Членкиня Національних спілок письменників та краєзнавців України, просвітянка, багатолітня депутатка обласної ради, заслужена вчителька України Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА першою отримала премію, яку заснували торік у червні ОО НСПУ й Товариство письменників і журналістів ім. І. Франка. Днями у Літературному музеї Прикарпаття голова обласної письменницької організації і ТОПІЖ Євген Баран вручив їй цю премію за книжку «Ольга-Олександра», присвячену 140-річчю від дня народження Ольги Дучимінської (1883 – 1988) – педагогині, письменниці, однієї з активних діячок жіночого руху в Галичині, членкині ОУН на псевдо «Ірма Остапівна», яка сповна зазнала репресій тоталітарного режиму СССР. До книжки, що має вже два видання, увійшли однойменна поема та дослідницький есей. Адже пані Оксана дізналася чимало нових штрихів до біографії О. Дучимінської, ще не висвітлених у літературі, побувавши зокрема у селі Тяпчому на Долинщині, де збереглася столітня хата, в якій мешкала народна вчителька. Гостя не лише зустрілася з учнями й педагогами місцевого ліцею й прочитала їм уривки зі своєї поеми, а й записала від сільських старожилів, батьків яких навчала Дучимінська, спогади-перекази про неї. Есей у другому виданні «Ольги-Олександри» доповнила завдяки й іншим зібраним матеріалам про педагогиню й авторку віршів та оповідань, віднайденому фото молодої Ольги-Олександри, яке дослідниця вперше опублікувала у своїй книжці.

Як розповіла О. Тебешевська, до неї й далі звертаються через соціальні мережі, телефонують із різних куточків нашої області, зі Львова, Рівненщини люди, котрі хотіли б поділитися з авторкою книжки ще не оприлюдненими у краєзнавчих і літературознавчих розвідках відомостями про О. Дучимінську. Володимир Качкан, який студіював життя і творчість письменниці, зі свого домашнього архіву матеріалів про неї передав частину документів О. Тебешевській. Бо, як сказав академік і письменник під час пошанування пані Оксани в музеї, він окрім поетичного відкрив тепер ще й літературознавчий талант в авторки «Ольги-Олександри». Тож цілком підтримує намір дослідниці підготувати й третє видання книжки – з есеєм, розширеним завдяки виявленим нею новим фактам про жінку, яку «сибірський морок не зборов». Саме так метафорично означила мужній характер своєї героїні письменниця, вчителька Голинського ліцею на Калущині, відтворивши у своєму творі на 200 строф щасливі й сумні, часом і трагічні сторінки її життя, втім, наснажені вірою в торжество правди й справедливості на рідній українській землі. Саме через поетичне слово, на її переконання, учні щонайкраще сприймуть біографію незламної галичанки.

А те, що премію імені О. Дучимінської вручали пані Оксані саме у Літмузеї, є цілком закономірним з погляду не лише її належності до письменництва, а й допомоги працівників цього закладу в здійсненні її творчого задуму. Вони показали членкині НСПУ наявні у фондах музею тексти віршів галичанки-страдниці, написані її рукою. У цьому ж закладі відбулася й одна з презентацій книжки О. Тебешевської: вчительку української мови й літератури з Голиня уважно слухали колеги-письменники, учні зі своїми наставницями, які заповнили залу Літмузею. Пані Оксана вдячна Володимирові Смирнову, автору передмови до «Ольги-Олександри», та Євгенові Барану за підготовку й видання вже за української Незалежності – в 1996-му і 2014 роках – книжок вибраних поезій та прози О. Дучимінської. Ті дві книжки надихали нашу сучасницю і були для неї тлом для пізнання цієї неординарної особистості. А почав витати у Літературному музеї Прикарпаття дух репресованої сталінським режимом письменниці, яка залишалася фактично напівзабутою в Галичині й протягом довгого часу після повернення із Сибіру, у 1987 році – то був уже період горбачовської перебудови в СССР. 1988-го письменниця відійшла з цього світу. Бог дав їй найдовший серед українських письменників вік – 105 років.

Уперше ж ім'я Ольги-Олександри Дучимінської пані Оксана почула від Володимира Полєка, який був для неї та її однокурсників під час навчання в Івано-Франківському педінституті (нині Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника) не лише викладачем, він працював також бібліографом у бібліотеці їхнього вишу. Згодом, коли Тебешевська здобула визнання як фахівчиня і їй довірили керувати методоб'єднанням вчителів української мови та літератури Калуського району, яке налічувало 120 педагогів, вона дуже здивувалась, почувши від декотрих своїх колег, що для шкільного курсу «Література рідного краю» ті обирають вивчення творчості письменників із Чернігівщини, Полтавщини чи Черкащини, а не з Прикарпаття. Для В. Полєка поява його колишньої студентки в книгозбірні інституту була дещо несподіваною, але коли довідався про її фахове зацікавлення творчістю низки письменників нашого краю, то вельми втішився тим, що О. Тебешевська не полишила дослідництва, якого він її вчив у виші. Отоді педагогиня й почула вперше ще одне ім'я – Ольга Дучимінська. Володимир Теодорович тихо, з міркувань обережності, мовив їй, що в Івано-Франківську живе талановита письменниця – жертва сталінських репресій, котра була ув'язнена в тюрмі, таборах ГУЛАГу, проте й далі для влади вона в опалі, її переслідують, тож ця жінка змушена шукати прихисток у знайомих то на Буковині, то на Прикарпатті…

Ще відтоді Оксана Тебешевська взяла близько до серця долю Ольги Дучимінської, сповнену переслідувань владою і поневірянь. Її роздуми над над життям письменниці з його спершу світлими моментами й оптимістичними сподіваннями, а потім – з ув'язненням, тривалим перебуванням у підневільних умовах, життєвою невлаштованістю, на яку її прирекла совіцька влада, за словами пані Оксани, мимохіть народжували в її творчій уяві поетичні рядки про галичанку-страдницю. І ті строфи задуманої поеми аж просилися на папір… «Не я прийшла до осягнення життєвого і творчого шляху Ольги Дучимінської, а вона сама прийшла до мене», – почули від пані Оксани її колеги.

О. Тебешевській того дня вручили не лише відзнаки премії ім. О. Дучимінської. Заступник голови НСПУ Ярослав Ткачівський вручив пані Оксані Почесну грамоту Національної спілки письменників України за багатолітнє й віддане служіння українській літературі й культурі, творення рідного слова та з нагоди її ювілею. Привітали літераторку й відому громадську діячку з нагородами і письменники Василь Бабій, Іван Війтенко, Василь Мойсишин, Іван Гаврилович, директорка обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка Людмила Бабій. Як вони наголошували, пані Оксана як ніхто інший заслужила на те, щоб стати першою лавреаткою премії ім. Ольги Дучимінської. Адже вона першою серед українських літераторів створила в поемі художній образ цієї мужньої жінки, яка любила Україну й людей, яка й найтяжчі випробування долею переносила стійко, з вірою в життя і справедливість. Працівники Літмузею підготували й розгорнули виставку «Тепло творчих зблисків» до ювілею Оксани Тебешевської, представивши книжки й матеріали із фондів цього закладу, які ознайомлюють відвідувачів музею з її письменницьким доробком.