині як унікальні пам’ятки національної культури, й консультувався з митцями.
Іншою його відповідальною роботою стала реставрація іконостаса церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Крилосі (1929 р.) живописця Антона Манастирського та різьбяра Андрія Коверка – виконання розписів центральної апсиди, куполу, парусів. Із В. Сірком там працювали В. Процак, Б. Бойко, В. Твердохліб та львівські реставратори під керівництвом Мирослава Отковича. Іконостас у Крилосі майже весь пошкодив шашіль, але група художників, різьбярів і декораторів на чолі з Володимиром успішно впоралась із завданням. Тим часом він особисто оновив чудотворний образ Крилоської Матері Божої та реалізував інші проєкти, від яких мав не лише моральне задоволення, а й матеріальну винагороду.
До церкви Святого Пантелеймона в с. Шевченковому Володимир виконав проєкт престолу, позолоту іконостаса, тетрапод, кіот і написав шість ікон.
Успішні роботи в монументально-декоративному мистецтві привернули увагу художника-музеєзнавця, члена-кореспондента Академії мистецтв України, народного художника Анатолія Гайдамаки, який запросив до створення величного іконостаса в церкві Святої Трійці м. Радовіш (Македонії) 1999–2003 рр. Крім іконостаса, галицькі майстри виготовили декоративні вхідні двері, церковні меблі, настінні розписи та ін.
Далі було створення іконостаса у церкві Покрови в Запоріжжі (на Малій Хортиці). Володимир долучався до відродження Української церкви на Донеччині – виконав монументально-декоративні розписи у Покровському соборі с. Кузнецово-Михайлівка поблизу Маріуполя, який за оцінкою фахівців увійшов до десятки найкращих храмів тодішнього СНД.
Неймовірно цікавою і знаковою стала робота над інтер’єром єдиної у світі церкви-маяка Св. Миколи Мирлікійського в Малоріченську (АР Крим) під керівництвом А. Гайдамаки. В цьому храмі група В. Сірка оформила вхідні двері, іконостас, престіл, тетрапод, горне місце та близько 700 м кв. монументально-декоративних розписів з яскраво вираженим національним колоритом. Цю грандіозну за обсягом роботу провадили три роки. Художник нині детально пригадує етапи й особливості композиції, кольорове вирішення, що лягло в основу комплексного оздоблення храму, а також труднощі, які довелося здолати.
У Криму його група створила й інший іконостас – у не візантійському стилі з мотивами галицької різьби, а згодом і монументально-декоративні розписи у церкві Св. Володимира Великого с. Чистопілля, що поблизу Керчі.
У Києві В. Сірко також виконав чимало художніх робіт. Варто згадати його участь у проєкті зі створення Музею-меморіалу жертвам Голодомору 1932–1933 рр., розписи Феодосійського ставропігійського монастиря, відновлення іконостаса в каплиці Галаганів (нині Національний музей літератури України) з нагоди 150-ї річниці народження І. Я. Франка, участь в оформленні Свято-Преображенського собору, співпраця з Київським інститутом проблем сучасного мистецтва.
Натхненно працював художник і над створенням іконостаса церкви Всіх святих України в урочищі «Женець» поблизу Татарова. В його композиції поєднано геометричну гуцульську різьбу з довільно трактованими рослинними й анімалістичними мотивами, символами, і фрагменти старих іконостасів, враховано чимало ідей та побажань замовника і творчого натхненника – експрезидента Віктора Ющенка. Сміливі нестандартні рішення, гармонійні поєднання форм і матеріалів, ідейна насиченість і глибокий зміст, вишуканість і досконалість різьби ставлять цей іконостас у ряд визначних творів сакрального мистецтва.
Для новоствореного храму Чудотворної ікони в с. Погоня група художників під керівництвом В. Сірка виготовила серію ікон, балдахін, престіл, кіот, тетрапод, проскомидійник, а також розробила концептуальний проєкт іконостаса собору і разом з живописцем О. Охапкіним виготовила картони для відшивання ікон до нього, за що його відзначили премією ім. В. Романюка та А. Шептицького. 2012 року за виготовлення іконостаса церкви Св. Володимира в Галичі і виконання розпису каплички В. Сірка нагородили медаллю за розбудову Української церкви. У Галичі ж 2021-го блаженнійший Святослав Шевчук освятив іконостас і запрестольний образ Станіславівських мучеників.
Чимало праці доклав художник і в інших храмах, виконав малі і великі твори в Україні та за її межами. Варто згадати, а ще краще – побачити, розписи церков у Залукві, Биткові, Більшівцях, Мізуні, Кропивнику, Суходолі, Солукові, Кривому, Пшеничниках, іконостас та ікони громади лемків у Тернополі, Богуславі, монументальні композиції в Ланчині, Болехові, ікони до іконостаса монастиря василіян у Добромилі, там же реставровані розписи бані та бічної нави в бароковому стилі та ін.
Водночас у творчості В. Сірка в ранній період особливе місце посідало станкове мистецтво, зокрема карпатська тематика. Ще з перших виїздів зі студентами на практику в гори і до сьогодні він не втрачає нагоди працювати на пленері. Тими роками написано твори: «Кладка» (1991), «Березень» (1992), «Лози» (1992), які відзначаються вдалим вибором мотиву, композиційною побудовою, кольоровими і пластичними вирішеннями. А карпатські пейзажі «Близниця» (2008), «Карпати» (2014), «Гори» (2017) відзначаються соковитими кольорами різнотрав’я, монументальністю смерек, образністю копиць сіна й інших елементів гуцульського «осєдку», органічно поєднаного з ландшафтом.
До анексії Криму художник часто писав картини і на півострові. Краєвиди з морем відмінні від карпатських: інші світло, кольорова гама, у різні пори року і дня. Там він створив «Кримський пейзаж» (1998), «Захід на морі» (2012), численні етюди з холодними тінями, що контрастують з грайливим сонячним світлом. Але з початком війни у 2014 р. дедалі рідше звертається до станкового малярства. В його картинах більше присутній драматизм, експресія, монументалізм. Лірика часто відступає на другий план. У портреті художник тяжіє до контрастів кольорових плям, джерел народного, національного.
Нині Володимир Сірко не зупиняється на досягнутому в духовному і творчому розвитку. У його майстерні розгорнуто в натуральну величину картон – проєкт Царських врат, на яких виноградна лоза пробивається крізь ґрати, огортаючи їх листям і перекриваючи гронами, звільняє місце для медальйонів – символів безконечної правди Євангелія і перемоги життя над смертю. Цей проєкт він планує втілити в життя у соборі зруйнованого загарбниками Маріуполя, що вселяє надію і віру в нашу перемогу.
