Обов’язковий до прочитання, або Книжковий лікнеп від українських письменників

У світі існує мільйони книжок, котрі захоплюють, вражають, шокують, дивують, обурюють, веселять, вчать, виховують, надихають… і, зрештою, формують нашу особистість. Впевнена, що кожен у цьому безкрайому книжковому морі зможе знайти саме свою книжку, головне – почати шукати. А щоб було легше зорієнтуватися, журналістка «Галичини» поспілкувалася про це з відомими українськими письменниками, тими, хто творить сучасну українську літературу. Зокрема Степан Процюк, Ольга Деркачова та Наталія Щерба склали топ-5 книжок, котрі обов’язково треба прочитати. А от Андрій Кокотюха, без рейтингів та порад, розповів про ті видання, котрі вплинули на нього та сформували його як особистість.

«Мої детективні романи написані під впливом Гоголя»

Андрій КОКОТЮХА:

– Як особистість я формувався в радянській Україні, де пропонувалося багато книжок, але читати не було що. Книга була товаром підвищеного попиту, книгами давали хабарі. Крім того, від актуальної, популярної за межами СРСР літератури як культури загалом, громадяни були відрізані. Особливо ті, хто не знав іноземних мов. Поза тим, мене формувала пригодницька література, дозовано дозволена в СРСР. Замість читати Олеся Гончара, двадцять разів перечитував «Три мушкетери» Олександра Дюма. Отже, мене формувала найперше пригодницька література, герої якої знані тим, що готові діяти, брати відповідальність, приймати рішення. Проте є автори, котрі вплинули на мене вже дорослого.

Микола Гоголь. Читати можна і треба все. Український письменник, талановитий та популярний настільки, що Росія не віддає його Україні останні двісті років. Причина – мова, якою оперував Гоголь. Проте саме Гоголь для мене – зразок використання українського фольклору та української готики. Всі мої детективні романи написані під впливом Гоголя і так чи інакше містять готичні елементи.

Чарльз Буковські. Читати все. Його коротку прозу помилково визначають бунтарською. Насправді в кожному тексті – світогляд вільної людини.

Раймонд Чандлер. Написав сім «чорних» романів у 30-40-ві роки минулого століття, чим заклав для мене фундамент міського роману, не конче детективу, але міський – головне слово. Він описував суспільство в стані посткризи, з усіма його хворобами й конфліктами.

Кен Кізі «Над гніздом зозулі». Вперше прочитав роман у 19 років. Удруге – в 36. Ставлення до героя змінилося. Коли мені було 19, бунтарство героя сприймалося як щось необхідне. І загибель – як жертвування себе. У зрілому віці говорив із героєм, пропонуючи йому компроміс, як вижити й не втратити при тому себе.

Джордж Орвелл «1984». Зараз ця книжка в мене на робочому столі, перед очима. Актуальна, як ніколи.

Сергій Довлатов «Компроміс», «Заповідник», «Ремесло», «Чемодан». На жаль, реалії, описані ним, народжені після 1991 року не зрозуміють. А хочеться. Бо теперішні реалії можуть стати такими, як у СРСР, розворот відчутний.

Джек Шефер «Шейн». Вестерн 1949 року. Класика жанру – і код, яким кодую свої історико-пригодницькі романи.

Ю Несбе «Леопард». Як на мене, це більше, ніж детективний роман. Вершина не лише жанру, а й драми.

Умберто Еко «Ім`я рози». Зразок синтезу жанрової та авторської літератури. Неясно, висока полиця чи низька.

Стівен Кінг «Зелена миля». Драматургічно вивірений роман про те, як час та місце дії впливають на сюжет, і ця історія могла статися лише там і тоді.

«Наша література така різна і цікава»

Ольга ДЕРКАЧОВА:

– З порадами книжок намагаюся бути дуже обережною, адже ми всі різні і смаки у нас різні. І якщо говорити про сучасну українську літературу і друзів-письменників, то хочеться порадити всіх-всіх-всіх, адже наша література така різна і неймовірно цікава. Тому, аби нікого не образити, радитиму тих, хто вже не з нами. А ще моя п’ятірка книг може залежати від настрою і того, що читаю тепер. Отже, сьогодні раджу:

1. Збірка Василя Стуса «Веселий цвинтар». Люблю цю книгу, бо вона болюча. Люблю її за пошуки «самособоюнаповнення», за сарказм, за вертепність, за спроби віднайти точку опори і свого місця у всесвіті, за динаміку і за таку особливу безкомпромісність.

2. Поезія Станіслава Вишенського. Будь-яка збірка. Його вірші – мої улюблені зі студентських років за глибину, за те, що не завжди їх розуміла з першого прочитання, за складні лабіринти, подолавши які відчуваєш інтелектуально-естетичну радість. Мені іноді здається, що з його смертю померла якась дуже важлива частинка української поезії. Переконана, що це та поезія, яка була би достойна «Нобелівки».

3. Роман Дороти Тераковської «Мишка». Важка і дуже потрібна книга. Про маленьку дівчинку Мишку, в якої найважча форма синдрому Дауна. Про дівчинку, яка мріє танцювати і розмовляє з Богом. Такі книги роблять нас співчутливішими та добрішими.

4. «Діалоги» Сенеки, тільки у перекладі Андрія Содомори! Просто люблю таку літературу за її мудрість. Дозволю одну цитату: «Оточіть мене пишною обставою, блискучим начинням – не почуватимуся щасливішим через те, що на мені – м’які шовки, а мої застільні товариші прилягли на пурпурові покривала. Зміни мені ложе: не почуватимусь нещаснішим, якщо прихилю втомлену голову на жмут сіна чи простягнусь на напханому соломою дірявому ліжнику». 5. Борис Віан «Шумовиння днів», саме в українському перекладі, який дуже гарний, за божеволинку, за іронію, за любов і прекрасність.

«Ні кіно, ні театр, ні музика не зможуть замінити книжку…»

Степан ПРОЦЮК:

– Ні кіно, ні театр, ні музика не зможе замінити книжку там, де йдеться про пристрасть, упереміш із великими і крихітними порухами людської душі. Перша книжка з мого переліку про пристрасть у пізнанні Господа, друга – про пристрасть і зиґзаґи української історії, третя – про пристрасть поета-відкривальника національної душі, четверта – про монументальну пристрасть універсального письменника. І, нарешті, п’ята – про індивідуальні кольори наших пристрастей, які можуть збігатися із кольорами пристрастей наших улюблених письменників.

1. Біблія. Це Книга книг, яку необхідно прочитати не лише кожному хрещеному або християнинові, а й кожній хоч трохи освіченій людині. В цій книзі відображено моральний кодекс людства.

2. Історія України від кількох відомих українських істориків. Є історія України в інтерпретації Михайла Грушевського, а є, наприклад, Дмитра Яворницького чи сучасного історика України Сергія Плохія. У різних підходах до різних історичних подій народжується універсальне бачення нашої історії.

3. «Кобзар» Тараса Шевченка. Ця книжка завдяки якимось незбагненним метафізичним законам сформувала українську національну душу.

4. Твори Івана Франка на ваш вибір. Іван Франко – найвидатніший, найвеличніший український письменник поруч із Тарасом Шевченком. Будь-який його твір, із гігантської палітри створеного для українського читача, обов’язково відгукнеться у вашому серці, бо має енергетику, певною мірою непідвладну часові.

5. Книжка, до якої потягнеться ваше серце. Тут кожен вирішує сам. Одна із моїх найулюбленіших книжок, – назву вже цього разу іноземного письменника, – роман Ремарка «Тріумфальна арка», де так щемливо і тонко розвивається історія про віднайдене і знову загублене велике кохання...

«Мені дуже подобаються всі книги Астрід Ліндгрен за приголомшливо чесні розмови з дітьми на рівних»

Наталія ЩЕРБА:

– Є книжки, які хочеться перечитувати знову і знову, заново переживаючи історію, щоразу знаходячи нове переосмислення з висоти свого нового життєвого досвіду. Є такі, які хочеться порадити, щоб розділити сильні емоції від прочитання. А є книги особисті, немов написані тільки для тебе... Як складно обрати лише п'ять!

1. «Володар мух» Вільяма Ґолдінґа – це геніальний роман про нашу цивілізацію. Про еволюцію і суспільство, про релігію і соціум, про лідерство і підкорення, про найтемніші сторони людської душі. У фіналі роману вас чекає обов'язковий катарсис – очищення через прозріння.

2. Шарлотта Бронте «Джейн Ейр» – прекрасна історія про дівчину з сильним характером. Про любов, доброту, самопожертву і здобуття щастя. Цей роман хочеться перечитувати знову і знову, щоб ще раз пропустити цю історію через себе, відкрити якісь непомічені раніше нюанси або ті речі, які раптом стали важливими для тебе тільки зараз. Лише згадаєш про книгу – і будь ласка, рука сама тягнеться до книжки.

3. «Майстер і Маргарита» – це, звичайно, книга на всі часи. Мабуть, для мене Михайло Булгаков є «особистим» письменником, а саме ця книжка завжди дарує не тільки захопливе читання, а й дає змогу знаходити все нові і нові смисли, які іноді суперечать один одному в різні періоди життя.

4. Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха» – одна з найулюбленіших книжок дитинства, про «дівчинку з незвичайною силою», а насправді звичайну дитину – веселу, сміливу, цікаву, артистичну, з великою силою уяви і добрим серцем. Мені дуже подобаються всі книги Астрід Ліндгрен за ці приголомшливо чесні розмови з дітьми на рівних, за розуміння і співпереживання всім дитячим радощам і прикрощам. І в першу чергу за розуміння того факту, що будь-яка дитина – це маленький дорослий, у якого теж є своє право голосу в цьому великому складному світі.

5. Люсі-Мод Монтгомері «Енн із Зелених Дахів» – дивовижна книга про дівчинку-мрійницю – яскраву, веселу, яка ніколи не сумує. Що би не трапилося, Енн зуміє будь-яку обставину перетворити на захоплюючу гру. А яку дивовижно точну оцінку дає вона тому, що відбувається: «Я налякана, вишукано налякана», «Вона така багата ... Не дивно, що у неї зовсім немає уяви, адже уява – це доля бідних». Повірте, якщо ви ще не знаєте, Енн Ширлі з маєтку Зелені Дахи – ваша рідна душа!

Редактор відділу газети “Галичина”