...Чоловік пройшов українсько-російську війну, а загинув уже вдома від руки місцевого зловмисника. Ця трагічна подія сталася на початку жовтня у Надвірній близько третьої години ночі в одному з тамтешніх цілодобових магазинів. Попри пізній час біля крамниці стояла черга, та одна особа вирішила, що може зробити собі замовлення, незважаючи на інших людей, тобто пройти поза чергою.

Однак ветеран АТО зробив йому зауваження. Проте нахабі це дуже не сподобалося, і чоловіки відійшли вбік, аби, як мовлять, з’ясувати стосунки. Словесна суперечка переросла у шарпанину, під час якої зловмисник завдав смертельного удару ножем, причому цілеспрямовано, в серце. Хоча потерпілого довезли до лікарні, але врятувати йому життя не вдалося. Підозрюваного у вбивстві затримали.

Зазвичай ми не називаємо прізвища таких осіб навіть після вироку суду. Але в цьому разі не втримаємося, бо воно доволі символічне – Длябога. Цей 42-річний чоловік одружений, має трьох дітей, вже був раніше судимий. Враховуючи тяжкість злочину, в якому його підозрюють, міру запобіжного заходу обрали у вигляді тримання під вартою. Та все ж її оскаржили. В апеляції йшлося, зокрема, про те, що прокурор не ставив питання та не просив визначити заставу. Слідчий суддя, порушивши права принципу безсторонності, без клопотання сторони обвинувачення вийшла за межі вимог прокурора щодо погіршення становища підозрюваного та обмежила його право на визначення застави.

Важко, звісно, в цій ситуації утриматися від емоцій. Власне, про яку заставу може йти мова, коли йдеться про підозру у вчиненні такого тяжкого злочину, за який передбачено від семи до 15 років позбавлення волі. А тим більше, що зловмисник працював лише оператором теплоелектроцентралі, себто кочегаром. Інакше кажучи, не заробляв аж таких великих грошей. Тож звідки він міг мати кошти на заставу, що в таких випадках – до речі, вони надзвичайно рідкісні – може становити навіть не десятки, а сотні тисяч гривень.

Адвокат підозрюваного наводила і такий аргумент: утримують її підзахисного в слідчому ізоляторі – за кошти платників податків, у тому числі й родини потерпілого. Отже, мовляв, достатньо такої міри запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт із носінням відповідного браслета. Та колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду не погодилася з цим і не задовольнила скарги адвоката. Підозрюваний у вбивстві ветерана АТО й надалі залишатиметься під вартою. До речі, попри певні карантинні обмеження судова зала засідань була, можна сказати, набита учасниками українсько-російської війни. І ухвалу апеляційного суду вони зустріли оплесками...

Про це й інше розповів наступного дня після цього засідання голова Івано-Франківського апеляційного суду Богдан ГРИНОВЕЦЬКИЙ. Правда, ми зустрічалися з ним із іншого приводу. Річ у тім, що десь за тиждень до цього Богдана Михайловича вкотре обрали на цю посаду.

– Лише вдруге, – уточнює він і, зважаючи на мій подив, адже знаю, що співрозмовник реально очолює обласну Феміду вже багато років, пояснює. – Справді, протягом трьох термінів я був головою Апеляційного суду Івано-Франківської області. Але потім, внаслідок реформи, постала формально нова установа – Івано-Франківський апеляційний суд. Хоча функції в цієї інстанції ті самі, що й у попередньої, але назва, печатки, реквізити вже нові…

До речі, саме питання реформи українського правосуддя й привело мене до Б. Гриновецького. Власне, перелицьовування Феміди в Україні триває вже доволі довго. Скажімо, за попередньої влади результат того виявився вкрай негативний, і насамперед – для населення. В судах виник кадровий колапс, і це значно погіршило ситуацію з відправленням правосуддя. Просто не було кому розглядати справи. Якщо, скажімо, в кримінальному плані ще десь можна було знайти вихід – наприклад, направити провадження до того суду, де можна було сформувати колегію (три судді) для його розгляду, то цивільні справи були обмеженні географічно. І якщо з позовом про якийсь майновий або земельний спір, розірвання шлюбу, поновлення на роботі тощо звернувся житель Яремчі, то цю справу могли розглядати лише там.

Пан Богдан пригадує, як тоді чимало громадян приходили до нього на прийом, сподіваючись на вирішення своїх питань. Були і сльози, і сварки, але він не міг піти на порушення процесуальних норм. Тим більше, що в такому разі рішення суду не було б законним і вища інстанція могла б його скасувати. Та з часом проблему начебто було знято, однак знову заговорили про чергову судову реформу.

– Богдане Михайловичу, самим суддям ще не остогидло, що судову систему постійно реформують? В чому полягає суть нинішніх перетворень?

– Можна сказати, що теперішня влада не довіряє нашим суддівським структурам, зокрема Вищій раді правосуддя. А також розігнали Вищу кваліфікаційну комісію, бо, мовляв, туди обрали служителів старої «злочинної» влади, тому вони не викликають довіри. І вже в новостворені структури суддівського самоврядування обов’язково хочуть ввести іноземних експертів. Знову ж таки, до наших немає довіри.

– Черговий експеримент із іноземцями?.. Перше, що спадає на думку, це перифраз Тараса Шевченка. Знову якийсь «німець» буде казати нам: ви «моголи»… Якась неповага влади до свого народу, чимало представників якого, хай і будучи громадянами інших країн, стали дуже відомими. Серед них – актори, художники, юристи, вчені, військові, урядовці. Недаремно ж свого часу королева Великобританії призначила на посаду генерал-губернатора Канади українця за походженням. А в Україні наші громадяни не викликають довіри. Абсурд.

– Цілковито згідний з такою думкою. Також розцінюю це як вияв неповаги з боку владного Олімпу в Україні не тільки до судового корпусу, а й загалом до своїх громадян. Є ж у нас поважні, мудрі люди. Хай вони не юристи, не судді, але мають авторитет, інтелект, досвід. Тож залучайте таких громадян до роботи у Вищій кваліфікаційній комісії чи Вищій раді правосуддя. Для чого шукати когось за кордоном? Питання лише в тому, щоби новітні «реформатори» забажали шукати таких людей. Але справді чесних, для яких поняття громадянського обов’язку є не просто словами чи інструментами для досягнення власних інтересів, а які вболівають за долю держави.

– Так, маємо і з цим проблеми. Недаремно ж з’явився анекдот, що в Україні маєток борця з корупцією можна сплутати з маєтком самого корупціонера. Водночас є й підстави для «чистки» суддівського корпусу. Можемо пригадати чимало скандалів із суддями. Скажімо, з тим же головою Конституційного Суду.

– Погоджуюся. Стосовно окремих представників судової влади є серйозні питання. Все залежить від людини.

– А нинішні реформи, знову ж таки, не позначилися на наповненні судів суддями? Процедура їх призначення не змінилася?

– Вона не змінилася, але на сьогодні її дію припинено через те, що розпустили Вищу кваліфікаційну комісію. Тому про жодне поповнення суддівського корпусу, особливо в апеляційній інстанції, навіть не йдеться.

– Отже, у судах знову починається кадровий колапс.

– Ситуація вже близька до того. Особливо проблема виникла в кримінальних палатах апеляційних судів, причому в усій Україні. Скажімо, на Закарпатті в один момент залишилось «у строю» тільки двоє суддів-криміналістів. З огляду на те, що до складу суддівської колегії мають входити три судді, неможливо було розглянути провадження, скарги…

Тоді у «верхах» почали думати, як із цього вийти. І «мудро» вирішили: оскільки в апеляційних судах, окрім кримінальної палати, є ще цивільна і там не так відчувається кадрова проблема, рекомендують залучати до розгляду кримінальних проваджень суддів звідти. Ми опиралися цьому. Адже якщо людина, скажімо, 20 років спеціалізувалася на цивільному законодавстві, розглядала саме такі справи, то навряд чи правильно залучати такого суддю до розгляду якоїсь складної кримінальної справи, де інший кодекс, інша процесуальна процедура.

До речі, й самі цивілісти не дуже погоджувалися на це. Але іншого виходу не було. Навіть Рада суддів порекомендувала так робити. Щоправда, за умови, що під час розгляду матеріалів кримінального провадження буде присутній і суддя-криміналіст. Це питання обговорили на зборах суддів усіх апеляційних судів України й погодилися з таким підходом.

– Яка ситуація з кадрами в Івано-Франківському апеляційному суді сьогодні?

– Згідно зі штатним розписом в Івано-Франківському апеляційному суді має бути 27 суддів. І то ми перед його затвердженням вважали, що ця кількість недостатня для належного відправлення правосуддя… Але працює тільки 14. Колись у нас був 31 суддя. Тоді можна було нормально працювати, вивчати справи тощо. Та тепер пішли розмови, що й 27 суддів – з огляду на якісь наукові розрахунки, навантаження на одного суддю – забагато. Щоправда, це робиться для кожного суду окремо.

– А скільки кримінальних проваджень розглянув Івано-Франківський апеляційний суд, скажімо, на 1 жовтня?

– 4 311 справ та проваджень. Отож можете переконатися, яке надмірне навантаження на кожного нашого суддю. Ще раз повторюю, воно не сприяє нормальній роботі. Проте ми намагаємося виконувати її на належному рівні.

– До речі, відомо, що в Івано-Франківському апеляційному суді один із найнижчих відсотків скасованих вищими судами вироків, ухвал, рішень тощо. Щоправда, подейкують, що цього показника ви домоглися, так би мовити, штучно. Скажімо, є апеляційна скарга на вирок суду першої інстанції. Ви мали б розглянути провадження по суті, а натомість можете відправити його на дорозслідування чи новий розгляд.

– Це не відповідає дійсності. Почнемо з того, що такого поняття, як додаткове розслідування, в нинішньому Кримінально-процесуальному кодексі вже немає. Якими б не були результати досудового слідства, та суд першої інстанції має розглянути провадження і ухвалити відповідне рішення. Щодо повернення провадження на новий розгляд, то я, власне, не прихильник цього. Проте є такі обставини за деякими кримінальними провадженнями чи навіть цивільними справами, як складність, багатоепізодність, в яких досудове слідство не до кінця все з’ясувало, представники обвинувачення чи захисту не зуміли представити свої докази в суді першої інстанції, – що дають переконливі підстави для повернення цих матеріалів на новий розгляд. Бо чогось не дослідили, чомусь не дали відповідної оцінки, власне, недопрацювали. То чому ми маємо довершувати те, що ви недоробили? Отак відверто й заявляємо: вважаємо, що прийняте рішення необгрунтоване, тож повертаємо справу, щоби все, на що ми звернули увагу, ви довели до ладу, й тоді приймайте остаточне рішення.

Але повернуся до наших проблем. Бо у нас склалася важка кадрова ситуація не тільки в кримінальній палаті, а й в апараті суду. І вона має два аспекти. Як матеріальний, так і моральний. Матеріальний полягає в тому, що зарплата суддів значно вища за заробітки працівників апарату – секретарів судових засідань, помічників суддів, працівників канцелярії… А вони виконують доволі значний і потрібний обсяг роботи для здійснення правосуддя. Така різниця в зарплаті вже сама по собі створює певний дисбаланс, в тому числі й моральний.

І якщо перед суддями держава ще виконує свої зобов’язання з фінансування, то на утримання апарату виділяють, по суті, копійки. В бюджеті, мовляв, немає грошей. Платимо своїм працівникам по 5-6 тисяч гривень, тож люди вже почали звільнятися. Щоправда, пообіцяли, що у проєкті бюджету на наступний рік буде закладено відповідну суму на фінансування судової системи.

P. S. Поки матеріал готували до друку, Івано-Франківський апеляційний суд поставив крапку у кримінальному провадженні щодо недавньої дорожньо-транспортної пригоди в Коломийському районі, внаслідок якої загинуло двоє людей. Нагадаємо, що її винуватцем визнали працівника поліції. Та суд першої інстанції, мотивуючи, що було формально неправильно проведено процедуру освідчення водія на стан алкогольного сп’яніння, виніс йому вирок у вигляді чотирьох років позбавлення волі. Хоча в такому випадку санкції відповідної статті Кримінального кодексу визначають покарання до десяти років ув’язнення. Потерпілі та прокуратура оскаржили вирок суду першої інстанції як надто м’який. І їхні апеляційні скарги було задоволено. Отож за новими вироком винуватцю трагедії призначили покарання у вигляді шести років позбавлення волі. Крім того, він має сплатити 70 тисяч гривень одній із потерпілих сторін на встановлення надмогильного пам’ятника загиблій в аварії родичці.