Перший чи то жартівливий, чи філософський Закон Мерфі стверджує, що коли якась неприємність може трапитись, вона таки трапляється. Причому, дуже часто саме у такій ситуації ми можемо побачити внутрішні вади системи, котрі власне й призвели до цієї неприємності. Прикметно, що не важко простежити дію цього закону не лише в техніці, звідки він і бере свій початок, а й у стосунках між людьми, державних чи суспільних справах.

Монетизація субсидій – справа для нашої країни нова, а ступаючи на незвідану територію треба бути готовим до різних несподіванок. Тим більше, коли багато чого робиться вперше, поспіхом, або ж на ходу змінюються правила гри. Бо ж вибори…

Чи могли трапитись у цій справі згадані уже на початку неприємності? Так, звичайно. Чи потрібно про них розповідати? Без сумніву, що так, бо це дає можливість зрозуміти, що відбувається не так, виправити допущені помилки та примусити систему працювати більш ефективно. Та справедливо.

Тим, хто ще платить за комунальні послуги за допомогою звичайних банківських кас, відомо, що останнім часом ця процедура, особливо у містах, стала не надто комфортною. Бо як у старі і не такі добрі часи, для того, аби віддати свої гроші, потрібно затратити ще й чимало зусиль. «Ощадбанк», послугами якого ми звикли користуватись, останнім часом так «оптимізував» свою мережу відділень, що, приміром, у Івано-Франківську їх залишилось лише три. Тож мало того, що потрібно дістатись до відділення, ще необхідно й добряче почекати у черзі. Зрештою, воно й зрозуміло, бо так громадян стимулюють розраховуватись через банківські термінали або за допомогою різних систем онлайн-банкінгу.

Але все це було до початку монетизації субсидій. Бо для того, аби отримати обіцяну урядом готівку, потрібно до банку прийти самостійно. Скажімо у березні, коли відбувалась перша хвиля монетизації, у відділенні на вулиці Грушевського в Івано-Франківську нарахував перед собою 18 чоловік. Причому у черзі чемно чекали як літні люди, так і мама з малою дитиною, котра не хотіла спати у колясці, тож її доводилось і забавляти, і колисати, і виходити на прогулянки. Не буду переповідати усі подробиці цієї «веселої» пригоди, лише зауважу, що тривала вона близько півтори години.

Дія друга: несподівана

Перше, що насторожило, це був лист про субсидію, котрий отримав мій батько. У ньому йшлося про те, що відтепер допомогу на сплату житлово-комунальних послуг він зможе отримувати через «Ощадбанк», де, мовляв, отримує і пенсію. Насправді мій батько, котрий має уже 85 років, гроші отримував від поштарки, котра раз на місяць приносила їх до дому. Це й зрозуміло, бо інвалідові так зручніше. А у такому віці, коли уже на повен голос щодня нагадують про себе усі болячки, часто навіть вийти на вулицю – це уже проблема. Особливо, коли там слизько або холодно.

Тоді ми не особливо звернули увагу на того листа. Пояснювали собі приблизно так: розсилають їх багатьом, бо ж субсидії отримують чимало жителів країни, тож і могли щось наплутати, відсилаючи листа. Але все з’ясується, коли прийде листоноша з пенсією.

Листоноша прийшла, як і належить. Але субсидії не принесла. Казала, що ті гроші вони отримують за окремою відомістю і тоді розносять. Часом не в той день, коли приносять пенсію.

До речі, те що субсидію прив’язали до отримання пенсії, створює ще одну проблему. Бо виплачують їх протягом практично усього місяця. І у когось пенсія є вже у перших числах, а у когось, як у мого батька, аж після 20-го. Тож і платити за комунальні послуги люди можуть у різний час. Але, пам’ятаючи про зміни у порядку призначення субсидій, котрі передбачають можливість позбутися допомоги у разі коли в тебе є борги навіть за один місяць, ми не стали чекати на пенсію та субсидію і заплатили раніше. Втім, субсидії батько так і не отримав.

Ця ситуація спонукала, як то кажуть, шукати «кінці». Спочатку були дзвінки до Пенсійного фонду, де запевнили, що грошей для батька не мають і порадили шукати їх в департаменті соціального захисту. У соцзахисті відреагували дещо несподівано: спочатку перепитали про дату і рік народження, а потім попросили принести їм паспорт та ідентифікаційний код. Мовляв, не збігаються дані.

Зрозуміло, що ходив до соціальних працівників я без батька. У департаменті не лише швидко зробили необхідні копії документів, а й пояснили, що за монетизацію відповідають не вони, а Київ. Що стосується тих коштів, котрі уже перерахували на рахунок в «Ощадбанку», то повернути їх ніяк не зможуть, хіба що за три місяці, якщо їх ніхто не отримає, то вони автоматично будуть повернуті до бюджету. Що ж до наступної субсидії за березень, то спробують виправити помилку, тоді, можливо, кошти принесуть разом із пенсією.

І тут батько по-справжньому почав хвилюватись: бо як отримати кошти навіть у банку, коли там не сходяться дані про дату народження? Цілком можливо, вважав він, що і там відмовляться видавати гроші. Та й що це за диво, коли уже понад двадцять років отримуєш пенсію, завжди все було добре, а тут із монетизованими субсидіями сталась якась помилка? «То, певно, хотіли зробити тебе трохи молодшим», - я намагався заспокоїти його.

Втім, зрозуміло, що ситуація невизначеності спокою не додавала. Тож батько вирішив звернутися на «гарячу лінію» Кабінету міністрів. Бо якщо за кошти відповідає Київ, то хай там і розберуться, виправлять помилку. Бо хіба ж він винен у тому, що хтось там щось наплутав? То чому страждати має він?

Своєю чергою я написав електронного листа у департамент соціальної політики: «Доброго дня. Моєму батькові… принесли листа про субсидії, у якому вказано, що він їх може отримати в «Ощадбанку», не зважаючи на те, що він отримує пенсію через «Укрпошту». Пенсію принесли, а субсидії немає. Що робити у такій ситуації? Через стан здоров’я з дому він виходити не може. Буду вдячний за відповідь».

І ми стали чекати не стільки на відповідь, скільки на розв’язання проблеми. Втім, досвід підказував, що очікувати варто саме на відповідь. А проблема такою залишиться і надалі.

От що вміють робити у різних структурах – від місцевих до високих державних, то це давати відповіді. Таку відповідь отримав і мій батько.

«У виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради, - йдеться у листі, підписаному заступником міського голови О. Левицьким, що днями принесла листоноша, - відповідно до доручення керівництва обласної державної адміністрації розглянуто Ваше звернення щодо виплати житлової субсидії, яке надійшло на урядову гарячу лінію.

Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради Вам призначено по автоматичному розрахунку житлову субсидію з 01.10.2018 року по 30.04.2019 року.

Постановою Кабінету Міністрів України №62 від 06.02.2019 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» з березня 2019 року запроваджено надання житлової субсидії у готівковій формі.

Для здійснення виплати житлових субсидій у готівковій формі особам, які одержують пенсії, інформація про спосіб виплати пенсії надається Пенсійним фондом України Мінсоцполітики, яке передає відповідні відомості структурним підрозділам з питань соціального захисту населення.

При цьому через технічні проблеми певна частина одержувачів пенсій не була ідентифікована Пенсійним фондом України як одержувачі пенсії, і, як наслідок, виплата цим особам житлової субсидії у готівковій формі буде здійснюватися через АТ «Ощадбанк».

Для отримання житлової субсидії за лютий 2019 року Вам необхідно звернутись до АТ «Ощадбанк».

Виплата житлової субсидії за березень 2019 року Вам буде здійснена через Пенсійний фонд України шляхом перерахування органами Пенсійного фонду України коштів пенсійні рахунки в уповноважених банка або через виплатні об’єкти АТ «Укрпошта», де одержуєте пенсію (дотримуємось правопису оригіналу – О. Б.)».

А тепер спробуйте зрозуміти з цієї відповіді: чи принесуть наступну субсидію разом з пенсією, чи знову доведеться звертатись до «уповноважених банків»? Бо скільки не читали цього листа, так і не змогли зрозуміти цього.

Єдине, що стало очевидним, так це те, що така проблема є не лише у мого батька, бо Пенсійний фонд з якогось дива не ідентифікував «частину одержувачів пенсій». А також стало зрозуміло, що ніхто цю проблему вирішувати не буде, тож викручуйтесь самі, як можете. Додам лише, що подібну відповідь отримав і я на своє звернення до департаменту соцполітики.

Зрештою, як порадили чиновники, ми звернулись до банку. Там пояснили, що оскільки батько самостійно не може прийти до них, то потрібно оформити доручення у нотаріуса. З цим, щоправда, нам пощастило, бо у будинку, де живе батько, є і нотаріальна контора. З нотаріусом вдалося швидко домовитись, що він не лише оформить усі необхідні документи, а й прийде сам до батька, щоб посвідчити його підпис. Є лише маленький нюанс – нотаріальна дія коштуватиме грошей. Якщо перерахувати на кошти субсидії, то за це необхідно буде віддати близько чверті майбутньої державної допомоги на сплату комунальних послуг за місяць. Але це все ж краще, ніж не отримати нічого, а потім ще й чекати, чим завершиться подорож грошей назад із банку до бюджету і чи зможуть їх виплатити, як і належить.

Уся ця історія з однією недомонетизованою субсидією залишила наразі по собі гіркий осад та чимало запитань. Наприклад, чому Пенсійний фонд не ідентифікував частину своїх клієнтів? Чи, можливо, це така технологія, використана для того, аби зменшити необхідні для виплати субсидій кошти? Чому за помилку чиновників має платити той, чиїми правами вони фактично знехтували? Для чого потрібні «гарячі лінії», котрі не вирішують проблеми, з якими до них звертаються, а лише дають відповіді, за чиновницькою традицією «спускаючи» їх на низинні ланки владної драбини?

А ще залишилось відчуття несправедливості системи, котра працює лише на саму себе, для якої проблеми, створені нею ж самою для громадян, не варті нічого. Бо для чого потрібно докладати зусиль, щось робити, домагатись порядку, коли можна просто написати відповідь? І цю ситуацію можна було б оцінювати по-різному, коли б мова йшла про людину молоду та здорову. Зрештою, такому простіше і домагатись якоїсь справедливості і відстоювати власні права. Але у цьому разі все виглядає не інакше, як знущання.

Кажуть, що рівень цивілізованості суспільства можна зрозуміти через його ставлення до старших людей. Втім, про яку цивілізованість ми можемо говорити у нас в Україні, коли держава змусила мільйони сімей відчути свою ущербність, бо вони самостійно не в змозі сплатити за нараховані комунальні послуги. Вже не кажемо про вартість харчування та ліків. Коли мільйони українців змушені заробляти за кордоном, бо того, що можна заробити в Україні, на життя просто не вистачає.

Зрештою, про яку справедливість може йти мова у державі, де чиновники, котрі отримують заробітну плату зі сплачених нами податків у десятки та сотні тисяч гривень, вважають, що пенсіонер може прожити на півтори тисячі пенсії? Запитання, як кажуть, риторичні.