Із настанням весни в Галичі продовжили впорядковувати тутешнє цісарсько-королівське військове кладовище часів Першої світової війни. Зокрема активісти з місцевого гуртка краєзнавців уже вирізали чагарники по периметру цвинтарної огорожі, частково вирівняли похилені хрести та здійснили низку інших нагальних робіт.
Одним із важливих завдань є також повторне фарбування бетонних надмогильних хрестів на військових могилах. Коли кілька років тому на цвинтарі розпочали відновлювальні роботи й більшу частину хрестів підняли з землі, то головним було очищення їх від глини й моху та побілка вапном. Тоді, коли ресурсів для виконання робіт фактично не існувало, це був максимум, на який були спроможні ініціатори такої справи. Дещо пізніше, коли влада Галича за каденції міського голови Ореста Трачика змогла істотно допомогти в опіці над кладовищем, вдалося зробити черговий крок уперед – помалювати хрести білою зовнішньою фасадною фарбою. З технічного боку, це було не найкращим рішенням, оскільки пофарбували хрести поверх шару вапна. Тож коли з часом і під впливом погодних чинників вапно почало обсипатися, разом з ним обсипалась і фарба.
Тому на нинішньому етапі триває очистка тих хрестів від залишків вапна і фарби з тим, аби повторно їх помалювати. На нині вже оновлено таким способом третину хрестів. І ця робота триває.
Надзвичайно цікавими є матеріальні знахідки, які траплялися під час упорядкування цвинтаря. Зокрема, знайшли рештки дерев’яного хреста з могили військовика Першої світової війни, мушкетера німецької імперії Карла Дітмера. На ньому збереглася чавунна еліпсоподібна таблиця з написом: «Hier ruht musketeer Karl DITHMERS gefallen 12/XII 1916 Wir warten eines neuen Himmels und einer neuen Erde 2 petr 3.13.».
Цікаво, що ще кілька років тому окремі відвідувачі кладовища бачили залишки цього хреста з таблицею. На жаль, вони не знали німецької мови і не могли перекласти текст – тому з їхніх слів поширювали переказ, що на кладовищі нібито знайшли таблицю з написом про поховання 300 німецьких солдатів. Насправді ж та епітафія перекладається так: «Тут спочиває мушкетер Карл Дітмер загинув 12/XII 1916…».
Нижчий напис, що читається українською як «Чекаємо нове небо і нову землю», по суті, є скороченою цитатою з Другого послання апостола Петра (3.13): «Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, на яких правда перебуває». Отже, вдалося встановити прізвище ще одного військовика, який у складі німецької армії протистояв наступові російських військ у нашій місцевості. Судячи з усього, він загинув під час позиційних військових дій, фактично після локалізації союзними німецькими й австро-угорськими бойовими з’єднаннями так званого Брусиловського прориву, але ще до знову ж так званої офензиви Керенського (останнього наступу російських військ у часі Першої світової. – Ред.) в околицях Галича. Оскільки лінія фронту тоді проходила тереном Галич – Заріка, орієнтовно за два кілометри від військового кладовища, можна припустити, що він загинув там, але його поховали таки на цвинтарі. А згодом із властивою німецькою педантичністю облаштували епітафію для означення його гробівця.
Що вдалося довідатися в результаті пошуків про К. Дітмера? Походив із Віттенбурга, (район Гегенов, Мекленбург – Передня Померанія). Цікаво, що на його батьківщині у притворі церкви Святого Варфоломія встановлено меморіальну таблицю з написом: «В пам’ять про тих, хто загинув у світових війнах 1914–1918 за свою батьківщину/тих, хто загинув у світі». А під нею розміщено три таблички з 202 прізвищами загиблих на війні, серед них – і Карла Дітмера. Тепер, через 105 років від його загибелі, майже випадково віднайдено його поховання на галицькому кладовищі.
Як трапилося, що імена полеглих у Галичі були забутими? Спершу, до завершення бойових дій 1917 р., військові могили в Галичі містили епітафії. Та пізніше, в період ІІ Речі Посполитої, дерев’яні хрести замінювали на бетонні – тепер уже невідомо, чи відповідальні органи з якихось причин не розмістили епітафії, чи їх просто втратили. В період УРСР і донедавна кладовище вкривали чагарники. Працівники комунальних служб для часткової очистки його площі періодично спалювали старі дерева й рештки дерев’яних хрестів – можливо, тоді згоріли й таблички з епітафіями, які ще залишилися.
Недавно ініціатори відновлення кладовища зустрілися з новообраним міським головою Галича Олегом Кантором та відповідальними особами комунальних служб (окремі з котрих як активісти працювали над відновленням кладовища). Міську владу поінформовано про сучасний стан кладовища та нагальні потреби з його впорядкування й утримання надалі. Можливо, з часом питання здійснення опіки над похованнями полеглих у Галичі вирішуватимуть на належному рівні.
Довідка «Галичини»
На військовому кладовищі в Галичі поховано полеглих у 1914 – 1917 рр. Переважна більшість із них – воїни багатонаціональної Австро-Угорської монархії (в тому числі й українські січові стрільці, до того ж імена двох із них встановлено). Також тут є могили кількох вояків так званої Південної армії тодішньої Німеччини. Орієнтовна кількість могил – 341, на нині встановлено імена 248 похованих тут полеглих. Наукові дослідження військового кладовища тривають із 2011 р., а з 2018-го волонтери власними силами ведуть постійні роботи з його впорядкування. Для орієнтування охочих відвідати кладовище встановлено відповідні знаки. Свого часу на території меморіалу відкрили пам’ятний знак на честь полеглих січових стрільців та їхніх товаришів по зброї, на якому встановили таблицю з переліком полеглих та анотацію про події Першої світової. У відповідних реєстрах кладовище має статус нововиявленого об’єкта історії та перебуває під охороною держави.
