Військовий льотчик, Герой України майор Олександр Кукурба загинув 26 липня 2022 року під час свого 100-го бойового вильоту. Йому було 27 років.

Олександр народився на Івано-Франківщині. Навчався у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Вже тоді хотів бути військовим льотчиком, саме – винищувачем. Хлопець вивчав все про літаки, закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

«Коли деякі елементи в польоті в нього не виходили, він не здавався, продовжував наполегливо працювати і з кожним польотом прагнув стати краще. Дуже сильно любив літати. Це було його основне хоббі. Йому не потрібні були звання чи вища посада, йому потрібен був тільки літак і побільше ракет. Мав ще одне хобі – гарні дівчата, але літати любив більше. Сашко був цікавою людиною. Якщо захоче щось зробити в польоті, то зробить, знаючи, що його все одно будуть потім сварити. Він був світлою і доброю людиною, яка не бажала нікому зла. Олександр хотів бути винищувачем, а після початку війни на Сході дізнався, що винищувачі майже не застосовувалися за призначенням, оскільки не було повітряних боїв, а от штурмова авіація працювала на всю. Сказав, що винищувальна авіація не для нього, «піду в штурмовики», – розповів Ростислав Лазаренко, побратим Олександра.

У мирний час на кожен політ виділявся необхідний час, для відпрацювання якогось завдання, але Сашка це ніколи не зупиняло: він літав до тих пір, поки пального не залишиться тільки для того, щоб безпечно повернутися на аеродром посадки.

За час війни з 24 лютого 2022 року Олександр отримав три державні найвищі нагороди. Орден Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступеня і звання Героя України. Станом на кінець квітня Кукурба знищив 15 танків, близько 50 бойових одиниць бронетехніки та інших засобів, а також близько 300 осіб живої сили ворога.

«Накришив окупантів більше, ніж крихт при різанні французького батона», – так товариші по службі жартома говорили про Олександра. Він літав на СУ-25.

«Війна сильно змінила Сашка, як і всіх людей. Але Сашка – у кращу сторону. З перших бойових вильотів хлопчина, якого можна назвати повітряним бешкетником, став справжнім чоловіком. Він був переповнений сміливістю і рішучістю. Ніколи не відмовлявся від бойових польотів. У деякі моменти його приходилось навіть зупиняти. Але в той же час він свідомо оцінював обстановку і головним завдання було – нанести противнику якомога більше втрат. Він не жалів себе, іноді навіть ображався, що я даю йому меньше польотів, ніж комусь іншому. Він завжди просив мене підвішувати побільше ракет. Я пояснював, що це небезпечно, але він не зупинявся. Він був моїм одним із кращих воїнів, йому я міг довірити найскладніше завдання і я точно знав, що він з ним впорається. В бойовому відношенні це була дуже грамотна людина. Він був майстром своєї справи, хоча має класну кваліфікацію «льотчик 2-го класу». Мені подобалося виконувати завдання з ним в парі: я точно знав, що ця людина ніколи не залишить мене в біді і завжди прикриє. Мені його дуже не вистачає і просто не віриться, що він загинув», – додав Ростислав.

У Героя залишилися мама і брат.

За матеріалами проєкту «Меморіал Героїв»