Заступниця директорки початкової школи імені Софії Русової Івано-Франківської міської ради, кандидатка філологічних наук, волонтерка громадської організації «Поступовий гурт франківців» (займається документуванням та створенням записів зі свідчень внутрішньо переміщених осіб в Івано-Франківській області щодо воєнних злочинів, вчинених російськими військовими) Олеся ДИБОВСЬКА в інтерв’ю для «Галичини» наголосила, що діяльність у громадському секторі залучає кожного до співучасті у творенні простору довкола, зокрема й до розвитку громадянського суспільства та спільної боротьби за нашу незалежність; підкреслила, що найбільше її мотивує й надалі займатися своєю улюбленою справою співпраця і спілкування, коли розумієш, що довкола об’єднуються люди зі схожими цінностями і потребою актуалізовувати їх у житті. А також громадська активістка розповіла, що зробить найперше після закінчення війни і якою бачить повоєнну Україну.

– Пані Олесю, розкажіть про себе, свої хобі.

– Навчаю найменших відчувати силу слова, відчитувати знаки поміж рядків і усвідомлювати їхній вплив на уроках української мови. Адже це полюбляю робити і сама. А ще люблю літературу, самоосвіту, фотографію, мандри.

– Опишіть себе для читачів одним реченням.

– Люблю пізнавати світ і допомагати пізнавати його іншим.

– Чим Ви займалися до війни?

– Працювала заступницею директорки початкової школи, за кілька місяців до повномасштабного вторгнення отримала диплом кандидата наук.

– Громадський сектор: чому саме таку діяльність обрали для себе?

– Діяльність у громадському секторі залучає кожного до співучасті у творенні простору довкола, зокрема й до розвитку громадянського суспільства та спільної боротьби за нашу незалежність. Як волонтерка у «Поступовому гурті франківців», займаюсь документуванням та створенням записів зі свідчень внутрішньо переміщених осіб в Івано-Франківській області щодо воєнних злочинів, вчинених російськими військовими.

У 2017 році була інтерв’юеркою спогадів до збірника «Майдан від першої особи. Регіональний вимір», тож мала досвід спілкування зі свідками і відчуття того, що саме в документуванні можу бути корисною. 17 березня 2022 р. волонтери «Поступового гурту…» створили перший протокол опитування свідка, а сьогодні, понад рік по тому, зібрано вже 677 свідчень і до інтерв’ювання постійно долучаються активні студенти, беручи приклад зі своїх викладачів, відчуваючи можливість бути корисними у фіксуванні правди від очевидців.

– Якими своїми проєктами найбільше пишаєтеся?

– Найвагомішою вважаю участь у тривалому проєкті «Документування свідчень внутрішньо переміщених осіб в Івано-Франківській області щодо воєнних злочинів». Саме він є прикладом сили взаємодії, адже завдяки волонтерам «Поступового гурту…» та співробітникам Центру документування та дослідження воєнних злочинів вдалося отримати підтримку Європейського союзу в рамках Стипендіальної програми для лідерів громадянського суспільства країн Східного партнерства. У рамках цього проєкту ми публікуємо історії людей, які жили під обстрілами, переховувались та виїжджали з окупації, рятували рідних, бачили останні хвилини знайомих і незнайомих людей.

Важливою для мене була також участь у літньому інституті на базі Яґеллонського університету з досліджень на основі інтерв’ю та усної історії «Свідчення війни в Україні», де дослідники з усної історії, етнографи, культурні антропологи ділилися досвідом та шукали відповіді на питання щодо етичних підходів і нетравматичного інтерв’ювання очевидців.

– Чи Вам вдалося адаптувати свою діяльність в умовах війни? Що було найважчим для Вас?

– Так, у громадській організації «Поступовий гурт франківців» з початку повномасштабної війни…

– Що найбільше мотивує Вас продовжувати займатися своєю улюбленою справою?

– Мотивує співпраця і спілкування, коли розумієш, що довкола об’єднуються люди зі схожими цінностями і потребою актуалізовувати їх у житті активністю та роботою. А також відчуття важливості того, що робиш. Документування свідчень воєнних злочинів у перспективі доволі тривалий процес, але кожна історія – це щоразу чиєсь життя, яке однозначно змінилося після пережитого і може змінити хід розслідувань та впливатиме як на відповідальність за злочини російськими військовими, так і на історичну фіксацію російсько-української війни.

– Чим ваша організація може бути корисною для інших?

– «Поступовий гурт франківців» документує та збирає доказову базу щодо воєнних злочинів та порушення прав людини, поширюючи інформацію про них як у профільних галузях, так і серед засобів масової інформації; проводить правову просвіту та надає безкоштовну правову допомогу людям, що постраждали від війни.

– На Вашу думку, як під впливом війни зміниться сфера, у якій ви працюєте?

– Я працюю в освіті, тож зміни ми бачимо вже сьогодні: робота над створенням безпечного освітнього середовища (фізичного і психологічного), гнучкість у формах здобуття освіти, розширення інструментарію та технологій навчання. Думаю, що попереду нас чекає акцентуація на цінностях, адже саме вони дають нам силу встояти та дадуть силу відновитись після перемоги, нагадуючи за що ми боремось.

– Що зробите насамперед після закінчення війни?

– Після закінчення війни і розмінування нинішніх фронтових територій поїду влітку на Херсонщину, де була востаннє перед повномасштабним вторгненням, відвідаю Асканію-Нову, Станіславські гори, Джарилгач, Сиваш.

– Україна після війни – якою вона буде?

– Після війни нам не можна розслабитись і стати пасивними чи очікувати на те, що все саме собою стане краще. Так само, як ми гуртуємось і допомагаємо тепер, маємо злагоджено працювати й після перемоги. Відновлюючи зруйновані міста, заглиблюючись у культуру та освіту, активізуючи громадянське суспільство, ми підтримуватимемо справжній розквіт України.