І в умовах війни прикарпатці вшановують пам’ять тих, хто зробив вагомий внесок у розвиток нашого краю, хоча такі заходи з відомих причин і не відзначаються масовістю. Тож чимало іванофранківців, минаючи будинок обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді (ОДЦТКУМ), лише тепер зауважують появу на його фасаді одразу чотирьох меморіальних дощок. Їх встановлено на вшанування Богдана Гавриліва, Володимира Войцюка, Лук’яна Вардзарука та Петра Арсенича, які свого часу працювали в цьому закладі позашкільної освіти. Усі четверо – почесні громадяни Івано-Франківська.
Як розповів директор ОДЦТКУМ Михайло Косило, вони відкрили ці пам’ятні таблиці ще 28 травня, в День краєзнавства (рішення про щорічне його відзначення ухвалив один із з'їздів Національної спілки краєзнавців України (НСКУ):
– То була моя ініціатива, щоб увіковічити імена чотирьох працівників, чий слід в історії нашого закладу особливо значимий. Від ідеї до втілення її в життя минуло півтора року. Я, звісно, мав досить багато інформації про життєвий і трудовий шлях, громадську діяльність цих краєзнавців, з якими запізнався й зустрічався ще до призначення мене директором ОДЦТКУМ. Міськвиконком після відповідних звернень ОО НСКУ своїм рішенням погодив встановлення меморіальних дощок кожному з них на фасаді будинку №19 на вул. Нечуя-Левицького. І я замовив виготовлення пам’ятних таблиць скульптору Володимирові Довбенюку, який, до речі, усіх чотирьох знав особисто...
Зрештою, у пам'яті не лише очільника позашкільного освітнього закладу та митця, а й багатьох наших краян вони залишили добрі спогади про себе як досвідчені фахівці у своїй галузі й громадські активісти, котрі зробили вагомий внесок у збереження й примноження історико-культурної спадщини Прикарпаття. Скажімо, дослідник, етнограф, педагог П. Арсенич працював в ОДЦТКУМ за сумісництвом – розпочав свою діяльність у тоді ще обласній дитячій екскурсійно-туристській станції 1969 року і керував туристсько-краєзнавчими гуртками ледь не пів століття. У 2005–2009 рр. він очолював обласне об’єднання «Просвіти», зініціював і був серед організаторів Музею народної шани Тарасові Шевченку в обласному Народному домі «Просвіта». Власне, сам і збирав упродовж кількох десятиліть матеріали для майбутньої його експозиції.
Інші троє краєзнавців, вшанованих пам’ятними таблицями, були основними працівниками позашкільного закладу освіти. Богдан Гаврилів у 1972–1977 рр. працював спочатку керівником краєзнавчих гуртків, а потім завідував відділом турбаз та екскурсій тодішньої обласної станції юних туристів. Згодом він виконував обов’язки заступника голови обласної організації НСКУ та заступника головного редактора журналу «Краєзнавець Прикарпаття», який обласна організація спілки та ОДЦТКУМ заснували 2001 року. Б. Гаврилів був головним істориком Івано-Франківська, почесним членом Національної спілки краєзнавців України.
Лук’ян Вардзарук у 1981–1990 рр. працював методистом обласної станції юних туристів. Власне, з туризмом він пов’язав своє життя ще після Другої світової війни – проходив вишколи в молодіжних структурах ОУН, підготував низку маршрутів туристсько-краєзнавчих походів та екскурсій рідним краєм. Л. Вардзарук був етнографом, членом товариства «Меморіал», заслуженим журналістом України, поетом та композитором. Він автор збірника нарисів «Дорога до безсмертя» про репресованих людей нашого краю, досліджень про Гуцульщину, митців і літераторів Прикарпаття.
Педагог, громадський діяч, меценат Володимир Войцюк працював у колективі закладу в 1973–1981 рр. Після виходу на пенсію виїхав до Нью-Йорка і як двірник заробляв кошти, щоб матеріально допомогти Україні. Профінансував виготовлення та спорудження в Івано-Франківську погруддя українського бджоляра Петра Прокоповича та бронзового монумента з нагоди 85-річчя проголошення ЗУНР, а в рідному Єзуполі – пам’ятників Тарасові Шевченку, Іванові Франку й ченцю Памво Беринді, вклав свої гроші й у створення патріотичних кінофільмів «Голод-33», «Нескорений» (про Романа Шухевича) та «Атентат. Осіннє вбивство у Мюнхені» (про життя й загибель Степана Бандери) https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0.
ОДЦТКУМ уже більш як пів століття розміщений у будинку, спорудженому за Польщі рівно сто років тому для української «Рідної школи». В радянські часи до 1967-го тут була школа-восьмирічка. Тепер М. Косило має новий задум – аби фасад цього невеликого будинку прикрасила ще й п’ята меморіальна дошка. Її хочуть встановити на честь Героя України, Героя Небесної Сотні Сергія Дідича. Пан Михайло каже:
– Він був і вихованцем облдержцентру туризму і краєзнавства учнівської молоді – відвідував його гурток, що діяв на базі Городенківської СШ №1, бував також тут, у приміщенні нашого закладу, не раз виборював призові місця на обласних змаганнях з туризму. Тож з дитячих літ Сергій полюбив сферу туристсько-краєзнавчої діяльності. Згодом він заснував й очолював знану не лише в Україні, а й за кордоном громадську організацію «Клуб мандрівників «Золоте руно», першим почав розробляти маршрути туристичних сплавів Дністром. Ми започаткували і проводимо щороку обласні змагання з техніки пішого туризму пам’яті загиблого під час Революції Гідності сотника столичного Майдану…
Як поінформував М. Косило, на звернення ОО НСКУ щодо встановлення на фасаді ОДЦТКУМ ще однієї меморіальної дошки – Герою України, Герою Небесної Сотні Сергієві Дідичу так само позитивно зреагував своїм рішенням Івано-Франківський міськвиконком. І над її створенням почав працювати згаданий В. Довбенюк.
