У червні у Верховній Раді зареєстрували новий проєкт закону, ініціатором якого є сам Президент Володимир Зеленський, – «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» або, як його назвали в народі, «антиолігархічний закон». Оскільки олігархія вже не перший десяток років є однією з найбільших проблем в Україні, філософія спрямованого проти неї нормативного акту, за словами глави держави, така: не вбити великий бізнес, але знищити вплив олігархічних груп на нього, владу, ЗМІ...
Про що саме йдеться у законопроєкті (ЗП) про деолігархізацію України? Він зокрема вперше окреслює сам термін «олігарх» – це, мовляв, особа, яка має значну економічну або політичну вагу в суспільному житті. А щоб бізнесмена можна було охарактеризувати як олігарха, він має відповідати таким ознакам: бере участь у політичному житті, має значний вплив на засоби масової інформації, є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) суб’єкта господарювання, який на день введення в дію цього Закону є суб’єктом природних монополій або займає домінантне становище на державному товарному ринку відповідно до Закону «Про захист економічної конкуренції» та хоча би протягом року підтримує або посилює це становище, а підтверджена вартість активів особи (та осіб, бенефіціаром яких вона є) перевищує один мільйон прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.
Рішення про визнання особи такою, яка має значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (тобто є олігархом), ухвалює Рада національної безпеки і оборони України на підставі подання Кабінету Міністрів, члена РНБО, Національного банку, Служби безпеки або Антимонопольного комітету. Саме ж визнання особи олігархом дає підстави для внесення її до відповідного реєстру – електронної інформаційно-телекомунікаційної системи, призначеної для публікації й обробки інформації про визначених бізнесменів та осіб, які подають декларації. Особам із того переліку буде заборонено здійснювати внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку політичних сил відповідно до Закону «Про політичні партії в Україні» чи бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об'єктів великої приватизації...
Після оприлюднення фрагментів ЗП про олігархів чимало експертів уже висловили свої думки щодо нього, сповнені переважно критики та скептицизму. Зокрема, як сказала виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк, щоби провести деолігархізацію медіа, потрібні два ключові кроки: спершу збільшити незалежність та компетентність Нацради з питань телебачення і радіомовлення, а потім розширити її інструментарій і функціонал через відповідні зміни до медіазаконодавства. За її словами, вона не бачить реальної деолігархізації, а цей законопроєкт закладає підвалини великого переділу медіаринку і відходу його «в тінь»: олігархи просто візьмуть та оформлять свої медіаактиви на «лижних інструкторів» і – прощавай, прозорість медіавласності.
Своєю чергою, Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», зазначив, що законопроєкт, судячи з оприлюдненої інформації, дуже недосконалий, але, мовляв, саме спрямування його обрано правильно. На його думку, те, що запропоновано, фактично руйнує нинішню структуру медіавласності. Це зробить революцію у медійній сфері, тому що олігархи, яким належить 90 відсотків телеканалів, змушені будуть розпрощатися з ними. За прогнозом експерта, якщо законопроєкт із такими радикальними ідеями потрапить до Верховної Ради, він набере достатню більшість голосів.
А ось редактор сайта «Наші гроші» Юрій Ніколов більш різкий у своїх коментарях – він назвав той ЗП юридичним трешем, викликом здоровому глузду та набором юридичної абракадабри. Він зазначив, що в оприлюднених фрагментах ідеться про те, що олігархами визнаватимуть діячів, монополію яких у суспільстві буде доведено. Але, за його словами, Антимонопольний комітет, який очолює подруга дружини В. Зеленського, умудряється нині не визнавати монополістами діячів, які того заслуговують. Більше того: дає дозвіл на зростання їхніх імперій. Тож навряд чи цей (не)порядок речей зміниться після набуття чинності антиолігархічного закону.
За словами Дениса Казанського, члена української делегації в Тристоронній контактній групі, олігархи можуть дуже легко обійти законопроєкт про деолігархізацію. Бо їм достатньо не брати участі в політиці. Сьогодні в Україні з олігархів лише Петро Порошенко є народним депутатом. А скажімо, вже одіозний Ігор Коломойський, а також Рінат Ахметов та Віктор Пінчук не належать до жодної партії. Як зауважив Д. Казанський, звісно, вони контролюють окремих депутатів, однак довести це буде дуже важко.
На думку ж директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника, хоча законопроєкт має певний декларативний характер, це перший крок держави до системного врегулювання проблем, пов’язаних із олігархами. Він вважає, що той нормативний акт може бути дієвим, якщо до нього ухвалити ще низку законодавчих ініціатив, які реально працюватимуть, і коли разом із кримінальним переслідуванням буде вжито заходів адміністративного характеру, що мінімізуватимуть, образно кажучи, передумови появи в нашому суспільстві осіб, «надміру» впливових політично й економічно.
Власне, парламентська фракція «Слуги народу», як повідомила заступниця її голови Євгенія Кравчук, готує ще щонайменше сім законопроєктів щодо діяльності олігархів.
