У першій половині лютого кардіохірурги Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні (ЦМКЛ) успішно здійснили ще одну низку надскладних хірургічних втручань на відкритому серці – в тому числі вперше на Прикарпатті виконали операцію Девіда – за сприяння відомого доктора кардіохірургії з Польщі, трансплантолога професора Міхала Зембали. Це вже вдруге провідний польський кардіохірург побував в обласному центрі Прикарпаття (перед тим, наприклад, таку саму місію він виконував у грудні) й допоміг колегам із ЦМКЛ у проведенні унікальних оперативних втручань. І як минулими разами, так і тепер, М. Зембала позитивно оцінив роботу кардіохірургів центральної міської клініки, тутешню організацію кардіохірургічної служби й запевнив, що й надалі плануватиме такі візити для допомоги в порятунку життя і здоров’я українських громадян. Отож нині про новації в діяльності кардіологічного центру ЦМКЛ розповідає завідувач відділення інтервенційної кардіології, радіології та кардіохірургії Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні, серцево-судинний хірург Олег СОВТУС.

– Олеже Федоровичу, насамперед впадає в око складність назви підрозділу ЦМКЛ, який Ви очолюєте, – не просто відділення кардіології чи кардіохірургії, а інтервенційної кардіології, радіології... Розтлумачте нашим читачам, який зміст вкладено в таке найменування?

– Назва нашого відділення засвідчує, що в ньому надають послуги відразу за кількома напрямами в лікуванні недуг серця та судин. Скажімо, інтервенційна кардіологія передбачає процедури на серці, які здійснюємо через судини на ногах чи руках пацієнта, тобто які не пов’язані з відкритою кардіохірургією – оперативним втручанням, що починається з розтину грудини. Інакше кажучи, це малоінвазивна кардіологія або кардіохірургія малих доступів – мінімальне вторгнення в організм хворого з використанням спеціальної апаратури та інструментів, які дозволяють оперувати в малих просторах і за допомогою відеомонітора контролювати перебіг процедури.

Такі самі малоінвазивні процедури передбачає й інтервенційна радіологія – через мінімальні розтини/проколи в судинах рук чи ніг лікуємо судинні захворювання верхніх та нижніх кінцівок, головного мозку, внутрішніх органів. Такі процедури здійснюємо з допомогою спеціальних апаратів – ангіографів, завдяки яким можемо бачити патології судин і коригувати їх.

І третя частина нашого відділення – безпосередня кардіохірургія, яка передбачає операції на відкритому серці – зокрема протезування клапанів, корекцію вроджених і набутих вад серця, аортокоронарне шунтування тощо.

– З якими серцево-судинними чи й супутніми до них хворобами персоналові відділення доводиться стикатися найчастіше?

– Головний напрям нашої діяльності пов’язаний із лікуванням пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. Що то за проблема, либонь, усі знають. Це коли одну з головних кровоносних судин серця закупорює тромб, і ми з допомогою спеціальних інструментів забираємо його…

Наше відділення є нині одним із трьох репер фузійних (реперфузія – відновлення кровопостачання міокарда) центрів на теренах Прикарпаття (інші два – обласний кардіоцентр та Коломийська ЦРЛ), пов’язаних з усією реперфузійною мережею України. А 2011-го, коли його створили, було першим і єдиним в області. Відділення почалося, по суті, з появи в нас першого ангіографа, який вдалося заполучити завдяки особистим зв’язкам та впливам керівника лікарні Тараса Масляка. Це був, до речі, тоді перший такий апарат у державній клініці в нашому регіоні.

Коли постало питання створення в ЦМКЛ спеціалізованого відділення, в якому допомагали б хворим з інфарктом міокарда, то шукали й фахівців для роботи в ньому. Запросили зокрема Лілію Сорохтей зі Львова (Львова (керівництву ЦМКЛ посприяв у тому тодішній голова Івано-Франківської обласної держадміністрації Михайло Вишиванюк – В. М.), знамениту на всю Україну докторку кардіології, майстриню кардіохірургії, яка очолила відділення, перетворила його на репер фузійний центр і заснувала, крім усього іншого, як хороший учитель школу кардіохірургії в ЦМКЛ, виплекала плеяду кардіохірургів лікарні. Ми всі, хто працює в нашому відділенні, її учні, вийшли з її школи, і тепер кожен з нас може самостійно робити хірургічні втручання різного рівня складності.

Торік, до речі, Л. Сорохтей через домашні обставини повернулася до Львова. А очолити відділення доручили мені як її першому учневі. Але пані Лілія й далі в нас працює за сумісництвом, періодично приїжджає й помагає нам робити особливо важкі операції…

До появи нашого відділення таке питання, як хірургічне втручання вразі інфаркту міокарда, не стояло на порядку денному прикарпатської медицини. Власне, цю технологію лише запроваджували в Україні, зокрема апробували в Києві. Ми тоді, сказати б, зробили крок у ногу з часом і відтоді й намагаємося постійно перебувати на вістрі сучасних технологій у цьому сегменті охорони здоров’я.

Фактично з січня 2012 року наше відділення працює в режимі 24/7. Разом з обласним кардіодиспансером цілодобово без вихідних несемо ургентну службу по гострих інфарктах міокарда. В нас працює ціла бригада – шестеро чоловік – інтервенційних кардіологів, тобто, повторюю, фахівців, які вміють робити операції на серці малоінвазивним шляхом у разі гострого інфаркту міокарда. Тож цілодобово хтось із таких спеціалістів чергує у відділенні.

– Наскільки ефективними є ці порівняно прості (з мінімальним вторгненням в організм хворого) оперативні втручання як на таку складну й загрозливу для життя людини патологію?

– Як і всі сучасні високотехнологічні хірургічні процедури, вони максимально ефективні. Проте чимало залежить і від того, чи вчасно хворий звернувся по фахову медичну допомогу. Чи потрапив у так зване терапевтичне вікно, яке для пацієнтів з гострим інфарктом міокарда становить дві години? Інакше кажучи, якщо від появи перших характерних для цієї патології больових симптомів і до того, як інтервенційний кардіолог надасть недужому допомогу, мине не більше двох годин, то фактично наслідків від такого захворювання не буде.

Звісно, буває всяко, але загалом правило таке. Ясно, що багато залежить і від того, що це за людина – чоловік чи жінка, якого віку, які в неї можливо супутні патології. Але час має ключову, вирішальну роль. Чим швидше ми зробимо хворому діагностичну коронарографію, тобто обстеження судин серця, і здійснимо оперативне втручання – заберемо тромб і вставимо стент, тим мінімальнішими для хворого будуть наслідки від інфаркту. Тож головне, як хотів би наголосити, щоб кожен, хто зненацька відчує болі за грудиною, які віддають у ліву руку, під лопатку,в щелепу і тривають безперервно 20 хвилин і більше, знав, що то однозначно ознаки інфаркту. Тому треба негайно вжити аспірин, якщо він є вдома, і викликати «швидку».

На жаль, далеко не всі дотримуються такого правила. Буває, що звертаються по допомогу, коли й пів дня мине після виникнення перших больових відчуттів. У таких пацієнтів діагностуємо вже занедбаний, а отже, важкий інфаркт. Безумовно, що і в цьому разі надаємо всю можливу допомогу. Та говорити про мінімалізацію наслідків від такого захворювання для здоров’я пацієнта вже не доводиться. Тому ще раз хотів би наголосити: чим швидше хворого доставлять до нас, тим буде краще для нього.

– А яким є «терапевтичне вікно» для хворих з гострим ішемічним інсультом?

– Це теж велика проблема, бо таким пацієнтам потрібно так само швидко звертатися по фахову допомогу, як і сердечникам, оскільки головний мозок дужче, ніж серце, потерпає від ішемії – недостатнього кровопостачання, ще чутливіше реагує на цю патологію. У них є максимум чотири–шість годин – тобто стільки часу і не більше має минути від появи перших симптомів інсульту й до того моменту, коли ми відкриємо закупорену судину…

Таких хворих у нас буває впродовж місяця зазвичай удвоє більше, ніж пацієнтів з інфарктом, – понад 80 проти 30–40. Але завдяки новітньому обладнанню маємо можливість проводити для цих недужих тромболітичну терапію, тобто вводимо в судини мозку препарат, який розчиняє тромб. Та навіть якщо віні нерозчинний, то тепер і на це є рада – забираємо його хірургічним шляхом. Недавно запровадили такі операції – дві зробили торік і вже дві – цього року. Це нове для нас і новинка – для області, хоча у світі такі втручання практикують уже частіше…

Тобто в будь-якому разі маємо можливість оперативно вживати вчасних і високоефективних заходів і в разі гострих інсультів. А ці патології, як відомо, віддавна «видавали» високий відсоток інвалідизації пацієнтів. Частими в тому числі бували й такі наслідки того захворювання, що людина решту свого життя проводила в ліжку й потребувала відповідного догляду. Тому вкотре наголошую: якщо хворі з інсультом звертаються до нас вчасно, то мине лише усуваємо загрозу для їхнього здоров’я, а й серйозно мінімізуємо можливі наслідки такої патології. І в підсумку наші пацієнти повертаються до повноцінного життя, хіба що попервах відчувають легкий дискомфорт. Особливо це важливо для порівняно молодих людей, оскільки інсульти нині «помолодшали». І такі люди можуть повернутися до роботи без втрати працездатності.

Важливо також, аби наші краяни знали ще й про такі здобутки сучасної медицини на прикладі ЦМКЛ. Ті самі малоінвазивні процедури – з мінімальним хірургічним проникненням в організм хворого – застосовуємо й на нижніх кінцівках у разі цукрового діабету, облітеруючого атеросклерозу тощо. З допомогою спеціальних інструментів відновлюємо прохідність гомілкових, підколінних артерій та інших судину разі їх закупорення й відновлюємо кровопостачання… Якщо раніше пацієнтам, скажімо, з гангреною великого пальця на нозі ампутували майже всю кінцівку, то тепер ногу зберігаємо – максимум пів пальця можемо забрати, й нічого – рани загоюються. Але знову ж таки, в разі чого, не варто чекати, а слід відразу звертатися по медичну допомогу, щоб уникнути непоправного – втрати дорогоцінного часу. Тож укотре нагадую ключовий принцип у медицині: чим раніше хворий вдається до фахівців, тим краще для нього…

– Ви вже казали, що часто до відділення прибувають пацієнти із занедбаними і вродженими патологіями серця. Очевидно, в цьому разі малоінвазивна хірургія вже не може зарадити?

– Безумовно, якщо людина пережила два – три інфаркти, має багатосудинне ураження, тобто коли три – чотири судини завужені, то суто інтервенційне малоінвазивне втручання тут безсиле. Але тоді робимо аортокоронарне шунтування: по суті, щодня проводимо такі операції. Але і в цьому разі тяжіємо до світових стандартів, а вони в тому, щоби в підсумку кожну операцію зробити якомога менш інвазивною, щоби пацієнт після неї чимшвидше міг пройти реабілітацію й повернутися до повноцінного життя. Всі новітні медичні технології, так би мовити, спрямовані на це. Власне, ми вже зробили й кілька операцій на відкритому серці, коли не розтинали грудину, як зазвичай, а проникали до серцевої сумки через мінімальні розрізи між ребрами і з допомогою мінікамер, умонтованих туди, проводили корекцію… Ясно, що це значно складніше хірургічне втручання, воно потребує як додаткового обладнання, так і ще більш витончених дій –навиків від самого фахівця. Але вчимося й поступово опановуємо чимраз складніші вже не лише малоінвазивні, а й мініінвазивні технології.

– Усе ж як вдається Вам і Вашим колегам освоювати чимраз нові й нові методи світового рівня в оперативному лікуванні важких і складних патологій? Надто ж тепер, в умовах військового стану в державі.

Так, попри всі труднощі нинішньої доби так чи інакше умудряємося опановувати новітні технології. У цій справі хірурги відділення – молодці. Вони використовують найменшу можливість для освоєння чимраз складніших операцій. До великої війни в Україні ми всі часто брали участь у міжнародних спеціалізованих симпозіумах, на яких почерпали чимало нового. Ці форуми періодично проводять зазвичай у столицях провідних у розвитку медичних технологій держав. Наприклад, у поступі інтервенційної кардіології перед ведуть Німеччина і Франція, найкращі ж розробки в кардіохірургії мають у США й Польщі. Тож аби йти в ногу з часом, бувати на таких заходах – наш обов’язок. Інша річ, що тепер, тобто відтоді, як в Україні тривають інтенсивні бойові дії, відвідувати закордонні форуми мають змогу лише наші колеги – хірурги-жінки.

Але, з другого боку, від початку війни в нашій лікарні побувало чимало спеціалістів з Києва та інших міст, котрі протягом якогось періоду й жили в Івано-Франківську,– зокрема з Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит», Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова, й вони допомагали нам у проведенні різних хірургічних втручань. Тож ми торік здійснили 165 операцій, серед них чимало унікальних і за складністю – ми багато чого навчилися.

Власне, за останні п’ять років, відколи на базі нашого відділення відкрили апарат штучного кровообігу й почали операції на відкритому серці, ми й так залучали до них багатьох фахівців столичного рівня – не лише зі згаданих вище авторитетних медичних установ, а й з Інституту серця, приміром. Тоді наші хірурги асистували столичним фахівцям. А тепер вони вже самостійно виконують ті чи інші складні хірургічні втручання. Скажімо, аортокоронарне шунтування, про яке йшлося, – це для нас уже звична операція.

Також свого часу хірурги нашого відділення навчалися в Польщі. Наприклад, Тарас Гудзенко набував знань і навиків там два роки, тобто пройшов добротний вітчизняний і польський вишколи. У цій же країні понад півтора року навчалась і працювала Світлана Сарапук, котра в статусі ще молодого спеціаліста оперує вже самостійно. Тим-то і топовий польський хірург Міхал Зембала, під орудою котрого, до речі, 2020-го в Польщі здійснили найбільшу кількість трансплантацій серця, нерідко приїжджає до нас і допомагає проводити особливо складні операції. Звичайно, наші кардіохірурги виконують їх самостійно, але під наглядом пана Міхала, який може вчасно підказати, що робити в той чи інший момент.

Сприяє фаховому зростанню співробітників відділення і програма медичних гарантій Національної служби здоров’я України, яка фінансує всі витрати на локалізацію гострих станів у разі інфаркту міокарда та ішемічного інсульту, всі державні закупівлі необхідних інструментів та витратних матеріалів, якими нашу операційну цілковито забезпечено. Завдяки цьому, між іншим, такі інтервенційні втручання для наших пацієнтів, як і післяопераційна реабілітація для них, безплатні.

– Над освоєнням яких сучасних технологій, можливо, працюєте тепер?

– Фактично працюємо над цим щодня. Бо в сучасному світі медичні технології дуже швидко вдосконалюються. І доступ до них забезпечує наше фахове зростання. Приміром, для людей літнього віку хочемо запровадити операції із заміни аортального клапана тим самим інтервенційним способом.

Зазвичай це доволі складне хірургічне втручання, нелегке воно і з погляду післяопераційної реабілітації. Але пацієнтам у віці 75-ти і більше років, з важкими супутніми патологіями, для котрих класичні операції на відкритому серці пов’язані з високим ризиком, є можливість здійснити його малоінвазивним методом – через прокол на нозі заводять в артерію спеціальну систему з клапаном, і вона там імплантується, після чого пацієнт швидко оздоровлюється.

Не так давно ми здійснили кардіостимуляцію 95-річному комбатантові ОУН–УПА Степанові Гавришу. І він уже на другий чи третій день після операції покинув лікарню в доброму здоров’ї. І цей приклад засвідчує, що для новітніх методик у тому чи іншому хірургічному втручанні поважний вік пацієнта вже особливого значення не має.

Що ж до віддалених перспектив, то варто сказати і про таке. У нас працює за сумісництвом завідувач відділення трансплантації серця й кардіохірургії Національного інституту хірургії і трансплантології ім. О. Шалімова Василь Белейович. Він уже тривалий час перебуває на роботі в Києві, але родом із Прикарпаття, і свого часу його запросив до праці в ЦМКЛ директор Тарас Масляк. Тож час від часу В. Белейович приїжджає до Івано-Франківська й допомагає нам. Думаю, з його допомогою вдасться запровадити на базі відділення й операції з трансплантації серця.

– Насамкінець, пане Олеже, скажіть, чому саме серцево-судинні недуги посідають одне з перших місць у світі за рівнем смертності від них?

– Це мультивекторна проблема, оскільки в неї багато причин. Велике значення серед них має генетика – звідси нерідко і вроджені, й набуті порушення в роботі серцево-судинної системи. Свою роль відіграють і шкідливі звички, вельми поширені в соціумі, і це не лише куріння чи зловживання спиртним, а й переїдання, що викликає ожиріння. Власне, те, як ми харчуємося, що споживаємо, теж має свій вплив на здоров’я серцево-судинної системи.

Звісно, годі й казати, як зле діють на нас стресові ситуації, в яких, по суті, постійно живемо ось уже понад рік, що минув від 24 лютого 2022-го. Їх уникнути неможливо навіть тут, у тилу, через часті повітряні тривоги, звістки з фронту про загибель українських захисників із числа наших краян. Але погодьтеся, що є й певні негативні чинники, не пов’язані з війною, про які в повсякденні забуваємо…

Словом, ми неправильно харчуємося, погано спимо, легко піддаємося стресам, згубним пристрастям. А тим часом, якби люди більше дбали про здоровий спосіб життя, уникали шкідливих звичок, надмірних хвилювань, то й цих патологій було би значно менше. З другого боку, якщо регулярно проходити відповідні обстеження, скажімо, періодично робити кардіограму серця, то можна було б уникати будь-яких проблем із цим головним органом людського організму, з якої би причини вони не визрівали.

Від редакції. Орієнтовно всередині березня польський кардіохірург Міхал Зембала знову побуває в Івано-Франківську. Він допомагатиме своїм колегам з відділення інтервенційної кардіології, радіології та кардіохірургії Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні у плановому оперуванні хворих із важкими серцевими патологіями. А також надаватиме консультації нашим краянам, яких турбують такі проблеми зі здоров’ям. Попередньо записатися на прийом до нього можна за телефоном: (066) 604-91-93 (Світлана Володимирівна Сарапук, серцево-судинний хірург).