Самодостатність – це те, чим сьогодні Івано-Франківська обласна рада може пишатися. Якщо депутатів обирають за принципом пропорційних партійних списків, то вони, не прив’язані до конкретних округів, мають можливість повноцінно виконувати свої завдання. Тому правильно, коли депутатів до обласної і районних рад обирають на пропорційній основі. Натомість депутатів до рад базового рівня потрібно обирати на мажоритарній основі. Адже на цьому рівні мають вирішувати місцеві проблеми. Практично на пальцях однієї руки можна перелічити на Прикарпатті ті громади, що не потребують зовнішніх фінансових вливань і можуть існувати за рахунок власних ресурсів. Через відсутність просвітницької роботи серед виборців недійсних бюлетенів може бути більше половини. Структурно-політично обласна рада після виборів залишиться незмінною на 70-75 відсотків, а її персональний склад зміниться істотніше. Такі думки в інтерв’ю для газети «Галичина» висловив голова Івано-Франківської обласної ради, професор ІФНТУНГ, політолог Олександр СИЧ.
– Пане Олександре, робота обласної ради VII скликання добігає свого завершення. Як оцінюєте п’ятирічні здобутки облради?
– Я високо оцінюю здобутки Івано-Франківської обласної ради. І це не тому, що є її теперішнім головою. Але тому, що можу порівняти теперішнє скликання з усіма попередніми за критерієм впливовості і самодостатності обласної ради як найвищого самоврядного органу краю. В цьому сенсі сьогоднішнє скликання можна хіба порівняти з першим, яке намагалось бути саме таким і мало свій виконавчий орган. Щоправда, обласна рада I скликання мала інші проблеми –вона починала діяти ще в умовах совєтського режиму, а тому мала від нього спротив. Вважаю, що саме вона була найавторитетнішою і найбільш самодостатньою. А вже на початку II скликання Президент Кучма своїм указом відібрав в обласних рад право мати виконавчі органи. Відтоді вони поступово перетворилися на формальний придаток облдержадміністрацій, оскільки саме ті отримали всі важелі управлінського і фінансового впливу та діяли під керівництвом тих політичних сил, які перемагали на всеукраїнському рівні (опосередковано через Кабінет міністрів, Президента України). І політика тих партій далеко не завжди збігалася з політичними симпатіями і на рівні регіону, а отже, і з його інтересами. Й тільки у попередньому скликанні обласна рада почала вперту і системну боротьбу щодо повернення собі повноважень та авторитету найвищого самоврядного органу краю. І вважаю, що саме чинного скликання у цьому питанні ми досягли найвищого успіху. Тому самодостатність – це те, чим сьогодні обласна рада може пишатися. Далеко не скрізь в Україні обласні ради виконують таку роль і функцію, як на Івано-Франківщині.
– Чи вдалося впоратися з основними викликами, які поставали перед обласною радою у період каденції, що минає?
– Якщо оглянутися на пройдені пять років, то головними викликами були об’єднання громад, функціонування обласної ради в умовах зовнішнього несприятливого політичного середовища та функціонування в умовах складного внутрішнього середовища.
Щодо об’єднання громад. Оскільки на початку каденції ще діяли нормативні документи, які генерували цей процес через добру волю громад щодо їхнього об’єднання, і перспективний план ухвалювала та вносила зміни до нього обласна рада, то депутатський корпус до цього поставився дуже відповідально. І депутати, які є єднальною ланкою між виборцями свого округу та обласною радою як інституцією, завжди сигналізували, чи об’єднання відбувається справді на добровільній основі чи якісь маніпуляції здійснює виконавча влада, яка має певні свої політичні розрахунки. І аж до 2019 року, поки в обласних рад не відібрали право ухвалювати рішення щодо внесення змін до перспективного плану, ми впливали на це конструктивно. Другий виклик – це діяльність обласної ради в умовах зовнішнього несприятливого політичного середовища. Маю на увазі, що розклад політичних сил на рівні регіону ні за президенства Порошенка, ні за чинного політичного режиму, не збігався зі всеукраїнським. Тому нам не було чого сподіватися на столичну підтримку, і ми діяли цілковито в автономному режимі. І в принципі добре давали собі раду.
І ще один виклик – це складне внутрішнє політичне середовище. Маю на увазі, що депутатський корпус – це насправді поєднання представників шести політичних сил, які поза стінами обласної ради в суспільно-громадському житті взаємодіють далеко не завжди дружно, між ними є конкуренція, суперечності з уваги на відмінність в ідеологіях, програмних цілях і навіть персональні непорозуміння. Тому досягнути консолідації депутатського корпусу, щоб ці непорозуміння й конкуренцію нейтралізувати в сесійній залі і щоби всі депутати згуртовано працювали для предметного та ефективного ухвалення рішення на благо громад Прикарпаття, було достатньо складним завданням. І я вважаю, що ми з ним впоралися.
– Не секрет, що Івано-Франківська обласна рада особлива тим, що її чільником є управлінець вищої ліги – колишній віце-прем’єр-міністр України. Якими зі втілених у життя своїх ідей за час каденції, що минає, пишаєтеся найбільше?
– Насправді гордістю і теперішнього, і попереднього скликання обласної ради є програма розвитку місцевого самоврядування. Ми її ухвалювали ще на початку попередньої каденції, коли я також мав честь очолювати облраду й коли ще не йшлося про реформування місцевого самоврядування, про посилення його ролі, децентралізацію тощо. Ми намагалися системно підтримувати не тільки свій авторитет, а й усе місцеве самоврядування Прикарпаття. Ми навчали депутатів місцевих рад за кошти обласного бюджету, формували навчений на платній основі кадровий резерв, підтримували засоби масової інформації, через які органи місцевого самоврядування мали можливість висвітлювати свою діяльність у несприятливих політичних умовах. Ми запропонували обласний конкурс проєктів і програм, через які місцеві ради, котрі часто не мали навіть фондів для заробітної плати голові сільської ради і апарату, отримали можливість на конкурсних засадах перемагати і втілювати свої ідеї в життя, себто розбудовувати свої населені пункти. Тому, думаю, що це феноменальна річ, чим може похвалитися далеко не кожна обласна рада. Теперішнє скликання обласної ради може гордитися програмою соціального захисту учасників російсько-української війни та Революції гідності. В Україні її визнано найкращою. Ми практично на кожній сесії обласної ради вносили до неї зміни, оскільки знаходили ті чи інші прогалини в соціальному захисті цієї категорії осіб. І в попередній каденції, а особливо в цій, ми вели системну роботу щодо посилення культурно-історичної автентики нашого краю, постійно ухвалювали програми і рішення щодо відзначення тих дат, які є символічними для нього. Зокрема це відзначення 75-річчя створення УПА, 90-ту річницю від створення ОУН, сторіччя ЗУНР та ін. В контексті останньої ми продовжуємо реалізовувати феноменальний проєкт видання енциклопедії ЗУНРу. На сьогодні вже вийшло у світ 3 томи, й ще буде і 4-ий. Наше ставлення до національно-патріотичного виховання молоді й ухвалення Програми розвитку пластового руху на Прикарпатті – це також вагоме досягнення. Але все це можна було зробити тільки завдяки тому, що депутатський корпус працював злагоджено і консолідовано. А тому саме це і є нашим спільним найвищим досягненням.
Ви згадуєте про мою роботу на посаді віце-прем’єр-міністра України. Я давно зрозумів, що найбільша проблема в Україні – це відсутність консолідації здорових сил для втілення ідей, поступу і розвитку країни. Тому на нашому рівні ми намагалися зробити все можливе, щоб принаймні внутрішня деконсолідація не ставала перепоною для впровадження в життя тих ініціатив, що сприяють розвиткові нашого краю.
– Невдовзі відбудуться місцеві вибори, які проходитимуть на новій територіальній основі. Деякі експерти з огляду на «партизацію» місцевих рад та імперативний мандат назвали зміни до Виборчого кодексу знущанням над місцевим самоврядуванням. Проаналізуйте переваги і недоліки виборчого законодавства.
– Насправді нове виборче законодавство ще дуже сире. Думаю, що місцеві вибори, які відбудуться 25 жовтня цього року, апробують цей кодекс і в результаті буде виявлено дуже багато неточностей та прогалин, які надалі буде усунуто. З точки зору загальних підходів я позитивно ставлюся до пропорційної системи з відкритими виборчими списками. Це дає можливість виборцям коригувати політику партій щодо просування своїх кадрів до виборних органів влади. Тепер уже не тільки партія визначає, хто і на якому місці у списку має бути (далеко не завжди це базується на об’єктивних критеріях), а й виборець повинен мати можливість впливати на це. Вважаю, що це великий позитив. Тим більше, що я завжди відстоював думку, що обрання депутатів до рад, які представляють спільні інтереси громад області, має відбуватися на пропорційній основі. А такими у нас є районні й обласні ради. Якщо говорити про рівень обласної ради, то ці спільні інтереси концентруються на тих установах і закладах, які мають обслуговувати всіх мешканців області. А це –обласні лікарні, бібліотеки, школи-інтернати, спортивні школи, філармонія, драмтеатр тощо. Саме про це повинні дбати депутати облради. Але оскільки їх обирали в мажоритарних округах, то вони насправді переживали передусім за інфраструктурні об’єкти в тих населених пунктах області, де за них голосували. Й оскільки бюджетне законодавство до сьогодні недосконале і його побудовано так, що сільські і районні бюджети не є самодостатніми, то велика частка коштів йшла не на обласні об’єкти, а в мажоритарні округи. Натомість, якщо депутатів обирати за принципом пропорційних партійних списків, то вони більшою мірою концентруватимуть свою увагу на виконанні притаманних їм завдань… Я завжди був прихильником того, що депутатів до рад базового рівня потрібно обирати на мажоритарній основі. Адже саме на цьому рівні мають вирішувати проблеми конкретного населеного пункту. Місцеве самоврядування згідно з українським законодавством і Європейською хартією місцевого самоврядування – це право і реальна здатність вирішувати місцеві проблеми. А це ремонт шкіл, садочків, будівництво спортивних майданчиків і т. п. Тому вважаю недоліком нового Виборчого кодексу запровадження «партизації» аж до такого низького базового рівня, де мешкає 10 тис. виборців. На мою думку, той проміжний варіант, який було відкинуто, щоб пропорційна система виборів починалася в територіальних громадах від 75 тис. виборців, був компромісним і правильним.
– Нині чимало говорять про непросту процедуру голосування та складність підрахунку голосів. Чи впорається пересічний виборець із правильним заповненням бюлетеня? Й чи не спричиниться така ситуація до виникнення спокуси скоригувати рейтинги кандидатів чи рівень партійної підтримки?
– Думаю, що на 80 відсотків виборці не справляться. Тим більше, що у нас найактивніші виборці – це люди старшого віку. А вони з огляду на свої фізіологічні особливості, силу звички, тощо спрощено підходитимуть до цього завдання. Пригадую свою небіжку маму, яка свого часу писала мені листи. Тоді на конвертах треба було обводити індекс подібно до того, як сьогодні потрібно у виборчому бюлетені обводити номер того чи іншого кандидата. Мама ніколи не обводила індекс відповідно до зразка, а просто писала прописом ту чи іншу цифру. Думаю, що сьогодні більшість старших людей в кращому разі саме так і поступатимуть, отримавши бюлетені для голосування. І тоді постає питання: виборча комісія зарахує такий бюлетень чи визнає його недійсним? А таких бюлетенів може бути більше половини. Це в кращому разі людина те намальоване в бюлетені віконечко зауважить. А переважно, дай Боже, щоб люди зорієнтувалися і знайшли назву тих партій, яким симпатизують, і поставили «галочку» навпроти, не вказуючи в її виборчому списку конкретного кандидата. У такому разі бюлетень все ж не пропаде.
Насправді недоліком є те, що майже ніхто не веде просвітницької роботи серед виборців. Потрібно десятки разів на день крутити відповідні соціальні ролики на місцевому телебаченні та демонструвати, як правильно людина має заповнити виборчий бюлетень. Тут буде дуже велике поле для маніпуляцій. І якщо у складі виборчих комісій будуть недобросовісні люди, то це стане можливим.
– Після виборів все Прикарпаття буде покрите ОТГ. А це означає, що фактично завершено один із етапів реформування місцевого самоврядування – об’єднання громад. З точки зору практика, що ж змінилося для громад Івано-Франківщини у результаті впровадження реформи децентралізації?
– Передовсім це об’єднання ресурсів. Бо коли є фаховий управлінський підхід, то навіть при об’єднанні ресурсів небагатих громад можна досягнути результату. Але справа впиратиметься у суб’єктивний чинник – в управлінську здатність тих, кого оберуть громади. Також об’єднаним громадам надано деякі додаткові фінансові преференції, вони позбулися існування над собою районної управлінської ланки, оскільки більшість повноважень передано їм. Це може дати позитивний імпульс для розвитку громад. Водночас вважаю, що більшість об’єднаних громад області не є самодостатніми. Практично на пальцях однієї руки можна перелічити ті з них, що не потребують зовнішніх фінансових вливань і можуть існувати за рахунок власних ресурсів. І це проблема, яку потрібно вирішувати.
– Що ж потрібно для фінансово спроможного місцевого самоврядування?
– Знову ж таки, місцеве самоврядування – це право і реальна спроможність вирішувати справи місцевого значення. Великою мірою громадам нині таке право надають. Але треба виконати другу частину – надати і реальну фінансову можливість цим правом скористатися. Для цього треба, щоб держава прорахувала рівень самодостатності кожної громади і внесла зміни до бюджетного законодавства, зокрема до Податкового кодексу, аби надходження до місцевих бюджетів були такими, щоб дозволили їм самодостатньо функціонувати, а не стояти далі з простягнутою рукою перед бюджетами вищого рівня і просити грошей на виконання своїх розширених повноважень. Також потрібно провести повний обрахунок делегованих державою повноважень і забезпечити повноцінне виконання її зобов’язань. Якщо держава делегує громаді надавати послуги в галузі освіти, охорони здоров’я і декларує, що оплачує їх, то потрібно робити це повною мірою, а не на 70-80 відсотків. Все впирається в те, щоб наше законодавство про місцеве самоврядування і бюджетне фінансування було побудовано так, аби давало реальну фінансову спроможність громадам повноцінно функціонувати.
– З огляду на новий адміністративно-територіальний устрій, яким бачите розвиток місцевого самоврядування після виборів?
– На мою думку, більш самодостатнім стане базовий рівень місцевого самоврядування, тобто рівень територіальних громад. Але, як я вже зауважив вище, це впиратиметься в суб’єктивний управлінський чинник – чи зможуть громади в атмосфері того популістичного тренду, що ніби державними і громадськими справами може успішно управляти будь хто, взятий з вулиці, обрати до свого проводу досвідчених, професійних і відповідальних людей? Концентрація ресурсів і розумне розпорядження ними дадуть громадам можливість краще розвиватися. Але в нас постає проблема на районному рівні самоврядування. Ми вступаємо у вибори, не знаючи, якими повноваженнями буде наділено районні ради. Щодо цього, то я погоджуюся з деякими експертами з питань розвитку місцевого самоврядування, що чинний режим до цього питання може поставитися дуже суб’єктивно і меркантильно. Якщо представники домінуючої сьогодні в Україні владної партії переможуть у більшості районних рад, то їх можуть наділити великими повноваженнями, можливо, навіть забравши деякі з них від ОТГ і повернувши районним радам. І навпаки: якщо представники чинного режиму зазнають на цих виборах фіаско на рівні районних рад, то їхні (рад) повноваження може бути зведено до символічного рівня. І тоді це призведе до їх бюджетного животіння і поступового відмирання як інституцій.
– Деякі місцеві політологи вважають, що партійна конфігурація Івано-Франківської обласної ради зазнає істотних змін після виборів. Цікаво, якими є Ваші прогнози щодо нового складу обласної ради наступного скликання? Наскільки він зміниться політично і персонально?
– Я вважаю, що структурно-політично обласна рада залишиться незмінною на 70-75 відсотків. Це означає, що основні політичні сили, представлені в ній сьогодні, матимуть свої фракції і в наступному скликанні.
Персональний склад зміниться істотніше. Частково у зв’язку з ротацією політичних сил, а частково через внутрішньопартійну конкуренцію. Але ядро депутатського корпусу становитимуть досвідчені депутати з цього та попередніх скликань. Серед них будуть, на жаль, і ті, які перед кожними виборами мігрують і змінюють партії, немов жінка легкої поведінки кавалерів, все полюючи на впливовіших.
Отож нові політичні сили приведуть нових людей, деякі партії наберуть більшої ваги і також заведуть частину нового складу, а деякі втратять і з ними частину старого депутатського складу втратить і рада. Тому персонально обласна рада зміниться на понад 50 відсотків.
– З огляду на те, що українці традиційно на виборах наступають на одні і ті ж граблі, вирішила своїм співрозмовникам ставити таке запитання: на цьогорічних місцевих виборах переможуть ідеї і цінності чи політичний хайп?
– Хотілось би, щоб переважали ідеї і цінності. І якби у нашому суспільстві була більшою мірою сформована політична культура виборців, то вони більше б орієнтувалися на ідеї і цінності, оскільки за ними легше прогнозувати поведінку політичних сил і перспективу розвитку країну, регіону чи громади. Але оскільки така культура ще відсутня, то, очевидно домінуватимуть хайп, метушня. А метушливий хайп – це короткотривале явище, підігнане під кон’юнктуру часу. І це означає, що наш рух на шляху до цивілізованої держави й надалі буде гальмуватися.
