Як відставка керівника Офісу Президента Андрія Єрмака може змінити баланс сил усередині владної вертикалі? Чи стане це поштовхом до ширшого перезавантаження влади? Як відставка вплине на стиль ухвалення рішень у команді Президента? Чи сприйме суспільство її як сигнал до реального оновлення влади? І нарешті – як це рішення може позначитися на переговорних позиціях України на міжнародній арені?

Відповіді на ці та інші запитання – в ексклюзивному коментарі для газети «Галичина» від провідного українського політолога, професора політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», наукового радника Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексія Гараня:

– Питання відставки Єрмака давно назріло і перезріло. Власне, суспільство вже тривалий час говорить про те, що Єрмак сконцентрував надто велику владу у своїх руках. Ми говоримо про це фактично ще з 2020–2021 років, коли всі були свідками його зростаючого впливу. Критика була жорсткою і почалася не вчора. Тому нинішні події – не новина. Під час війни його роль лише посилювалася – і посилювалася не на користь країни. Адже ставка на п’ять – сім менеджерів, серед яких є «суперменеджер» виявилася хибною.

Ставку слід робити насамперед на український народ. До речі, коли Фонд «Демократичні ініціативи» наприкінці весни 2022-го проводив опитування і запитував, кому ми завдячуємо передусім тим, що вдалося відбити наступ росіян на Київ, на першому місці люди поставили українську армію, на другому – український народ загалом, на третьому – волонтерів, і лише на четвертому – Президента як інституцію. І це базовий принцип: влада має спиратися на народ, а не на вузьке коло з кількох менеджерів.

Серед цих п’яти–семи менеджерів очевидно домінував Єрмак, який монополізував і владу, і доступ до Президента, зокрема інформаційний. Тепер питання в тому, що буде далі? Йдеться про те, що Президент Зеленський має змінити свою філософію побудови політичної влади в Україні. Він має змінити підходи до взаємин із урядом та парламентом, налагодити політичний діалог з іншими силами, які представлені в парламенті та діють у суспільстві. Це принциповий момент. Адже просто замінити Єрмака на когось іншого – це буде лише паліативне рішення.

Хоча, знаєте, людину з таким прагненням до монополізації влади та з такою безмежною президентською довірою, як у Єрмака, знайти навряд чи можливо. Тому сама по собі нова кандидатура вже може бути кроком уперед. Але, повторюю, питання не стільки у прізвищах, скільки в підходах і самій системі. Має бути змінено систему, сформовану за часів цього Президента.

Чи прийме суспільство відставку як сигнал реального оновлення влади? Я бачу протилежні реакції: хтось сприймає це як шанс на очищення, хтось – як прояв кризи управління. Але загалом експертні коментарі свідчать, що це може стати кроком до оновлення. Не варто бути ідеалістами: багато залежить від особистих поглядів Президента Зеленського – від того, як він бачить себе і свою роль.

Ми з вами вже не раз говорили: коли його обрали у 2019 році, він сприймав себе як месію. Потім зіштовхнувся з реальністю, зрозумів, що діяти «кавалерійськими наскоками» неможливо, і побачив, що популістські обіцянки не вдасться виконати. Але з початком війни, коли він зайняв правильну позицію, і коли українська армія здобула перші великі перемоги, тенденції до месіанства лише посилилися.

Тепер важливо, як він трактуватиме цей момент. Як особисту поразку? Як «провокацію» від Порошенка, Коломойського, американців чи росіян? Це критично важливо. В його заявах ми бачимо правильні заклики до єдності, але водночас – переміщення відповідальності на тих, хто викриває проблеми в системі, а не на тих, хто її створює. І йому буде непросто це переосмислити. Чи зможе він – не знаю.

Після відставки Єрмака Зеленський заявив, що починає консультації… Я подумав, що йдеться про консультації з політичними силами. Але ні, він мав на увазі лише консультації щодо кандидатури нового глави Офісу. Тому все ще попереду, і майбутнє покаже, чи здатен Зеленський змінитися сам і змінити систему управління.

У будь-якому разі система, збудована останніми роками, почала сипатися. Ми бачимо процеси у фракції «Слуга народу» – вони теж розгублені. Це не означає, що у разі спроби повернути стару модель Зеленський не зможе контролювати свою фракцію. Це можливо, але буде дедалі важче, і рано чи пізно ця модель зламається.

Якщо Зеленський щиро налаштований на діалог із суспільством, ми маємо його підтримати. Наше завдання – вийти з цієї ситуації разом. Не стоїть завдання «добити» Зеленського: якщо змусити його піти, виконувачем обов’язків стане Стефанчук, вибори провести неможливо – це створить надзвичайно складну ситуацію. Оптимальний варіант – впливати на Президента, домагатися створення уряду, який матиме довіру і парламенту, і суспільства, та повернення до моделі, за якої Президент не керує урядом, а прем’єр-міністр виконує самостійну політичну функцію.

Мене нещодавно запитали, чи вірю я у можливість співпраці між Зеленським і Порошенком або іншими політичними силами після всього, що сталося. Це дуже важко, але історія показує: можливо. Найскладніші кризи в Україні завершувалися компромісами. Помаранчева революція – приклад: вона завершилася конституційною реформою. Навіть після Євромайдану регіонали, що мали більшість у парламенті, були змушені голосувати за нову владу – рятуючи себе. Якби не вторгнення Путіна, процес пішов би далі.

Щодо міжнародних аспектів: Єрмак справді мав широкі контакти і активно вів переговори під час війни. Але він фактично підмінив собою міністра закордонних справ, концентруючи надто багато у сфері зовнішньої політики. Рішення ухвалювали неефективні. Він став частиною проблеми. Тож його відставка може зіграти нам «у плюс». Хоча технічно це буде складно, стратегічно – позитивно. Президент Зеленський має категорично відмовитися від позиції «своїх не здаємо». Ми знаємо, як ця позиція призвела до краху Януковича. Вона – завідомо програшна. Потрібні широкий діалог, зміна формату відносин президент – уряд, парламент – суспільство. Попри всі труднощі, те, що сталося, може стати початком очищення. Адже суспільство не може воювати, не бачачи справедливості всередині країни. Запит на справедливість після початку війни надзвичайно загострився – і його необхідно задовольнити.