З України масово виїжджають найкращі люди – розумні, працьовиті, талановиті, бо нема в рідній державі для них місця, точніше відповідних зарплат і умов праці. А за кордоном їх чекають з розпростертими обіймами.

І список країн, готових надати робочі місця українцям, зростає. Українські заробітчани освоюють нові напрямки для сезонних заробітків. І хоча Польща, як і раніше, залишається найбільш популярною по працевлаштуванню, проте й інші країни також у цьому плані стають привабливими. Є принаймні шість країн, де наших людей залюбки приймають на роботу, та ще й на досить пристойні оклади, - це Чехія, Німеччина, Словаччина, Угорщина, Португалія, Ізраїль. Підвищився інтерес до українських трудяг й у Хорватії, Норвегії, Франції. В деяких із цих країн на урядовому рівні приймають рішення про підтримку і всіляке сприяння не лише в працевлаштуванні наших громадян, а й наданні їм соціального захисту.

А що робиться в Україні? Не досить того, що завдяки коштам, які заробітчани переводять на Батьківщину, ще тримається на плаву економіка і народ якимось чином виживає, наш уряд навіть не намагається повернути їх додому і подбати про їхнє працевлаштування в рідній державі з достойною зарплатнею, якої вистачало би не лише на оплату компослуг (а точніше на "годування" олігархів - газових, енергетичних і т. п.)!. Навпаки, планує ввести новий податок і карткову систему виїзду за кордон.

Наприкінці минулого тижня у Верховній Раді внесли проект закону №10153 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення державної підтримки українців за кордоном», в якому прописані усі нововведення, що стосуються наших заробітчан. Таким чином можна буде контролювати їх трудову міграцію та ще й оподатковувати.

Законопроектом передбачено кілька нововведень. Серед головних пунктів:

• створення окремого органу виконавчої влади з питань трудової міграції під контролем Мінсоцполітки з відповідним штатом працівників;
• формування реєстру заробітчан, що фактично змусить їх їздити на заробітки за кордон лише легально;
• заснування Фонду «добробуту» українських мігрантів, котрий фінансуватиметься переважно коштом самих заробітчан;
• впровадження карти трудового мігранта, яка, можливо, надасть їм якісь соціальні гарантії і захист.

В структурі нового контролера трудових мігрантів передбачено створення територіальних органів (у містах і областях). Його наділять і великим об’ємом нових повноважень:

• вести перепис заробітчан, з яких будуть збирати внески у Фонд «добробуту»;
• збирати та вводити в базу даних інформацію про трудових мігрантів;
• допомагати людям з працевлаштуванням;
• здійснювати правову допомогу й вирішувати трудові спори;
• займатися організацією курсів перекваліфікації заробітчан;
• допомагати колишнім трудовим мігрантам консультаціями у відкритті бізнесу в Україні;
• надавати соціальні послуги українським робітникам за кордоном;
• проводити культурні та освітні заходи;
• створювати бази агентств з працевлаштування, яким видаватимуть ліцензії та контролювати їх роботу;
• видавати перед від'їздом мігрантові проект трудового договору, завіреного роботодавцем (з кількістю робочих годин, умовами праці, інформацією про страховку);
• інформувати заробітчан про особливості країни, в яку він їде.

З одного боку, ідея реалізації такої допомоги непогана, адже українці дуже часто за кордоном залишаються сам на сам зі своїми проблемами, бо фактично безправні і соціально незахищені на чужині, особливо нелегали. (По правді кажучи, вони і в Україні не завжди захищені).

Але ж на всі ці нововведення, в які входять створення нових структур, набір до них великої кількості персоналу і його оплата, звичайно ж потрібні гроші, і чималі. Щоб їх зібрати, нове відомство планує створити в Україні новий фонд - під назвою «Фонд добробуту». Наповнювати його буде Держслужба зайнятості, компанії-посередники, які працевлаштовуватимуть наших людей за кордоном, а також самі заробітчани - ті люди, які отримають роботу за допомогою посередників. Тобто левова частка коштів до фонду йтиме з кишень заробітчан.

Згідно законопроекту, перший внесок має бути реєстраційний і за людину його зроблять посередники: Держслужба зайнятості або агентство з працевлаштування. Тобто з Держбюджету буде виділено на це мінімум. До фінансування фонду також можуть бути залучені благодійні підприємства, установи, організації. А наступні внески має робити вже сам працівник, причому щороку. Розміри внесків у документі не прописано. І незрозумілий навіть принцип їхнього розрахунку - чи це буде затверджена сума, чи відсоток від зарплати. Є лише припущення і чутки щодо цього: обговорюються цифри в розмірі від $50 до $200.

За всі ці витрати людині запропонують дві речі - карту трудового мігранта і страховий поліс державної страхової компанії. Який захист чи допомогу надають ці документи, не зовсім зрозуміло. І чи будуть насправді надані ті соціальні послуги, що прописані в законі, чи працюватимуть вони в реальності?

Є ще важливий момент - буцімто від усього цього можна буде відмовитися. Якщо українець сам працевлаштувався за кордоном, то він може не платити ніяких відрахувань у "Фонд добробуту" і ніяких страховок та карт йому не треба отримувати. Все нібито має бути на добровільній основі. Але чи насправді буде так? Чи згодом законопроект не змусить усіх мігрантів платити обов'язкові внески до фонду? Невідомо...

Тим більше, що в законопроекті чітко сказано, що у разі самостійного працевлаштування на роботу за кордоном членський внесок до "Фонду добробуту українських мігрантів" все одно сплачується безпосередньо трудовим мігрантом (закон №10153, ст. 16. "Працевлаштування трудового мігранта в державі перебування"). Значить, ці внески все-таки будуть обов’язковими?

У нашій країні можливо усе, бо ті закони, які мали би захищати наших громадян, майже не працюють. А якщо й працюють, то чомусь дотримуватися їх повинні лише прості люди, а ті, хто їх створює, не лише ігнорують їх, а й нахабно порушують. Тобто добрі наміри вкотре можуть обернутися проти українських громадян...