Трудова міграція українців уже віддавна, чи не від самого початку незалежності нашої держави, є питанням її національної безпеки, точніше – проблемою життя і смерті України. Адже більшість із мільйонів наших співвітчизників, котрі вже протягом майже трьох десятиліть чи ще поневіряються світами в пошуках кращої долі, чи вже знайшли її, аж ніяк не пов’язує майбутнє своє і власних дітей з тією землею, на якій вони народилися й виросли. Так сі склало, як кажуть у Галичині…
Ясна річ, що цей стан речей не може не турбувати владний Олімп України. Принаймні позірно. Тим-то ще навесні цього року, коли світові взявся диктувати свою волю COVID-19 і додому почали повертатися сотні тисяч українських заробітчан із різних країн, Президент Володимир Зеленський особисто домовлявся зі своїм польським колегою Анджеєм Дудою про остаточну й безповоротну рееміграцію з Польщі на Батьківщину більшості (якщо не всіх) українців, які там працювали. А в цій країні, до речі, наших співвітчизників, а особливо західняків обертається найбільше.
У тому ж ключі прем’єр Денис Шмигаль навіть представив було урядову програму створення півмільйона додаткових робочих місць переважно у будівельній галузі та у дорожньо-ремонтній сфері саме для тих львів’ян, тернополян, прикарпатців, для яких заробітчанство в сусідній країні стало нормою повсякдення. Правда, головний міністр при тому явно поквапився з озвученням рівня зарплати на тих роботах – в обсязі 6 000 грн у місяць. Бо це викликало неабияке обурення в заробітчан – що їх хочуть заперти вдома на таких мізерних заробітках, тоді як у Польщі чи деінде за кордоном вони можуть заробляти й до 2 000 євро за такий самий період. Отже, Шмигаля обматюкали в соцмережах, а главі держави пригрозили «гастарбайтерним майданом». І програма Кабміну із «домашнього» працевлаштування «польських» трудомігрантів пішла прахом.
Втім, наміри української влади обмежити міграцію громадян держави викликали було занепокоєння й «на польському боці». Скажімо, ще у травні глава тамтешньої Асоціації переробників фруктів та овочів Анджей Гайовнічек заявив: «Польша – один із найбільших у Європі виробників продуктів харчування. Зокрема ми найбільше в ЄС вирощуємо шампіньйонів. Тому, якщо на наші грибні плантації не прибудуть робітники з України, це обернеться катастрофою. Те, що ми виростимо, пропаде, оскільки збирати урожай буде нікому».
Загалом, за словами А. Гайовнічека, в Польші постійно існує-відчувається потреба в «сотнях тисяч» сезонних трударів з України, позаяк, переконаний він, польські «специ» ніколи не зможуть замінити українських фахівців, особливо на полях та фермах. Зрештою, те, що внесок українців у поступ польської економіки, зокрема в її 22-відсоткове зростання з 2014 року, значний, визнають і на державному рівні Польщі. «Ми пам’ятаємо про громадян України, котрі проживають і працюють у Польщі. Вони – важливий суб’єкт, без якого зафіксоване в нас упродовж кількох років поспіль динамічне економічне зростання було б нижчим», – визнав ще у квітні прем’єр Польщі Матеуш Моравецький.
Як зазначив глава польського уряду, посилаючись на дані Світового банку, торік сукупний обсяг грошових переказів в Україну з-за кордону сягнув 16 мільярдів доларів, і більше половини цієї суми надійшло саме з Польщі. Отже, за його словами, заробітчани надають істотну фінансову підтримку своїм родинам в Україні. У зв’язку з цим (тобто, як слід розуміти, щоби потік закордонних надходжень до сімей трудових мігрантів не зачах), підкреслив він, «мій уряд видав розпорядження польським консульствам в Україні відновити прийом заяв на одержання робочої візи».
Словом, і самі поляки – як підприємці, так і урядовці мовби доклали зусиль, аби зірвати плани уряду Шмигаля, домагаючися, щоби після карантину не лише повернулися ті 200 тисяч українців, котрі виїхали було з Польщі у квітні, а й прибули на польські «креси» нові контингенти робочої сили. І вже у травні до цієї країни вернулося понад 90 тисяч українських трударів…
Більше половини всіх робочих віз в ЄС видають саме українцям – і саме для роботи в Польщі, стверджує посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцкі. За його ж словами, в цій країні нині перебуває вже близько мільйона наших заробітчан. Польща навіть оплачує тести українців на інфікованість коронавірусом за кошти з держбюджету… До речі, Б. Ціхоцкі і заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар на своїй недавній зустрічі домовилися спільно попрацювати над спрощенням для українців процедур перетину польського кордону й отримання робочих віз.
Правда, через пандемію COVID-19 структура ринку праці в Польщі дещо видозмінюється. Скажімо, за інформацією польської агенції із працевлаштування EWL, яку навела недавно Rzeczpospolita, попит на гастарбайтерів особливо зріс у сфері логістики і в агропродовольчій галузі – на понад 20 відсотків порівняно з 2019-м, тоді як потреба в робочій силі для ресторанної та готельної індустрії скоротилася до мінімуму…
Зрештою, українцям переважно однаково, де працювати. Бо чи не скрізь життя заробітчанина в Польщі – далеко не мед. І не лише через те, що доводиться важко гарувати за меншу платню, ніж та, яку платять за таку саму роботу місцевим жителям. А й тому, що частина тамтешнього суспільства вороже ставиться до українців, називає їх «бидлом» і доводить, скажімо, що Львів, мовляв, – це віддавна польське місто…
Тобто нашим доводиться заробляти ту копійку нерідко в умовах фізичного й морального пресингу. Так було чи не від початків трудової міграції. А тепер, після жорсткого «коронавірусного» карантину, ситуація, схоже, стає ще гіршою. Скажімо, криза охопила таку сферу виробничої діяльності, як збирання урожаю ягід, де традиційно трудилося чи найбільше українців, заробляючи й по 600 доларів на місяць. Через затяжні і зливові дощі в червні – липні частина вирощеного пропала. А господарі уцілілих плантацій на третину знизили платню – із трьох злотих до двох (орієнтовно з 20 до 13 грн) за кошик зібраних полуниць. Погіршали й умови перебування: «найманців» поселяють у сараях, а не в помешканнях, як колись, не годують…
Втім, не лише нові виклики постають перед українськими заробітчанами в Польщі, а й посилюються вже «звичні» негативні тенденції. Приміром, 22 липня там загинув український гастарбайтер. Трагедія сталася в порту Гданьска, де 31-річний заробітчанин працював водієм-оператором автонавантажувача. Під час роботи масивний вантаж упав на чоловіка із двометрової висоти і завдав йому таких травм, що медична допомога була безсилою. І то вже другий за цей рік нещасний випадок, коли українці стають жертвами порушення техніки безпеки на виробництві з боку як їх самих, так і роботодавців. Торішнього листопада, приміром, у Садковиці Лодзинського воєводства загинуло відразу двоє наших співвітчизників, які прибули на заробітки з Тернопілля, – чоловік літнього віку та його молодий небіж. Вони гарували на складі для зберігання овочів і фруктів і випадково потрапили до заповненого азотом ангару. Заробітчани стверджують, що такі випадки – наслідок того, що «панам» байдуже до життя і здоров’я своїх «хлопів».
Але таке ставлення польських роботодавців до заробітчан – це ще «квіточки». Про ягідки ж можна скласти собі уявлення, скажімо, із такого свідчення з відкритих джерел, як розповідь Сергія Габрильчука з Ковеля: «В місті Варці, за 60 км від Варшави, власниця фірми зі встановлення кондиціонерів Евеліна Тофель знущається над українцями, котрі працюють і проживають у її хостелі, як хоче. Нам доводиться буквально випрошувати свої, кровно зароблені кошти… Дама навіть кидається з металевою трубою в руках на тих заробітчан, котрі виконують свою роботу не так, як, на її думку, треба. Мені вона погрожувала закрити в’їзд до Польщі, якщо перечитиму їй. Заробітчани в неї на правах рабів. А загалом її хостел – нелегальний...»
Та є в цьому ділі й інший бік. Останніми роками поляки постійно скаржаться на безчинства прибульців з України, вказуючи вітчизняним можновладцям на те, що з приїздом сотень тисяч гастарбайтерів криміногенна обстановка в Польщі помітно погіршала. Ось лише кілька прикладів із тих резонансних інцидентів, які трапились у країні протягом травня – серпня цього року і в яких на чільних ролях фігурують наші співвітчизники.
Скажімо, в Мазовецькому воєводстві 41-літній українець посварився з барменом, який чомусь не захотів його обслуговувати, й покинув той заклад сильно ображеним. А через кілька годин повернувся й ударив свого кривдника ножем. Відтак утік із місця злочину ще до приїзду поліції. Але вночі таки знову прийшов туди і взявся гамселити по фасаду закладу шматком арматури. Цього разу напасливого чоловіка затримали – в його крові виявили одне проміле алкоголю. Тепер він – під слідством, кажуть, що йому світить понад десять років ув’язнення.
Інший наш співвітчизник, як писали польські газети, намагався пограбувати продуктовий мінімаркет у Вроцлаві. Втім, було трохи не так. Спершу він сам волів купити щось зі спиртного. Та жінка-продавець йому відмовила, оскільки, за її свідченням, відвідувач і так уже був п’яний. Тоді знову ж таки ображений відвідувач вхопив кілька бляшанок із пивом, відкупорив одну і подався до виходу, не заплативши. Та втрутився охоронець. Одначе наш не лише побив його, а й розійшовся так, що розтрощив частину крамниці, зокрема й вибив-виламав вхідні двері. А відтак намагався підкупити поліціянтів, аби його відпустили… Він теж відсидить за гратами кілька років.
А українцеві, котрий працював в одному із сіл Опольського воєводства, загрожує пожиттєве перебування в неволі за те, що під час дружнього розпивання спиртного в компанії таких самих, як він, заробітчан, ударив ножем у груди свого сусіда, а потім ще й намагався його задушити…
У Варшаві триває досудове розслідування діяльності затриманих у червні членів аж двох злочинних угруповань, сформованих вихідцями з України. «Активісти» одного з них розміщували в інтернеті оголошення про збут дешевих мобільних телефонів, а відтак грабували легковірних клієнтів, котрі приїжджали до них по покупки. А організатори іншого налагодили крадіжки посилок, які доставляла одна з місцевих кур’єрських компаній, – вартість украденого ними оцінюють у 20 тисяч злотих (4,5 тис. євро). І тих і тих можуть посадити в тюрму на п’ять років.
В околицях села Тліня українець, який управляв легковиком із понад двома проміле алкоголю у крові, не впорався з керуванням і з’їхав у фосу. Потім намагався виїхати звідти, совався то взад, то вперед, доки авто не загорілося. Водій, звичайно, дав драла, а полум’я з автомобіля перекинулося на лісовий масив поблизу. Гасити пожежу примчало аж чотири пожежні підрозділи, які боролися з вогнем більше години. «Згоріло близько 300 квадратних метрів лісу», – доповів представник тамтешньої служби пожежної охорони. Загалом наш горе-водій, якого таки спіймали, завдав полякам збитків на 10 000 злотих (близько 2,3 тисячі євро).
А віднедавна, як звістують польські медіа, заробітчани взялися на дозвіллі розважатися з допомогою пневматичної зброї. Скажімо, в Нижній Сілезії затримали двох українців, котрі каталися вулицями на легковику й, очевидно, знічев’я стріляли із «пневматів» по вікнах помешкань і вуличних тваринах. Ще хтось із наших, перебуваючи в місті Гловні, підстрелив польку – причому гумова куля ввійшла в ногу потерпілої аж на чотири сантиметри. На своє виправдання стрілець пояснив поліціянтам, що, мовляв, цілився в собаку, тож поранив жінку випадково, а не зумисне.
Таких прикладів можна наводити чимало. Та скільки б їх не було, все одно «художества» наших заробітчан у Польщі – це не якесь масове явище, вони, сказати б, – цілковито в середньостатистичних рамках: кількість таких трапунків з огляду на число українців, котрі там проживають і працюють, а їх за різними даними, може бути там і до двох мільйонів, значно менша за відповідні показники рівня злочинності суто в польському суспільстві.
Але, ясна річ, і ці випадки теж мовби породжують «адекватну» агресію з боку простих громадян Польщі. Приміром, 7 липня двоє поляків підпалили хостел, в якому проживала дюжина наших співвітчизників, в околицях міста Хшанува. На щастя, жителів того закладу встигли евакуювати ще до того, як пожежа охопила двоповерховий будинок. Рятувальники кілька годин «працювали» на тому об’єкті – щоб цілковито загасити вогонь, їм довелося розбирати металеві конструкції будівлі.
Одного з паліїв арештували, відкрили кримінальну справу на нього, й тамтешні державні обвинувачувачі пообіцяли журналістам домогтися для нього 10 років ув’язнення за те, що він накоїв. «То був якийсь конфлікт на міжнаціональній основі, бо зловмисники кричали, щоби «бандери» забиралися геть, – розповіла місцевим телевізійникам очевидець події Мирослава С., родом із одного з сіл на Тлумаччині, котра, правда, вже кільканадцять років майже постійно проживає в Польщі. – Правда, тут «бандерів» ототожнюють передусім із бандитизмом, розбоєм, грабунком і т. п. Але, крім цієї вже давньої неприязні до нас, яка тут тліє і тліє, ще дехто з місцевих віддавна злий на наших заробітчан, які, мовляв, приїжджають і відбирають у них шматок хліба».
«Був якийсь період, коли інциденти між поляками й українцями, здавалося, стихли. Але тепер поляки дуже сердиті через карантин, а ще їх накручують можновладці переважно регіонального рівня періодичними нагадуваннями, що на владному Олімпі в Україні правлять бал «бандери». Ось і зривають свій гнів на трудових мігрантах», – нарікає, приміром, уродженка Львова Галина Фурдак, котра з кінця 1990-х проживає у Варшаві.
Звісно, міжнаціонального антагонізму між поляками й українцями в Польщі, про який пишуть деякі промосковські таблоїди, наразі немає. Однак... За свідченнями очевидців, на ягідних фермах цього року побільшало польських студентів, яким теж потрібні гроші й котрих місцеві роботодавці охоче приймають на роботу й платять їм не по два злоті за кошик продукції, як українцям, а по три… Але студенти – робітники сезонні. Гірше те, що з багатих західноєвропейських країн повертаються, втративши роботу через пандемію, місцеві заробітчани і в пошуках зайнятості вже починають створювати серйозну конкуренцію українцям на польському ринку праці.
«Вони вже почали займати ті робочі місця, на яких раніше працювали українські громадяни. І це в будь-якому разі триватиме до кінця 2020-го. Ті заробітчани, котрі, як це було зазвичай досі, попрацювавши місяць-півтора чи й півроку в Польщі, поїдуть додому на свята чи з іншої потреби, можуть і втратити роботу. Принаймні, повернувшись сюди, вони, вельми ймовірно, вже не матимуть куди приткнутись, і їм доведеться по-новому починати поневіряння на ринку праці», – вважає, наприклад, економічний експерт Віктор Скаршевський.
Отже, це, а також загострення традиційних проблем, коли, з одного боку, наші гастарбайтери чимраз дужче жаліються, що «пани» їх нещадно експлуатують, а з другого – самі ж дедалі частіше поводяться в «гостях» так, що викликають у поляків ненависть до всіх українців як до «хлопського бидла», призводять сукупно до поглиблення неприязні в польському суспільстві до приїжджих з України. І цілком можливо, що надалі ця тенденція лише наростатиме.
