Уже два роки в Лисецькій територіальній громаді працює шелтер Святої Ольги від ГО «Елеос-Україна», в якому можуть знайти прихисток жінки та діти, котрі потерпіли від домашнього насилля, а також внутрішньо переміщені особи. За цей час у ньому побувало понад 120 осіб, котрі знайшли тут не лише безпечне місце для тимчасового перебування, а й соціально-психологічне відновлення.

Історія шелтеру Святої Ольги, який прикарпатські журналісти відвідали під час престуру у Лисецьку громаду, організованого Івано-Франківським регіональним відділенням Асоціації міст України, бере свій початок у Краматорську. Саме з цього міста на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну виїхав священник ПЦУ Микола ГОРГУЛА. Каже, що зробив це, коли побачив, як над його домівкою пролетіла ракета.

– Через місяць після початку великої війни виникла потреба в облаштуванні місць прихистку для людей, які через агресію рф опинились у складних життєвих обставинах, – розповідає він. – Власне, й до війни в тому храмі у Краматорську, де я служив, планували відкрити кризову кімнату для потерпілих від домашнього насильства. А коли почалася війна, цей проєкт вирішили перенести на безпечнішу територію…

За словами керівника закладу, специфіка шелтера Святої Ольги в тому, що він є частиною великого проєкту ГО «Елеос-Україна». Нині створено шість таких закладів у різних куточках України. Ще одна його особливість у тому, що, крім безпечного проживання, шелтер пропонує програми соціальної реабілітації, спрямовані на допомогу людям у відбудові їхнього життя після травматичних подій.

«Це місце, де люди за час від трьох до шести місяців відновлюють документи, будують нові життєві плани і шукають місце, де вони могли б розпочати новий етап свого життя, – роз’яснює М. Горгула. – Деякі з них виїжджають за кордон, інші знаходять місце у цьому регіоні. Є й такі, котрі вимушені повернутися додому, тому що там є речі, які, образно кажучи, їх кличуть і тримають за душу. Це процес, в якому ключову роль відіграють воля людей і їхній власний вибір. Тому головне для нас – дарувати людям можливість проаналізувати ситуацію, дати змогу пройти соціально-психологічну реабілітацію, зробити так, щоб вони тверезо дивилися на своє життя, і допомогти йти тим шляхом, який вони вважають для себе найкращим. Тому що вирішувати свою долю має кожна людина особисто».

За проєктом у шелтері можуть перебувати 15 осіб. Тепер тут проживає п’ятеро жінок і шестеро дітей. Є серед них як потерпілі від сімейного насилля, так і внутрішньо переміщені особи. У штаті закладу – три соціальні працівники і психолог.

Принцип роботи шелтеру простий: люди, які сюди приходять, отримують можливість безоплатного проживання, продуктовий та гігієнічний набори й контакти організацій, які можуть бути їм корисними. Діти мають можливість відвідувати місцевий дитячий садок чи школу, частина з них, за бажанням, продовжує дистанційне навчання у своїх рідних навчальних закладах. «Складаємо індивідуальний план роботи та акт потреб, щоб люди розуміли: вони не приїхали до санаторію, де можна просто жити без планів на майбутнє. І щоб старалися щось змінювати у своєму житті, бо реабілітація складається саме з конструктивних змін», – наголошує отець Микола.

Щоб гарантувати безпеку перебування жителів у шелтері, його адресу не розголошують. На території будівлі здійснюють відеонагляд, є кнопка виклику охорони. «Зазвичай люди отримують направлення у наш прихисток через партнерські організації, у тому числі через соціальний відділ Лисецької селищної ради, через мобільні бригади психологічної допомоги, тому що вони часто стикаються з випадками домашнього насильства, а також через поліцію, – уточнює М. Горгула. – Це заклад закритого типу, до нас не можна просто так самому прийти й попросити притулку. Якщо інформація про місце його розташування буде відкритою, то він перестане виконувати функцію безпечного для потерпілих від домашнього насильства».

Оглядаючи приміщення шелтера, помічаю на одній зі стін у коридорі «Правила дому». На картині-плакаті написано, що жителі притулку повинні: «Любити один одного», «Мріяти», «Високо тримати голову», «Пробачати, навіть якщо важко», «Виконувати обіцянки», «Багато сміятися», «Бути щасливими», «Допомагати». Отець Микола наголошує, що правила й справді існують. «Коли людина приходить до нас, відкриваємо її особову справу, підписуємо з нею договір про обслуговування й правила перебування, побудовані на людській адекватності, – зауважує мій співрозмовник. – Там прописано елементи взаємоповаги, збереження майна шелтеру, участі в реабілітаційних заходах, роботі зі спеціалістами. Часто для когось це буває забагато. Тоді потрібні аргументація і роз’яснення, чому люди тут перебувають і в чому полягає функція прихистку».

За словами М. Горгули, близько 50 відсотків людей, котрі перебували у шелтері, знаходять у собі сили змінити своє життя на краще. Тобто таких, на жаль, не більшість, проте кожна така позитивна історія змушує щиро радіти.