У Комітеті виборців України звернули увагу, що монобільшість провалила голосування за 70 відсотків останніх рішень Верховної Ради. Упродовж березня «Слуга Народу» лише 7 разів змогла зібрати необхідних 226 «за». При цьому голосів не вистачало за важливі кадрові призначення і без допомоги від інших фракції ці рішення просто не було б прийнято.

Це тимчасові збої в роботі фракції, чи є підстави говорити про систематичну проблему в роботі монобільшості і початок її розвалу?

На це запитання для читачів «Галичини» відповів професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Олексій ГАРАНЬ із Києва:

– Монобільшість зараз не може працювати в турборежимі. Більше того, йдеться про те, що вони мають знаходити голоси всередині своєї фракції, тобто тепер вони змушені обговорювати ті чи інші питання. Я вважаю, що це великий плюс, бо почалися обговорення і члени фракції «Слуга народу» мають переконувати один одного. Але сказати, що це розкол не можна. Наразі ми бачимо відкол певної частини, всередині самої фракції ця більшість змінюється від голосування до голосування. Умовно кажучи, була група «слуг», які виступили проти того, що зробив Єрмак у Мінську. Але за призначення Венедиктової Генеральним прокурором більшість усе ж проголосувала. Потім відкололася група Коломойського щодо «антиколомойського» закону. Але щодо ринку землі, то навіть Ткаченко проголосував «за». Тобто всередині самої фракції кількість і прізвища «дисидентів» змінюються залежно від голосування. Але великий плюс у тому, що вони дебатують у фракції і шукають голоси підтримки в залі. Це добре, бо парламент – це місце для пошуку компромісів.

Звичайно, що погано, коли вони звертаються до ОПЗЖ. Ми побачимо, чи Зеленський залишатиме можливості для ситуативного голосування, чи все-таки у нього будуть традиційні партнери. Тобто група «Довіра», можливо «Голос». Тоді це буде непоганим варіантом.

Але немає підстав говорити, що фракція розколюється, все-таки більшість фракції іде в руслі того, чого прагне Зеленський. Правда, не зовсім зрозуміло, чого він прагне, бо бувають хитання то в один, то в інший бік. Ми побачили, що є група Коломойського, яка не підтримала цей «антиколомойський» закон, але водночас більшість орієнтується на президента Зеленського.

Проте тепер їм треба ситуативно добирати голоси інших парламентських фракцій, і це добре, адже, наголошую ще раз, парламент – це місце для пошуку компромісів, а не для турборежиму. Тому я б сказав, що монобільшість зникає, проте говорити про розкол фракції зарано.