Не встигли вщухнути емоції після оголошення п’ятдесятки найкращих педагогів за версією Global Teacher Prize Ukraine, як премія представила 25 учасників у номінації «Дошкілля». Серед них – дві виховательки з Прикарпаття: Христина Микуляк та Ольга Сторожук. Вони працюють з наймолодшими дітками, щодня допомагаючи їм зростати, розвиватися й пізнавати світ. Їхня формула успіху проста – любов до дітей, професіоналізм та сучасні підходи до виховання.

Христина МИКУЛЯК: Найміцніший фундамент для майбутнього успіху закладається саме в дошкільному віці

Вихователька Івано-Франківського закладу дошкільної освіти (ЗДО) №37 «Джерельце» Христина Микуляк зізнається, що бути серед 25 найкращих педагогів дошкілля України для неї стало важливим кроком і проявом себе як особистості та фахівця. «Участь у премії Global Teacher Prize Ukraine для мене – це професійне зростання як педагога, який розвиває і змінює дошкільну освіту, підкреслює те важливе, що бачимо на практиці, працюючи щодня з дітьми, – коментує педагогиня. – А ще це можливість взаємозв’язку і спілкування з іншими освітянами, які так само прагнуть покращувати українську освіту. Ще на етапі заповнення анкети учасника відчула цінність премії. Це саме премія, а не конкурс, тут немає суперників чи переможених. Це відзнака для вартих уваги, щоб підкреслити важливість освітян, які працюють задля майбутнього».

Вона також зазначає, що ця номінація є чудовим прикладом для її головних мотиваторів – вихованців групи. «Важливо, щоб вони бачили, що не варто боятися заявляти про себе, вірити у свої сили та підкорювати вершини. А основне – не лякатися поразок і помилок, бо помилятись – це нормально. Це є ознакою розвитку. Не робити помилок означає стояти на місці, а це не про нас», – наголошує моя співрозмовниця.

Вибір майбутньої професії для пані Христини – не випадковість, а радше генетична закономірність, адже виросла в родині вчителів у мальовничому селі Кричка на Богородчанщині. «Педагогічний досвід черпала щодня з роботи мами та розповідей бабусі про цікаві моменти з учительського життя. Тож можна сказати, що мій педагогічний досвід розпочався ще з дитинства. Якщо ж говорити серйозно про власний професійний шлях, то за моїми плечима сім років педагогічної роботи, – розповідає педагогиня. – За цей час я не лише працювала з дошкільнятами, а й активно шукала відповіді на складні питання, особливо ті, з якими стикалася на початку своєї діяльності».

У своїй роботі з маленькими «чомучками» Х. Микуляк поєднує педагогіку з основами нейропсихології, щоб краще розуміти, як розвивається дитячий мозок і як найефективніше допомогти кожній дитині. «Для мене основою є розвиток емоційного інтелекту, щоб дитина могла розпізнавати свої почуття й почуття інших, готуючись таким чином до життєвих викликів і пошуку їхніх вирішень. Адже саме у таких вільних проявах народжується творчість, впевненість і справжня любов до життя, – підкреслює пані Христина. – Вивчаючи основи дитячої нейропсихології, я відкрила для себе багато цікавого про мозкову діяльність дошкільнят. Ці знання остаточно переконали мене, що найміцніший фундамент для майбутнього успіху закладається саме в дошкільному віці. Адже це час формування основи всього навчання і готовності до життя – від базових сенсорних процесів і моторики до уваги, пам’яті й мислення. Якщо в цей період такі «цеглинки» розвитку, як рух, сенсорний досвід і емоційний контакт, покладено правильно, то на них легко зводяться «поверхи» мислення, мовлення, творчості, а надалі – читання й письма. Це, до речі, добре ілюструє піраміда Вільямса і Шеленбергера (модель, яка показує різні етапи розвитку дитини, де кожен базується на попередньому, а в основі всього процесу – відповідний рівень її нервової системи, – ред.). Мене захоплює саме те, як на перший погляд прості гра, рух і емоції сьогодні перетворюються на успіх, упевненість і всебічно розвинену особистість дитини завтра».

Вихователька зауважує, що її робота дає можливість бачити перші кроки дитини на шляху до знань, дружби та самостійності. Вона додає, що найважливіше для вихователя – бути другом, бути поруч «тут і тепер», підтримати, коли страшно, заспокоїти під час тривоги і, звісно, щиро радіти її перемогам. Важливим також, на її думку, є створення якісного освітнього середовища, де дитині комфортно зростати й розвиватися, говорити про себе, свої почуття та вільно проявляти себе. Адже кожна дитина має відчувати, що вона важлива, перебуває в безпеці й оточена любов’ю.

Ігнорувати почуття й емоції дитини та залишати її наодинці з ними – це основне табу у вихованні для моєї співрозмовниці. «У дошкільному віці дитина ще не розуміє, чому емоції так сильно впливають на її поведінку: звідки беруться сльози, образа чи спалахи агресії, – наголошує вона. – Я ж розумію, що в цей час активно працює її лімбічна система, відповідальна за емоції, а префронтальна кора мозку, центр контролю й планування, ще недостатньо розвинена. Всі емоції – нормальні і мають право на прояв. Наше завдання як дорослих – мудро їх проговорювати, підтримувати дитину та «контейнерувати» її почуття, щоб вона свідомо виражала їх, контролювала свої емоції, надто ж негативні, й у підсумку почувалась у безпеці».

Х. Микуляк зазначає, що сучасні діти такі самі допитливі й відкриті до нового, як і попередні покоління. Єдине, що змінилося, – світ навколо них став надто швидкоплинний і мінливий. «Інформації багато, вона постійно змінюється, і мозок змалечку звикає до дуже швидких вражень. Це впливає на дитячу увагу, тому дітям складніше довго зосереджуватися на чомусь одному, вони звикли до яскравих і швидких змін, – коментує вихователька. – З нейропсихологічного погляду у дошкільному віці це означає, що ми, дорослі, маємо особливо дбати про розвиток їхньої довільної уваги, пам’яті, уміння чекати та доводити справи до кінця. Варто зауважити, що сучасні діти дуже відкриті до нового, швидко навчаються, легко пристосовуються і можуть творчо мислити, якщо їм надати для цього відповідний простір».

Педагогиня зізнається, що завжди любила записувати кредо відомих педагогів, особливо під час навчання. Тож моє традиційне запитання про професійний девіз миттю отримало відповідь: «Розвивати дитину з любов’ю та цілісно: і мозок, і серце». Також вона відзначила, що її найбільша мрія – працювати з дітьми, вчити, розвивати і творити у мирній та незалежній Україні без тривог і страху. «Прагну зміцнювати систему освіти, розвивати дошкілля та підвищувати престиж праці освітян. Україна варта того, щоб бути серед країн-лідерів за рівнем поваги до педагогів, де молоде покоління зростає й виховується під опікою справжніх професіоналів», – каже вона.

Ольга СТОРОЖУК: Найважливіше – це любити дітей і ставитися до них з повагою

У виховательки дошкільного підрозділу Івано-Франківської початкової школи ім. Софії Русової Ольги Сторожук – вісім років педагогічного досвіду. Свій професійний шлях у цій сфері розпочала у рідній Коломиї, а згодом переїхала до Івано-Франківська. «Спочатку було лячно працювати, бо минуло небагато часу від мого навчання, – згадує вона. – У мене ще не було великого досвіду, а робота з дітьми – це велика відповідальність. Але любов до дітей, підтримка батьків і професійний колектив давали мені сили».

Мрія стати вихователькою у моєї співрозмовниці зародилася ще в дитинстві. Вона розповідає, що спогади про коломийський садок «Ластівка», який відвідувала маленькою, залишилися одними з найтепліших і найщасливіших. «Я й досі згадую ті часи з теплом у серці і захватом. Саме там мені прищепили любов до творчості. Вона, до речі, досі зі мною, – каже пані Ольга. – Пам’ятаю, як не хотіла йти до школи, але мама твердо сказала: «Треба, вже час». А я відповіла, що одного дня все одно повернуся в садок. І бачите, так і сталось – я повернулася, але вже як вихователька».

Моя співрозмовниця не приховує, що потрапляння до переліку 25 найкращих педагогів дошкілля України за версією Global Teacher Prize Ukraine є для неї дуже хвилюючим, адже не очікувала пройти так далеко. Зізнається, що відчуває радість і гордість. «Дуже пишаюсь цим досягнення. Це стимулює мене ще більше працювати, шукати якісь цікавинки для дітей, ігри та інше», – каже вона.

О. Сторожук із сумом констатує, що, на жаль, сьогодні професія вихователя в закладах дошкільної освіти дуже недооцінена, і це має невтішні наслідки.

«У нашій сфері залишилося дуже мало людей, бо більшість іде звідси через низьку зарплату та постійний стрес. І в цій професії, на мою думку, лишилися фанати – віддані своїй справі люди, які люблять дітей і мають у собі творчість та силу щось створювати та вигадувати нове», – зауважила вихователька.

У роботі вихователька активно використовує гру, казку та моменти несподіванки, намагаючись перетворити заняття на захопливу подорож і дивовижну пригоду. Адже, за її словами, головним видом діяльності дітей дошкільного віку є гра. Особливою педагогічною фішкою пані Ольги є досліди. «Це інноваційний метод, який дуже подобається і мені, і дітям. Рекомендую його своїм колегам, – розповідає вона. – У дітей горять очі, коли вони спостерігають за дослідами. Під час цього вони тренують логіку, мислення, пам’ять, вчаться ставити запитання та висловлювати свої думки. Це не просто заняття – це досвід, який залишається з ними назавжди. До того ж вони допомагають краще розуміти навколишній світ, стимулюють розвиток уяви та активізують мовлення. Вважаю, що саме через досліди діти навчаються природно і, найголовніше – з радістю. Вони дуже щасливі, коли я проводжу з ними такі заняття».

Найважливіше у роботі дошкільного педагога, на її думку, – залишатися для дітей тією вихователькою, яку вони люблять, якій довіряють і можуть поділитися найпотаємнішим. «Прагну, щоб діти, дивлячись на мою усмішку, усміхались у відповідь і почувалися зі мною комфортно, так само як поруч із батьками. Хочу, щоб вони знали: у садку завжди є людина, яка їх зрозуміє, підтримає і повірить у них. Думаю, найголовніше – це любити дітей і ставитися до них із повагою», – наголошує педагогиня.

О. Сторожук констатує, що сучасне покоління дітей неймовірно допитливе й має живий інтерес до світу. Вона зазначає, що малюки постійно ставлять різні запитання і прагнуть про все дізнатися, як справжні маленькі «чомучки». Особливо їх приваблюють новітні технології: їм недостатньо просто поговорити чи показати картинки, значно цікавіше побачити коротенький мультфільм. А ще вони хочуть проводити час у закладі цікаво, весело і з користю, шукають щось незвичайне, що привертає їхню увагу і допомагає їм розкритися.

Все починається з підготовки. Вихователька наголошує, що перед тим, як віддати дитину до дитсадка, її потрібно до цього підготувати. Почати можна з розповідей про сам заклад. У жодному разі не варто ним лякати, важливо акцентувати лише на позитивних моментах. Також корисно синхронізувати домашній режим дня з дитсадковим, щоб підготовка до нового етапу в житті дошкільника пройшла плавніше та природніше.

Основне табу у вихованні для пані Ольги – карати дітей. «У садку немає покарань. Потрібно говорити з дітьми, пояснювати, щоб у них формувалися причинно-наслідкові зв’язки: чому це можна робити, а це – ні, і до чого той чи інший вчинок може призвести. Ще одне моє табу – кричати та підвищувати голос на дитину. Як би не було важко, треба зберігати спокій, виваженість, бо саме таким має бути вихователь. Він повинен мати щире, відкрите серце до своїх вихованців», – підкреслює вона.

«До роботи – творчо, а до дітей – з любов’ю», – так звучить професійне кредо виховательки. А свою освітню мрію вона сформулювала так: «Інклюзія в дії. Сучасне обладнання для розвитку кожної дитини». За її словами, у дошкільних закладах дуже часто браку його для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, і це ускладнює їхній розвиток. «Мета цього проєкту – створити комфортні умови для навчання й розвитку таких дітей за допомогою сучасних інноваційних засобів», – роз’яснює вона.