У широкий прокат українських кінотеатрів вийшов документальний фільм Олександра Стратієнка про українську військову авіацію «Підйомна сила», про тих, хто воює в небі. Стрічка повертає нас туди, де триває запекла боротьба за нашу свободу. Історії пілотів, їхня відвага та самопожертва надихають і нагадують, що війна ще не закінчилася…

Фільм «Підйомна сила» знайомить нас із реальними людьми – бойовими пілотами гвинтокрилів, які літали у березні 2022 року в оточений Маріуполь, на острів Зміїний і виконували завдання в тилу ворога, а також з інженерами, борттехніками, авіанавідниками... Герої фільму говорять простою, зрозумілою мовою, без зайвих пафосу та ідеалізації. Їхні історії вражають своєю щирістю та відвертістю. Для мене «Підйомна сила» – це яскравий приклад чесного героїчного кіно, яке є надзвичайно важливим саме під час війни.

Зрозуміло, що вдалий фільм про військову авіацію неможливо зняти без фахових консультантів. У «Підйомної сили» з цим усе гаразд. Адже над стрічкою також працювали авіатор Тимур Фаткуллін і авіаційна команда Aerotim. Загалом робота над документалкою тривала рік. Її зйомки тривали в Полтаві, Костянтинівці, Слов’янську, Харкові, Києві та Львові – під час як тренувальних вильотів, так і бойових завдань.

У фільмі звучить багато захопливих та героїчних історій із перших уст. І це місії, які, здавалося б, неможливо виконати, проте українські військові доводять протилежне. Коли ти чуєш розповідь майора ЗСУ, Героя України Миколи Любарця про те, як він летів наприкінці березня в оточений Маріуполь, виконуючи завдання свого командування, може здатися, що ти дивишся супергеройське голлівудське кіно. Проте, це не кіно, в основі якого вигадані персонажі, а життя і подвиги реальних людей. Саме слова цього пілота у фільмі хочеться процитувати, адже це, як на мене, один з найважливіших меседжів сьогодення: «Я хочу, щоб усіх повернули з полону, і тих, хто там з 2014-го року, про яких забули».

Але окрім реальних військових, є ще один центральний персонаж – і це гвинтокрил. Адже тут він не просто літальний апарат, а символ мужності, відваги та надії. Він евакуює поранених з поля бою, доставляє боєприпаси, виконує складні завдання в найнебезпечніших місцях.

У фільмі звучить багато цитат, які сміливо можна записувати до книжки афоризмів. Це, безумовно, додає стрічці колориту. Зокрема, крім інтерв’ю героїв фільму, котрі розповідають свої історії, у стрічці начитують уривки з книжки військового Василя Муліка «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки». «Драйв польоту та жах війни. Ревіння турбін. Свист гвинтів. Димні хвости некерованих ракет. А ще – гумор – саркастичний, солоний, авіаційний. Це не спогади, не щоденник, не мемуари. Це – флешбеки. Гвинтокрилі флешбеки», – це опис згаданої книжки і він дивним чином дуже влучно описує і фільм «Підйомна сила». І, до речі, це начитування цитат із книжки, що сприймається як слова автора, і справді нагадує флешбеки, повертає глядача в іншу течію розповіді. Це дуже цікавий прийом, який, як на мене, гарно спрацював.

Також у стрічці чимало влучних висловів самих героїв, які хочеться прокручувати в голові знову і знову, роздумувати про них, і робити свої висновки. Мені сильно закарбувалася в пам’яті метафорична цитата підполковника ЗСУ, Героя України Віталія Савича про те, що він відчуває себе гладіатором або футболістом на стадіоні: трибуни скандують, проте не допомагають. З цим твердженням складно не погодитися.

А ще запам’яталася історія інженера Ярослава Зозулі, який у фільмі розповідає про загибель брата і про те, за що воює. І це Батьківщина та сім’я. На жаль, воїн загинув під час виконання бойового завдання 15 квітня 2024 року. Творцям стрічки вдалося його зафільмувати ще живим і надихаючим. І це дуже добре ілюструє ще одну цитату зі стрічки про те, що «історія військової авіації написана кров’ю пілотів».

Попри те, що «Підйомна сила» – це фільм про війну, яка точно не асоціюється зі словами «краса» чи «естетика», глядач бачить на екрані неймовірно красиву картинку, від якої перехоплює дух. Цей контраст працює на більш тонких та метафоричних рівнях.

Темп фільму неспішний, ближче до фіналу стає більш насиченим та концентрованим, і після кульмінації плавно йде на розв’язку. В цьому плані творці фільму змогли створити цілісну історію, яка дуже природно й поступово розвивається. Все чітко і зрозуміло.

Окремо хочу зупинитися на музичній складовій стрічки. Вона є безперечно сильною стороною стрічки. За неї можна сміливо поаплодувати композитору Данилові Богданенку, адже музика у фільмі є надзвичайно органічною, гармонійно поєднується з тим чи іншим кадром і підсилює ті сцени для якої слугує фоном. Також варто відзначити високий рівень операторської роботи. Динамічні повітряні зйомки, виразні портрети героїв – це все створює потужний візуальний ряд.

А ще, стрічка не відірвана від реальності, а навпаки є важливим документом нашого часу, який розповідає про події, що відбуваються тут і тепер. Вона занурює глядача в жорстоку реальність війни, де кожна мить може стати останньою, і де небо – не просто блакить, а поле бою.

«Підйомна сила» – це не просто військовий фільм, а глибоке філософське роздумування про сенс життя, про ціну свободи, про силу людського духу. А ще у фільмі про військову авіацію знайшлося місце для лавсторі. І то ще один пазлик, який робить це кіно таким, яке підбере ключики до сердець широкої аудиторії. Режисер майстерно поєднує епічні кадри бойових дій з інтимними моментами, коли герої діляться своїми думками, спогадами та мріями.

«Наша боротьба триває», – це фраза, якою закінчується ця документальна стрічка. І це в принципі нібито має розуміти кожен. Проте, як видається, не потрібно втомлюватися це повторювати. Адже це істина, яку повинні пам’ятати всі, щоб долучитися до боротьби, якщо досі цього ще не зробили.

З кожною прем’єрою мені все більше подобається українська документалістика і те, якими темпами вона розвивається. Вже сьогодні можна сказати, що в Україні народилося дуже розмаїте і впізнаване документальне кіно. Втім, щоб воно і надалі могло розвиватисяь, український глядач має його підтримувати насамперед своїм активним відвідуванням прем’єр стрічок made in Ukraine – як документальних, так і художніх. А в цьому плані не все так чудово.

Під час перегляду стрічки «Підйомна сила» недільного вечора у перший прокатний тиждень у залі кінотеатру було лише кільканадцять глядачів. Тим часом, як на мене, такі фільми мають збирати аншлаги. Адже «Підйомна сила» розповідає про тих, хто забезпечує можливість цивільним «жити своє найкраще життя». А ще вона розкриває багато цікавого про українську авіацію. Щиро рекомендую стрічку до перегляду з оцінкою 9 з 10-ти та приміткою «емоційне документальне кіно про воїнів неба».