Діапазон спеціалізованих медичних послуг, які надають у терапевтичному відділенні №1 Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні, такий широкий, що дивуєшся, як «під одним дахом» на 55 ліжок може вміщатись, образно кажучи, аж стільки діагнозів. Розмаїті й численні захворювання серцево-судинної, бронхолегеневої, ендокринної систем людського організму, шлунково-кишкового тракту, алергії з астмами й іншими хронічними ускладненнями… За все з того списку в понад шість десятків недуг, розміщеного на сайті ЦМКЛ, беруться тут і рятують людей від них. Навіть симптоматичне лікування онкологічних патологій (усунення симптомів, викликаних основним захворюванням, що загрожують життю пацієнта, без впливу на його первинне вогнище чи метастази) – теж у переліку обов’язків тутешніх терапевтів. Як же персоналові відділення вдається справлятися з цим усім і долати неодмінні при тому внутрішні труднощі й зовнішні виклики? З якими саме недугами найчастіше звертаються-потрапляють сюди жителі нашого краю? Про це й інше розповідає завідувачка терапевтичного відділення №1 ЦМКЛ, лікарка першої категорії, терапевт і гастроентеролог в одній особі Любов ЛОСЮК.

– Любове Василівно, такий широкий спектр хвороб, які лікують у вашому відділенні, вимагає від керівника не лише просто розумітися на всіх, а й координувати роботу профільних лікарів. Очевидно, мусите у складних випадках брати на себе обов’язок остаточного рішення щодо визначення діагнозу й способу лікування пацієнта. Незалежно від того, йдеться, наприклад, про ішемічну хворобу серця чи хронічну наднирникову недостатність…

– Так, доводиться і в такій ролі часто бувати. А загалом то наша терапія розділена на профільні сектори. Скажімо, 10 ліжок призначено для ендокринологічних хворих, якими опікується лікар-ендокринолог, по п’ять – для пацієнтів з нефрологічними, алергічними та гастроентерологічними захворюваннями, яких лікують фахівці відповідного профілю, й лише решта 30 ліжок – суто, так би мовити, терапевтичні.

Тобто лікарі відділення обслуговують і терапевтичних хворих, і кожен з них веде ще й «власних» пацієнтів – згідно зі своєю другою спеціалізацією. Але таким і має бути лікар – не вузький спеціаліст, а фахівець широкого профілю, щоби за тією чи іншою недугою бачив усю людину й лікував не лише її окремий орган, а організм загалом.

– З якими недугами найчастіше потрапляють до першого терапевтичного? Можливо, сплеск якоїсь пошесті спостерігається?

– І в нашій практиці, як у всьому світі, вже віддавна переважають пацієнти із серцево-судинними захворюваннями. Це, як правило, так звані декомпенсовані хворі, тобто ті, котрі не звертаються вчасно до лікарів, з різними порушеннями серцевого ритму й кровопровідності. Але часто потрапляють до нас і люди з гіпертонічними кризами. Причому якщо в таких пацієнтів діагностуємо ішемічні інсульти, як це часто буває, то відразу переводимо їх на лікування до сусіднього неврологічного відділення.

Тобто якщо гіпертонічний криз не призвів до ускладнень і їм стало краще вже першого дня перебування у нашій терапії, то вони в нас і залишаються до цілковитого одужання, а якщо він характеризується порушенням мозкового кровообігу, то їх лікують фахівці іншого профілю. Така специфіка підвищеного кров’яного тиску, якщо його не лікувати вчасно, і чи не першим після самого серця від того потерпає мозок.

На другому місці за кількістю пацієнтів – особи з патологіями та захворюваннями шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Зокрема орієнтовно на 60 відсотків порівняно з таким самим майже шестимісячним періодом попереднього року побільшало хворих із цирозом печінки…

– Ого, даруйте, і про що це свідчить? Що на Прикарпатті так різко зросла кількість осіб, які зловживають спиртними напоями аж надміру?!

– У багатьох випадках – то справді наслідок алкоголізму. Але часто до розвитку того явища призводять і вірусні гепатити, й автоімунні захворювання (коли імунітет людини з певних причин мобілізується не проти вірусів, мікроорганізмів чи інших сторонніх біологічних впливів, а супроти клітин і тканин власного організму, – ред.). Причому наші пацієнти з цирозом печінки – різного віку, є й порівняно молоді люди, а також жінки. І в кожному випадку причина розвитку такої тяжкої патології індивідуальна.

На третьому місці – легеневі патології. Це переважно сезонні захворювання, тобто пік надходження до нас таких пацієнтів припадає на холодну пору року. Але й серед літа, як нерідко буває, в нас удосталь цих хворих…

Утім, як принагідно мушу зазначити, вже третій рік поспіль, відколи зі зрозумілих причин терапевтичне відділення №2 нашої лікарні перебазували до іншого приміщення навіть в іншому кварталі міста, постійно спостерігається наплив до нас саме тяжких хворих нашого профілю. Зазвичай їх направляють із відділення невідкладної екстреної медичної допомоги ЦМКЛ. І це виправдано. Адже з терапії №1, яка зостається у стінах рідної лікарні, до профільних відділень ЦМКЛ, куди на консультацію й поглиблений огляд ми часто спрямовуємо своїх пацієнтів у складних випадках, чи запрошуємо до нас фахівців звідти, ближче, ніж із відділення №2. Скажімо, на третьому поверсі тієї ж будівлі, в якій розміщена наша терапія, – а це п’ятий поверх, діє центр гемодіалізу. Тож куди направлять хворого з відповідною патологією, щоб визначити, наприклад, чи підлягає він періодичному обслуговуванню за системою «штучної нирки»? До терапії №2? Та тільки до нас!

Тобто, ще раз кажу, туди направляють хворих із «легшими» для лікування діагнозами, а сюди – лише важчих і найважчих, бо поряд із нами профільні відділення всієї клініки: діагностичні, процедурні, лікувальні. Цей порядок налагоджено передусім для зручності хворих. І, звісно, так має бути. Без питань. Але що водночас маємо в результаті? Попри те, що до нас через розмаїтий, як ви кажете, комплекс медичних послуг, які ми надаємо, і так надходить зазвичай украй багато пацієнтів із різними діагнозами, тепер ще й домінують серед них саме важкохворі, що зумовлює додатковий тягар на персонал відділення.

– А загалом, скільки проліковуєте хворих за рік, наприклад?

– 2023-го їх число сягнуло за дві тисячі. За статистикою, щороку кількість наших пацієнтів зростає на 300 осіб. До речі, у часі коронавірусної пандемії, коли терапевтичне відділення №1 було опорним підрозділом ЦМКЛ у боротьбі з цим інфекційним захворюванням, ми зокрема за період із 2020-го по лютий 2022-го пролікували близько чотирьох тисяч суто «ковідних» пацієнтів.

– Відверто кажучи, вражає, що, крім усього іншого, в терапевтичному відділенні №1 проводять і симптоматичне лікування хворих із онкопатологіями. Адже це така відповідальна сфера охорони здоров’я! Зрозуміло, «невідповідальних» сегментів у медицині немає. Але, думаю, для багатьох наших читачів ця інформація стане своєрідним відкриттям. З якими саме онкостанами потрапляють до Вас і Ваших колег такі хворі?

– Дуже багато пацієнтів – з анеміями важкого ступеня, котрі потребують переливання крові, плазми. Зокрема торік у відділенні ми провели більше сотню таких процедур.

– Чи достатньо у відділенні засобів та коштів для проведення цих серйозних маніпуляційних заходів? Адже, як на мене, оперативні втручання такого ґатунку доволі дорогі…

– Так, достатньо. У цьому, як і в усьому іншому, співпрацюємо з Національною службою здоров’я. А переливання крові і плазми – у національному переліку медикаментів і послуг, якими наша держава цілковито забезпечує лікарні, тож ті процедури для всіх, кому їх призначають, безплатні.

– Що Ви з висоти свого майже чвертьвікового лікарського досвіду порадили-порекомендували б шанувальникам нашої газети? Як жити, щоб не потрапляти до терапевтичного відділення?

– Воліла б насамперед нагадати, що основа медицини – профілактика недуг. Як би це банально не звучало, люди мають передусім самі дбати, щоби бути дужими, – роль лікарів у цьому не перевищує 10 відсотків. Тобто піклування про своє здоров’я має червоною ниткою проходити крізь спосіб життя, звички харчування, стиль спілкування в соціумі й інші моменти нашого повсякдення.

Потрібно й виробляти у собі зокрема стійкість проти стресових ситуацій загалом, а нині, в умовах воєнного стану в Україні, особливо. Адже і серцево-судинна система нашого організму, і травний тракт дуже чутливі до стресів. І якщо, скажімо, серце відразу реагує й подає нам відповідні сигнали, коли ми опиняємося в загрозливих обставинах чи переживаємо негативне емоційне збудження з будь-якого іншого приводу, то ШКТ сигналізує не завше. Але, наприклад, і виразки шлунка, і спазми кишківника та жовчовивідних шляхів, які призводять до загострень хронічних захворювань, у кого вони є, – це переважно наслідки, сказати б, неправильної реакції на зовнішні подразники, яких нині не бракує.

Ми, до речі, часто запрошуємо на консультацію до наших пацієнтів, коли констатуємо в них астенічні, депресивні синдроми, тривожні стани, психологів і психіатрів, котрі працюють у ЦМКЛ. Тісно контактуємо й з іншими лікувальними підрозділами лікарні заради одного – здоров’я наших краян, зокрема й біженців від війни, котрі оселилися на тимчасове чи й постійне проживання у прикарпатському регіоні.