Минуло 32 роки відтоді, коли на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року понад 90 відсотків українців підтримали Акт проголошення незалежності України, ухвалений парламентом 24 серпня того самого року.

Вже наступного дня Польща стала першою державою, що визнала Україну незалежною. Того самого 2-го грудня, через кілька годин після Варшави, це зробила Канада. 3 грудня до них приєдналася Угорщина, через день – Латвія і Литва. Росія та Аргентина оголосили про визнання самостійної України 5 грудня…

А-от Сполучені Штати Америки це зробили лише 25 грудня, коли українську незалежність визнали вже 28 держав світу. Чому? Річ у тім, що тоді навколо України зіткнулися було інтереси ще де-юре чинного радянського союзу, вже нібито відокремленої від нього росії та США. Кожна держава мала свою мету та різне уявлення про майбутнє України в її суверенному статусі. З огляду на це президент США Джордж Буш уже тоді допускав імовірність військового конфлікту між Україною й росією і найдужче побоювався обміну між ними… ядерними ударами.

Власне, ще в листопаді того року, орієнтовно за тиждень до 1 грудня, в Овальному кабінеті Білого дому у Вашингтоні відбулися з того приводу переговори між американським лідером та посланцем срср радником Михайла Горбачова і «виконробом перебудови», проголошеної в союзі наприкінці 1980-тих, Олександром Яковлєвим. Під час того діалогу Дж. Буш намагався вияснити всі можливі загрози, що можуть чигати внаслідок розпаду союзу на його колишні республіки з боку москви як їхнього недавнього гегемона. А особливо його непокоїла доля України…

Стенографію цих таємних перемовин не так давно виклали на сайті офіційного Вашингтона. Проте й досі з цілих абзаців у тій публікації не знято грифу секретності, тож ознайомитися з усім текстом розмови наразі неможливо…

Однак вичерпніше про це читайте в газеті «Галичина» в публікації з продовженням під заголовком «Нездоланна неминучість» і під рубрикою «Трагедія України: спроба осмислення» в одному з її грудневих випусків.

Між іншим, цей проєкт, розпочатий у серпні цього року й розрахований на весь 2024-й, часопис здійснює суто на паперовому носії інформації та в його електронному ПДФ-форматі, який, до речі, можна передплатити не лише «вперед», на наступний рік, а й «назад», аби ознайомитись і з цією та іншими газетними кореспонденціями, які не потрапляють на сайт.