У селах прикарпатської глибинки ще й досі можна побачити, як люди здебільшого літнього віку, коли хрестяться чи моляться, обов’язково легко побивають себе кулаком правиці по верхній частині грудини. Вони загалом не знають-не розуміють, чому так чинять, а лише наслідують своїх батьків, які колись робили так само.
Тим часом ця «традиція», яку споконвіку передавали з покоління і яка нині вже згасає, бо теперішній молоді, подейкують у народі, немає жодного діла до «дідівських» обрядів, має міцне практичне підгрунтя. Річ у тім, що в нашому організмі є орган, про який у сучасному світі дуже мало згадують, але його можна назвати «точкою щастя», «центром сили» й т. ін. Це так звана вилочкова (чи зобна) залоза, або ж, як її ще йменують, «тимус», що в перекладі з грецької означає «життєва сила». І розташована вона якраз у верхній частині грудної клітки – на два пальці нижче від ключичної виїмки...
Про це джерело вітальної енергії людини учені медики знали давно, але чомусь «не помічали». Й лише порівняно недавно з’ясували, що тимус належить не до другорядних органів імунної системи людського організму, як, приміром, лімфатичні вузли чи гланди, а до головних. Від стану і функціонування вилочкової залози залежить здоров’я і тривалість життя людини. Адже тимус – це «школа» прискореного навчання «воїнів-захисників» імунної системи (лімфоцитів), які формуються зі стовбурових клітин кісткового мозку. Потрапивши у вилочкову залозу, вони перетворюються на так звані Т-лімфоцити, здатні боротися з вірусами, інфекціями тощо. І лише після такої бойової підготовки «солдати» захисних сил організму потрапляють у кров. Причому найбільш інтенсивний вишкіл лімфоцитів триває протягом перших двох-трьох років життя, а потім, після п’яти років, коли зі стін тієї «школи» вийде багатомільйонна армія, функції тимусу починають згасати й до 30-40 років його діяльність припиняється. Науковці наразі не годні сказати, чому в одних людей це стається раніше, в інших – пізніше. Очевидно, вся річ у генетиці, кажуть вони й переконані: чим довше функціонує залоза, тим ліпше, оскільки це сповільнює хід біологічного годинника людини, тобто процес старіння... До речі, свою назву вилочкова (корінь «вила») отримала завдяки характерній формі, що нагадує тризубець. Втім, так виглядає лише активна залоза – ушкоджена чи пригасла нагадує радше парус.
Є чимало рекомендацій, як підтримувати у формі ослаблений тимус. Та вони зводяться здебільшого до порад типу менше «нервів», стресу, зловживань і більше фізичної активності й інших «пунктів» із правил здорового способу життя. Та все ж сучасні фахівці виробили й конкретні рекомендації щодо стимулювання вилочкової залози в молодому чи й літньому віці. Зокрема пожвавити її функціональність можна легким постукуванням по ній кінчиками пальців чи кулаком. Достатньо, мовляв, 10–20 таких маніпуляцій, аби стабілізувати фізичне тіло людини й наповнити його життєдайною енергетикою.
Якщо, кажуть спеціалісти, щоранку здійснювати такі процедури, то вже невдовзі почуватиметеся значно дужчими. Можливо, й не одразу, а через кілька днів за умови регулярного вправляння. Власне, коли залоза активується, то можна відчути не лише синдром «мурашок на тілі», а й радість та щастя. Якщо ж часто відчуваєте хвилі паніки й тривоги, то ліпше стимулювати свій тимус і по декілька разів на день.
Ось вам і пояснення того давнього звичаю, що ще подекуди зберігся посеред прикарпатського селянства, про який ми розповіли на початку цієї кореспонденції. Мабуть, наші далекі попередники добре зналися на фізіології людини, хай і на рівні емпіричних знань, що, очевидно, побутували на цих землях споконвіків, але які сучасна медицина відкриває лише тепер.
