29 серпня Збройні сили України відновили наступальні операції на півдні України. Активні бойові дії розпочалися переважно на теренах окупованої росією Херсонської області. Українські війська попервах домоглися деякого успіху, прорвавши оборону противника в кількох місцях та звільнивши низку населених пунктів.

Втім, офіційної інформації від Генштабу ЗСУ чи Міноборони вкрай мало. «Ще рано говорити про результати. Адже процес деокупації загарбаних рашистами регіонів буде тривалим», – приблизно до таких слів зводяться заяви Києва з того приводу. «Операція має обмежені безпосередні цілі, але сили України, ймовірно, домоглися певної тактичної раптовості, використовуючи погану логістику, адміністрування та керівництво в російських збройних силах», – повідомляє зокрема британська розвідка. А австрійський військовий експерт Томас Купер, аналізуючи ситуацію на Херсонщині, стверджує, що то радше не контрнаступ ЗСУ на широкому фронті, а лише рейд у глибокий тил ворога...

Оскільки бойові дії також тривають на Донбасі й біля Харкова, ключове рішення для російського командування найближчими днями полягатиме в тому, куди спрямувати сили оперативного резерву, які вони створюють, – на оборону Херсонщини чи куди-інде…

...Що ж усе-таки визріває на південному театрі воєнних дій в Україні? Розібратися в цьому спробував військовий оглядач Іван ЯКОВИНА у своїй публікації на nv.ua. Пропонуємо головні фрагменти його аналітики.

Чому уже понад місяць всі говорять про український наступ? Ви не вважаєте це дивним? Як-не-як це ж воєнна операція: ніхто нічого не повинен знати! Але розмови тривають, причому спливають якісь подробиці: де саме й коли почнеться та операція, як довго триватиме...

Пояснення цій загадці досить просте: влада України оголосила, до того ж досить давно, що наступ усе-таки буде. Президент Володимир Зеленський нібито навіть указ підписав – про звільнення півдня України від окупації. Усе це було зроблено гучно й відкрито. Що це означає? На мій погляд, тут треба одразу дивитися на трактат Сунь-Цзи «Мистецтво війни», де сказано: «Хочеш нападати, кажи, що готовий оборонятися, і навпаки». Отже, Україна має намір оборонятися? Так, але й ні. Все трохи інакше.

Вона збирається йти вперед. І це треба робити. Обов’язково, тому що потрібно звільняти свої землі від зайд. Але Україні складно розпочинати широкомасштабний наступ з об’єктивних причин – немає достатньої кількості артилерії та бойової техніки, щоб прорвати оборону супротивника, бракує авіації, щоб бомбити ворога згори і прикривати свої наступальні сили. Та все ж вона наступатиме, але не в лоб. Що маю на увазі?

Чому росіяни пішли з-під Києва, Чернігова, Сум? Відповідь одна: у них зламалася логістика. Вони не могли забезпечувати свої війська в тих регіонах усім необхідним. Американський генерал Першинг сказав: «Битви виграє піхота, а війни виграє логістика». Війська російські без їжі голодували, без палива танки стояли на місці, без патронів і снарядів ніхто не міг стріляти. Солдати кидали свою техніку та йшли на пошуки їжі.

Для будь-якої армії такі проблеми – це катастрофа. В разі логістичного колапсу вона відступає сама, покидаючи техніку та військове майно, без безпосереднього вогневого впливу. Чому ж російські війська залишилися під Києвом без постачання? Що трапилося? Річ у тім, що військова логістика рф міцно прив’язана до залізниць. Армія може воювати лише максимум за сто кілометрів від нормального зручного залізничного вузла, куди рейками їде все необхідне. І звідки вивозять зламані танки та поранених солдатів. Інакше починаються проблеми. Бо автотранспортні підрозділи армії неспроможні впоратися з підвезенням усього потрібного.

Захопити залізничні вузли під Києвом, Черніговом, Сумами росіянам не вдалося, тож логістика і зламалася. Пам’ятаєте колони російської військової техніки, розтягнені на 40?50 км по всій півночі України? Це й був показник тих проблем. Тому після поразки під Києвом москва перекинула більшість війська туди, де залізниць дуже багато – на Донбас, де просто клубок залізниць. Багато шляхів під’їзду, станцій, заводів і складів, де можна зберігати боєприпаси, вести розвантаження-завантаження. Ідеальні умови для дій збройних сил «ерефії». Все-таки промисловий регіон. Крім того, багато міст, селищ. А також ряснота териконів, пагорбів, перелісків, тобто всього такого, що можна використовувати як укриття й де можна ховати-зберігати боєприпаси.

Так, ми знищуємо ті імпровізовані склади «Хімарсами», артилерією, але їх усе одно дуже багато. Тому там російська армія має певний успіх. А тепер подивіться на Херсонщину. Там колій значно менше, до того ж вони не електрифіковані. Лише тепловози їздять. Окуповані території пов’язують із лівим берегом Дніпра лише «півтори» залізничні лінії: одна повноцінна двобічна, а друга – одноколійна – до Криму веде. І все! Причому обидві ці лінії пролягають мостами через Дніпро, тобто ці транспортні артерії легко перерізати з допомогою тих самих «Хімарсів» або далекобійної артилерії.

Що це означає? А те, що Україна може залишити правобережне угруповання росіян без нормальної логістики, без постачання. Тим-то на Херсонщині для росіян можуть повторитися події на Київщині в березні. Відмінність лише в тому, що звідти можна було під час відступу втекти до Білорусі, що багато хто з російських солдатів і зробив. Але на Херсонщині через Дніпро в нижній течії пішки пройти не вийде. Надто ж коли мости через нього ЗСУ остаточно розіб’ють, що вже й почали робити.

Тобто Херсонщина, а точніше, її правий берег – це незручне для росії та найзручніше для України поле бою. Отож якщо десь і вести бої з високими шансами на успіх для України, то саме тут. Києву набагато вигідніше, щоб основні битви йшли там, де для росармії немає нормального залізничного сполучення, нема де сховати великі групи військ і техніки, де місцевість – рівний, як стіл, степ, без великої кількості населених пунктів.

Загалом усе максимально незручно для росіян. І те, що Україна зуміла перевести увагу й бойові дії саме туди, це її великий плюс. У цих умовах (що битися там незручно) російське командування тримало там мінімально необхідний для оборони військовий контингент. А головні надії на успішний наступ зі знищенням української армії пов’язувало з Донбасом, де все зручно, зрозуміло та функціонально. Якби там усе вирішилося, то все інше, як мовлять, само впало би до рук.

Отже, Україна вирішила зробити місцем головної битви Херсонщину. В ідеалі, з погляду Києва, після заяв про визволення Херсона росія мала б відрядити на правий берег Херсонщини якнайбільше військ із технікою та військовим майном. Після того ЗСУ «зачинили б за ними двері» (тобто знищили мости), й вони залишилися б без постачання.

Власне, так і сталося. Коли ЗСУ захопили плацдарм на лівому березі річки Інгульця, в російського командування не витримали нерви й воно реально почало боятися українського наступу на Херсон. Тож москва взялася перекидати туди людей, техніку та запаси. Причому везли їх з-під Харкова, з Ізюма, зняли навіть з Донбасу. Тим-то вже наприкінці червня на правобережжі Херсонщини дислокувалося 22 батальйонно-тактичні групи (БТГ) ворога, 27 – на лівому березі та ще 17 – на південь від Запоріжжя.

Саме заради цього українське командування й обіцяло провести наступ на Херсон. Київ хотів виманити росіян із Донбасу та заманити на південь. І треба сказати, що частково це вдалося. Не вся російська армія там опинилася, але її вже набагато більше, ніж було. Тобто росіяни вдвоє посилили правий берег Херсонщини, а головне – притягли одразу 27 БТГ на південь від Новокаховського водосховища. Це мовби пожежна команда, готова за потреби попрямувати й під Запоріжжя, й на захист Херсона.

Але навряд чи в нашому Генштабі готують наступ на Херсон. 22 ворожі БТГ, дислоковані на херсонському правобережжі, – це значна сила, зім’яти її та знищити вкліп ока не вдасться. Воювати треба буде довго й завзято. Мета ж України – не так воювати довго та вперто, як змусити противника втекти з Херсона, покинувши техніку.

Власне, у ніч на 8 серпня було завдано нових ударів по мостах, які з’єднують правий берег Херсонщини з лівим, які вивели їх з ладу. Правда, росіяни налагодили паромні переправи… Та я гадаю, щойно ЗСУ зруйнують і їх, на правому березі Херсонщини для російських військ почнеться колапс. Без постачання вони зможуть там протриматися максимум два тижні. А далі почнеться те, що вони «вже проходили» на Київщині.

Треба розуміти, що російське командування теж не сидить склавши руки. Думаю, є висока ймовірність, що рашисти спробують перехопити ініціативу та розпочати наступ на українські позиції в іншому місці. Де саме – достеменно не відаю, та видається, що їхньою метою стане Запоріжжя. Там є мости, переправи, величезний залізничний вузол, звідки потяги йдуть на Донбас, Крим, на Дніпро, Харків, Херсон і Миколаїв. Усі проблеми херсонського угруповання таке захоплення розв’язало б одразу. До того ж на південь від Запоріжжя вони зібрали 44 БТГ, а це велика сила. Однак «велика» не означає «достатня». Для захоплення такого великого міста потрібно вп’ятеро-вдесятеро більше військ.

Але піти в наступ вони все одно можуть, оскільки захоплення Запоріжжя було б, звісно, гігантським успіхом москви. До речі, можливо, вони так і вчинять: у якийсь момент покинуть Херсон, аби спрямувати всі вільні сили на захоплення Запоріжжя. Від Путіна можна чого завгодно чекати. Зокрема й такого фінта вухами, як спроба розміняти Херсон на Запоріжжя.

Але й українські війська хліб дарма не їдять. У ніч проти 8 серпня «Хімарси» розтрощили кілька місць розташування російських військ саме в Запорізькій області. З Мелітополя повідомили, що там гори солдатських трупів. Це не дуже дивує, бо живої сили справді чимало туди завезли, а місць, аби всіх сховати, не так уже й багато. Тому втрати великі.

Словом, гібридний наступ України вже триває. Вона робить так, що росармія буде змушена сама залишити Херсон – єдиний обласний центр, захоплений «ерефією» за останні пів року. У будь-якому разі, у найближчі три-чотири тижні на півдні на нас чекатимуть дуже цікаві події. І добре, що саме там, де українській армії воювати набагато простіше і зручніше, ніж на Донбасі.

Поки матеріал готували до друку, в Херсонській області справді склалася унікально вигідна для ЗСУ ситуація. Через удари українських «богів війни» мости через Дніпро припинили функціонувати, зруйновано й понтонну переправу, прокладену біля Антонівського мосту... Сполучення між берегами Дніпра зупинено. Противник залишився без постачання. Не може вивезти поранених. І не має змоги підвезти з лівого берега підкріплення. Через те в росії катастрофічні проблеми. Невдовзі в херсонського угруповання, відрізаного від основних сил армії, виникнуть великі неприємності.

Приперті до стіни вперед йти не можуть. І шляхи до відступу їм теж відрізано. Зрештою, й відступати їм категорично заборонив сам володимир путін. Він вимагає, щоб Херсон, важливий не так з воєнного погляду, як з політичного, утримали за всяку ціну. Тож залишатися на місці – єдине, що зостається для російських військ на правобережжі Дніпра. Але й це без постачання, палива, боєприпасів, ППО зробити буде дуже важко. А тим більше – під вогнем високоточних ракет. Американці, мабуть, відвантажили дуже багато ракет для «Хімарсів», і вони пішли у хід, що стало неприємним сюрпризом для армії окупантів. Росіяни не очікували, що з «Хімарсів» почнуть стріляти й по таких порівняно дрібних цілях, як артилерійські установки, батальйонні й навіть ротні штаби (пункти керування) та польові укріплення піхоти. Вважали, що це надто дорого. Але стріляти почали… Через те серед рашистів різко падає бойовий дух. Була інформація, що під першими ударами української армії розбіглися не лише «деенерівці», а й десантники.

Що далі? ЗСУ не йтимуть на штурм бетонних укріплень, а й далі знищуватимуть російську армію за допомогою далекобійної артилерії…

Російські бойовики опинилися у надскладній ситуації. Водночас наші війська, очевидно, вражатимуть загарбників і невеликими, але болючими атаками в тих місцях, де росіяни мають найслабшу оборону. І поступово відбиватимуть у противника село за селом, використовуючи для цього вогневий вал.

Коли ж російське угруповання на правому березі Херсонщини втратить боєздатність і керованість, тоді територію області вдасться звільнити порівняно без бою, великих жертв і руйнувань. Деморалізоване військове угруповання, загнане у глухий кут, попросту капітулює… Ймовірно, що контрнаступу росіян на Запоріжжя не буде. Принаймні на сьогодні «на тому боці» не видно жодних ознак підготовки до цього. Правда, на фронт ще не прибув цілий корпус свіжих сил рашистів, який уже в дорозі і який дехто з експертів називає останнім резервом путіна.