Добігли завершення п’ять років президентства Володимира Зеленського, проте через велику війну росії проти України термін його каденції продовжено. Чи можна в умовах воєнного стану провести вибори глави держави й чи залишається Президент і надалі легітимним? Чому популярність Зеленського поступово знижується і чи мають під собою ґрунт твердження, що він стає відірваним від реальності? Якими є очевидні досягнення і прорахунки Зеленського? Про це ексклюзивно розповів для газети «Галичина» Олексій ГАРАНЬ, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва:

– У нас війна, якої Європа не бачила 70 років, і ми просто не можемо проводити вибори. Українське законодавство чітко забороняє голосування під час воєнного стану. Інша стаття вказує на те, що президент залишається на посаді до обрання наступника. Словом, виборів не буде, поки триває війна, і продовження правління Зеленського є цілком законним.

Щодо цього є повний суспільний, політичний, правовий консенсус. Експерти-конституціоналісти говорять однозначно – жодної колізії між законами немає. Це не заперечує навіть опозиція. Наприкінці минулого року голови всіх парламентських фракцій підписали меморандум про те, що наступні вибори відбудуться тільки після закінчення воєнного стану. На цьому можна ставити крапку. Депутати з опозиційних партій «Голос» чи «Європейська солідарність» Петра Порошенка можуть критикувати Зеленського, але ніхто не заперечує, що він є президентом. Так робить лише росія.

Опитування, яке Центр Разумкова провів у березні цього року, показало, що майже 60 відсотків українців не хочуть виборів, бо вони розколюють країну. Ці цифри можуть змінитися, але на сьогоднішній день немає підстав говорити про вибори.

Останні опитування показали, що довіра до інституту Президента становить 58 відсотків. Це ж не мало? Але є тенденція до зниження.

Загалом популярність Зеленського приходила хвилеподібно. Він був обраний з рекордними 73 відсотками на хвилі шаленого популізму і обіцянок, які просто не можна було виконати. Тому під час його каденції ця планка знизилася, як і у всіх українських президентів. Навіть попри той факт, що Зеленський почав відмовлятися від його ж попередніх заяв «какая разніца», «надо просто перестати стріляти» і усвідомлювати «червоні лінії» для України. Це було ще до повномасштабної інвазії.

Знову ж таки, ми побачили шалений сплеск популярності у перший рік вторгнення, особливо після успіху контрнаступу у 2022 році. Тут треба віддати належне Зеленському і його уряду: вдалося втримати і вертикаль влади, і керованість держави.

Зараз популярність Зеленського поступово знижується, але це не складно пояснити. Люди не отримали того, чого очікували. Замість швидкого завершення війна переходить у затяжну фазу, бо ми не отримуємо достатньо західної допомоги для повернення окупованих територій. До цього додаються корупційні скандали, а часом і невміла комунікація з громадськістю. В результаті все це накопичене невдоволення переноситься на Зеленського.

Тож ці спади є закономірними, і ця тенденція буде продовжуватися. Але цікаво відзначити, що навіть серед людей, які не довіряють Зеленському, переважає думка, що вибори не можна проводити під час війни.

Зеленський – не путін. Йому ніхто не приносить папку з підбіркою інформації. Він їздить по країні, зустрічається зі світовими лідерами, читає те, що пишуть медіа. Він не відірваний від реальності. Коли він прийшов до влади, то уявляв себе в ролі месії. Звичайно, цього не сталося. Коли почалося вторгнення, він став шалено популярним. Це знову ж таки, можливо, спровокувало в ньому подібне мислення, дало йому відчуття, що він все знає і може покладатися на думку «п'яти-шести менеджерів», яким він довіряє. Саме такий підхід призвів до багатьох помилок. Тому я гадаю, що основна проблема Зеленського – непрозора кадрова політика (як і у його попередників) плюс повне домінування Офісу Президента над урядом, що суперечить і Конституції, і здоровому глузду.

У 2023 році, хоча ми дуже сподівалися на успіх, треба було готувати суспільство до того, що війна може затягнутися. Що росія підступна, та її не можна недооцінювати. Офіс Президента покладався на власну впевненість. І ми отримали хвилю розчарування.

З іншого боку, легко критикувати, коли ти спостерігаєш за всім збоку і не мусиш приймати такі складні рішення, які випали на долю Зеленського. Візьмемо перший період вторгнення. Я не уявляю, як психологічно він і його люди витримували цей тиск. Адже будь-яке їхнє рішення могло вплинути на долю всієї держави. Тому треба віддати їм належне – вони зробили свій внесок в оборону України, вони поводилися так, як треба. Але в основі був спротив і жертовність українського народу, от про це не треба забувати ні Президенту, ні його «п’яти-шести менеджерам».