З кожним приземленням гвинтокрилів біля лікарні святого Пантелеймона у Львові (в умовах воєнного стану не називаю конкретну адресу) моє серце здригається. З її дев’ятого поверху, зокрема вікна офтальмологічного відділення видно поранених українських захисників. Серце здригається, але втішене, бо тут урятують їм життя.

Також моє серце здригається, коли на сайті обласної газети «Галичина» бачу портрети загиблих краян: молодих і мотивованих, з очима, що виймають душу. Серце здригається й німіє, бо для мене війна – не статистика загиблих, а жива рана, що не загоюється.

Моє серце здригається, як наші поранені у війні росії проти України на милицях підіймаються на сьомий поверх клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги у Львові – коли її знеструмлюють, ліфт не працює. Серце тоді здригається і пече болем від гніву...

І вкотре порятунком стають журналісти. Вони розповідають про біль і всотують його в себе, бо і їм болить. З кожним ковзанням милиць по сходах, з кожним скрипом нових протезів, з кожним видихом із посічених кулями грудей...

Коли здригається серце за поранених українських захисників, найпершою радою є молитва святого Пантелеймона, котрий зцілював людей з ім’ям Ісуса Христа на устах.

Національний реабілітаційний центр «Незламні» у Львові добре відомий у Європі та США. Коротко – «Unbroken», й у світі вже знають, що це «Незламні». Посутня фінансова допомога з багатьох країн свідчить, по-перше, про підтримку України і, по-друге, про довіру до нової реабілітаційної медичної інституції у Львові – єдиної в Україні. За оцінкою фахівців, таких центрів немає і в Європі.

13 січня цього року Національний реабілітаційний центр «Незламні» в Софіївському соборі в Києві благословили глава УГКЦ блаженніший Святослав Шевчук та протоієрей ПЦУ Георгій Коваленко. А перед тим наприкінці минулого року до милосердя приєднався глава Католицької церкви Папа Франциск під час авдієнції львівської делегації, яку очолював міський голова Львова Андрій Садовий. На зустрічі зі Святійшим Отцем був і генеральний директор Першого територіального медичного об’єднання Львова Олег Самчук. Власне, на базі цього об’єднання і створено Національний реабілітаційний центр «Незламні». До нього входять уже згадувана лікарня святого Пантелеймона, така потужна установа, як дитяча лікарня святого Миколая, й інші медичні заклади міста.

На знак підтримки понтифік одягнув браслет «Незламні», який подарував йому Олег Самчук. Глава Ватикану цим з честю розширив список амбасадорів реабілітаційного центру.

«Незламні» створили благодійний фонд, який активно поповнюють європейські фундатори, а також світові зірки. Підтримує реабілітаційний центр львів’ян і міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко. Запам’яталася презентація цього унікального проєкту, в якій він узяв участь, торік у червні під час Форуму донорів. Вона відбулася в укритті лікарні святого Пантелеймона на семиметровій глибині...

«Рятуємо, протезуємо, реабілітуємо» – слова-дії, що характеризують Національний реабілітаційний центр «Незламні». Роботизовані протези, банк шкіри, 3D-друк кісток, біоімпланти – такі послуги на старті проєкту. «Ми створимо унікальний інклюзивний простір, де будуть передові світові технології, які стануть доступними для кожного», – ділиться ініціативними думками Олег Самчук.

Міська й обласна влади тісно співпрацюють, щоб упродовж двох років сповна втілити грандіозний задум, попередня вартість якого сягає 77 мільйонів євро. Щороку тут робитимуть до 10 тисяч надскладних операцій і зможуть допомогти 50 тисячам українців, котрі постраждали у війні з рашистами на фронті та в тилу. А за цей короткий час досвідчені лікарі центру «Незламні» порятували понад сім тисяч поранених військових і цивільних, з них – 250 дітей.

Ініціатори Національного реабілітаційного центру «Незламні» мріють про його розширення після нашої перемоги над країною-агресором та формування навколо нього соціальної інфраструктури. Це буде містечко незламних, кому лікарі врятували життя і допомогли адаптуватися до нього з тілесними й духовними шрамами від ворожих московитів.

Мозок і серце відмовляються сприймати достовірну інформацію про клініку Міністерства оборони України амбулаторно-поліклінічної допомоги, що теж у Львові, в якій досі панує радянщина зі своєю найгіршою складовою.

Першим про страхітливі умови в цьому медичному закладі для військових наприкінці січня цього року розповів у Telegram Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. Офіс омбудсмена (ОО) перевірив скаргу від поранених військових про клініку амбулаторно-поліклінічної допомоги і зафіксував численні порушення в їх облуговуванні та неналежні санітарно-побутові умови.

У первинному звіті ОО йшлося про підпорядкування цієї військово-медичної установи Міноборони. Пізніше в офіційному тексті з’явилося виправлення, що вона належить до Медичних сил ЗСУ. Зміну в статусі, зроблену в Офісі омбудсмена, завважили й журналісти «Української правди».

Очевидно, перевіряльників скарги від українських захисників збила з пантелику вивіска, на якій указано Міноборони. Після від’їзду представників Уповноваженого ВРУ з прав людини вона й дотепер зберігається у незмінному вигляді. Це зафіксували й журналісти новинної програми «ОЧІ» («Оперативна Чітка Інформація») ТРК «Перший Західний» (Львів). Припускаю, що в оборонних відомствах не відбулося належного передавання таких об’єктів від Міноборони до Медичних сил ЗСУ, структури, створеної три роки тому.

Командування Медичних сил очолює генерал-майор медичної служби Тетяна Остащенко (до слова, вона народилася і здобула вищу професійну освіту у Львові). Зрозуміло, першій жінці-командувачці нелегко. У цій нелюдській війні доводиться забирати поранених військових з-під ворожих обстрілів та рятувати їм життя, розгортати польові мобільні шпиталі. І все ж не менш важливою має бути амбулаторно-поліклінічна допомога скалічених війною українських захисників у тилу.

Державний посадовець Дмитро Лубінець за наслідками розгляду скарги констатував грубі порушення та узагальнив, що «наразі Офіс омбудсмена вирішує питання щодо вжиття заходів реагування з метою вирішення окреслених проблемних питань».

На мою думку, незграбна канцелярська мова лише підтверджує, що позитивні зміни тут настануть не скоро. Ті, від кого вони залежать, не вміють чи не хочуть оперативно реагувати на порушення та усувати їх.

Що ж виявив омбудсмен у поліклініці для військових? У чергах на прийом до лікарів – по півтисячі бійців, а до невропатолога, наприклад, – майже 600 (на 31 січня 2023 року). Немає електронного документообігу й такого ж запису на прийом. Довжелезні черги до реєстратури, списки й папірці – ось таке обслуговування військових, які прибули сюди безпосередньо з окопів, без ніг і контужених, з опіками рук і переломленими ребрами.

Паперова тяганина перешкоджає нашим захисникам своєчасно та з гідністю проходити військово-лікарську комісію (ВЛК). Аварійні знеструмлення будівлі раптово зупиняють ліфт, який і так заледве працює. І тоді військові на милицях підіймаються на сьомий поверх. І так день у день, що триває місяцями. Коли немає електрики, немає й можливості робити кардіограми, ультразвукове дослідження. Без цих документів ВЛК не розглядає справи поранених. У коридорах присісти немає на що: ні крісел, ні лавок. Немає питної води. Туалети – занедбані, в деяких навіть немає дверей. А як пересуватися інвалідам на візках? Поліклініка не пристосована до цього. У коридорах напів темно, через що важко читати й оформляти документи. До того ж є пацієнти, в котрих зір пошкоджений осколками.

Чиновники так «засекретили» «режимний об’єкт», що жодного журналіста на поріг закладу не впускають і не відповідають на телефонні дзвінки.

3 лютого про тижневі черги, про підіймання на милицях сходами на сьомий поверх, про «совдепівське» бюрократичне пекло у клініці написала й журналістка «Радіо Свободи» Галина Терещук. Не могла зайти до її приміщення й вона. Коментарі поранених військових записувала при вході. Ось лише один з них від Миколи Цекота: «Був поранений у Бахмуті. Кульове поранення, перелом ноги з роздробленням стегнової кістки. Тут – уперше. Сподівався за день пройти ВЛК, але побратими кажуть, що це нереально. А мені не можна ще стояти на нозі...».

«Радіо Свободи» вдалося записати коментар радниці з питань стратегічних комунікацій командувачки Медичних сил ЗСУ Євгенії Слівко. Вона повідомила, що командування ухвалило рішення про розширення штату лікарів, щоб хоч трохи зменшити черги. Пообіцяв спільно з урядовими відомствами розробити план із цифровізації ВЛК, щоби скоротити черги, міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. Каже, що автоматизація процесів знизить навантаження на поранених воїнів.

Цього ж лютневого дня у дворі клініки спілкувалися з українськими захисниками, що зазнали поранень, і журналісти новинної програми «ОЧІ» ТРК «Перший Західний». Професійний телевізійний сюжет чітко відтворив ситуацію, що склалася в клініці амбулаторно-поліклінічної допомоги. За словами старшого солдата ЗСУ Мирослава Отковича, який перший забив тривогу про порушення прав поранених військових у клініці Львова, таке ж збайдужіле ставлення й в інших містах, про що побратими пишуть йому після звіту Уповноваженого ВРУ Дмитра Лубінця. Потерпають од халатності з колами пекла в закладах у Києві, Житомирі... Тож це відомча проблема, яку треба негайно розв’язувати. Ні в якому разі не можна принижувати людську гідність поранених військових, котрі мерзли в окопах і стікали кров’ю від ворожих обстрілів. Такого немає в Європі!

Львівські журналісти «Першого Західного» активно долучилися до волонтерської допомоги для військових. Правда, чиновники клініки радянського зразка не допускали до неї й волонтерку Тетяну Пилипець. Лише згодом якось вдалося переконати їх у потребі допомогти пораненим бійцям хоча б елементарним, щоб полегшити їхні поневіряння. Тож завезли для них питну воду в пляшках, крісла, акумуляторні лампи. Встановили ксерокс для безплатного копіювання документів. Є вже два пункти для вимірювання тиску, бо годі було дочекатися цієї процедури в єдиному кабінеті лікаря. Але наразі відремонтовано ще не всі туалети.

Глядачі «Першого Західного» перейнялися проблемою, висвітленою в сюжеті, і тепер стараються разом співдопомагати пораненим військовим. Тетяна Пилипець хоче подбати про потужний генератор, щоби бійці не ходили на милицях на той чи інший поверх, а їхали ліфтом. На черзі – й капітальний ремонт ліфта...

Новинна програма «ОЧІ», подаючи реквізити для волонтерської допомоги, не вперше бере під журналістський контроль власний сюжет, щоби слово служило нашій перемозі над ворогом і гідному вшануванню українських захисників.