Це Coca-Cola. І люди оцінили напій не лише як їжу (хоча він, як і всі газовані напої, шкідливий для здоров'я), а й навчилися використовувати для інших цілей - для очищення іржавих і брудних металевих інструментів та раковин, керамічної сантехніки й посуду, металевих прикрас, монет, запчастин до машин - від корозії і окислення, для видалення накипу з чайників, жирних і кров’яних плям із тканин. "Кока-колу" використовують як елемент соусу для маринування м'яса та як пестицид у боротьбі зі слимаками та іншими городніми шкідниками, а також у суміші з компостом - як добриво для кімнатних і садових рослин, як лік від розладів шлунку, як кондиціонер для волосся або для його висвітлення, а також для створення ефекту старовини на сучасному фото... Що ж у напої є такого, що його використовують навіть у побуті, і чому ця газована вода набула найбільшої популярності у світі? Цікавою є історія виникнення напою.

"Кока-колу" винайшов минулого століття американський фармацевт-морфініст, і, виявляється, була вона на початках наркотичним засобом. В аптеках Америки тоді вільно продавали різні отрути - миш'як, беладону, стрихнін, який, крім усього іншого, часто додавали в напої заради поліпшення смакових якостей. Наркотики тоді теж не вважали злом, а просто як різновид ліків. Лауданум (спиртову настоянку опіуму) вважали відмінним засобом від мігрені й зубного болю. В англосаксонських країнах його давали навіть маленьким дітям - щоб поводилися спокійніше.

Фармацевти того часу цікавились і такою наркотичною речовиною як кокаїн. Багато тисяч років тому на дивовижні властивості листя чагарнику Erythróxylum cóca звернули увагу мешканці перуанського високогір'я. Індіанці використовували коку як дуже сильний енергетик: жували її листя з невеликою кількістю вапна (так сік листя швидше вбирався в кров), що робило їх надзвичайно витривалими і невибагливими.

Інки, чия імперія займала територію від північного Чилі до південної Колумбії, поставили справу споживання коки під суворий державний контроль: листя видавали зі спеціальних складів працівникам шахт і каменоломень, а також імператорським гінцям, котрим доводилося швидко бігати в умовах розрідженого гірського повітря.

Іспанці, що завоювали імперію інків, до коки ставилися підозріло, не без підстав вважали її причиною високої смертності серед індіанців, котрі працювали на родовищах, і намагалися заборонити її вживання. І хоча кока стала відома у Європі вже в XVI столітті, по-справжньому інтерес до неї спалахнув лише на початку XIX ст.

У 1863 році корсіканец Анджело Маріані - хімік за освітою і любитель вина за покликанням - отримав патент на продукт, який отримав назву Vin Mariani. Технологія виробництва була нескладною: листя коки вимочували в сухому бордо, а спирт, який містився у вині, грав роль розчинника і екстрагував кокаїн з листя коки (як вапно у індіанців, тільки сильніше). Маріані вважав, що цей напій зміцнює здоров'я, підбадьорює, надає сил та енергії. Французький хімік радив пити його по 2-3 склянки в день дорослим, а дітям одну.

Ефект, який справило «Вино Маріані» на європейську, а потім і американську публіку, був блискавичним. Воно підкорило всіх: творчу інтелігенцію - художників, письменників, акторів, аристократію, комерсантів і людей важкої фізичної праці. Рекламу «Вина Маріані» друкували в усіх європейських газетах і журналах. У пристрасті до «тоніку Маріані», як називали це наркотичне вино, зізнавалися знаменитості - Олександр Дюма, Еміль Золя, Жюль Верн, Сара Бернар і безліч інших «селебрітіз» того часу. Не уникли чар кокаїнового напою і короновані особи. Великою любителькою напою була королева Великобританії Вікторія. Замовляли «Вино Маріані» і з царської Росії.

Завоювавши Старий Світ, кокаїнове вино перебралося через океан і почало підкорювати Новий. Маріані відкрив свою контору в Нью-Йорку, а пізніше переніс туди свою головну лабораторію. Його напій пили і тим самим рекламували навіть американські президенти Вільям Мак-Кінлі і Улісс С. Грант.

Але американці не дарма вважають, що їхню країну створила конкуренція. У «французького еліксиру» в США тут же виникло безліч «альтернатив», кожен з яких продавали як найкращий засіб для зміцнення здоров'я і підвищення тонусу організму. Серед них популярність втримав лише один напій, назва і смак якого нині відомі навіть кожній дитині в будь-якій країні світу. І це - «Кока-кола».

Це Джон Пембертон. Він, будучи військовим зі званням полковника, брав участь у Громадянській американській війні, котра відбувалася в середині XIX століття у Сполучених Штатах. Під час однієї з битв він був поранений. Рану зашили як-небудь, тому вояк хоч і вижив, проте багато років страждав від сильного болю в грудях. Оскільки в аптеках того часу наркотики дістати було дуже просто, він пристрастився до морфіну і незабаром став справжнісіньким наркоманом.

Можливо, інший на місці полковника так би й пропав у небутті від наркотичної залежності. Та Пембертон був сильною людиною. Він усвідомив, що морфій знищує його. Нагадав собі, що він до війни був хіміком-фармацевтом, причому дуже талановитим, і вирішив поекспериментувати з болезаспокійливими засобами, які б служили альтернативами морфіну, але не містили б при цьому опіуму – шкідливої наркотичної речовини, яка руйнує людину як особистість.

Перший винахід хіміка називався «Складовою сиропу доктора Таггла з купальниці» («купальниця» або «тролліус» - багаторічна квітка сімейства лютикових). Однак назва напою двічі вводила в оману - по-перше, під псевдонімом «д-р Таггл» переховувався сам Пембертон, по-друге, активним компонентом сиропу була речовина, яку отримували з токсичної рослини Cephalanthus occidentalis, відомої у нас під назвою головач. Проте ефект цього сиропу не задовольнив американця і він продовжив свої експерименти. Якраз в цей час в США дуже була розрекламована кампанія «Вин Маріані», і полковник вирішив удосконалити французьку рецептуру, додавши до «кока-вина» екстракт горішків коли і рослини даміани.

Маленькі африканські горіхи кола містять досить багато тонізуючих речовин - до 2,5% кофеїну і 0,05% теоброміну (більше, ніж у каві «Еспрессо»). Однак набагато цікавішим був другий компонент «сиропу Пембертона» - даміана, або Тернера розлога. Це невеликий чагарник, якого удосталь росте в Мексиці, Центральній та Південній Америках. Якщо першовідкривачами коки були інки, то даміану здавна використовували в медичних цілях майя і ацтеки. Майя лікували екстрактом даміани астму, головні болі, запаморочення та багато інших недуг.

Ацтекам Тернера розлога полюбилася перш за все через сильний ефект рослини як афродизіака: з її допомогою успішно лікували з імпотенцію. А жерці і шамани індіанських племен Центральної Америки курили подрібнене листя даміани, яка мала ефект, подібний до марихуани (якої в Новому Світі до Колумба й не знали).

Полковник Пембертон не міг пройти повз такої чудової рослини. Створивши вбивчу суміш з «Вина Маріані» (замість бордо він використовував місцеві сорти вин), горішків коли і рослини даміани, в штаті Джорджія 1885 р. під назвою «Французька Винна Кока Пембертона» був запатентований новий напій. Військовий рекламував його як панацею від безлічі недуг: крім залежності від морфіну (нею страждали багато ветеранів Громадянської американської війни), він допомагав боротися з нервовими розладами, диспепсією, гастропарезом, психічним й фізичним виснаженням, запорами, головним болем, неврастенію і імпотенцією. Пембертон не соромився заявляти, що світ ще не знав подібного збудника сексуальних бажань, який здатний оживити навіть самих млявих.

Незабаром «Французька Винна Кока Пембертона» стала добре відомою всім «Кока-колою». Причиною цього стала боротьба за обмеження поширення алкоголю, яка того часу розпочалася в США, починаючи з південних штатів - Флориди і Джорджії, на ринки яких в першу чергу і розраховував полковник. Саме тут в 1885 році почавсяся рух, який через кілька десятиліть призвів до прийняття «сухого закону», і все, що було пов'язано з торгівлею спиртними напоями, піддавалося серйозному громадському осуду.

Пембертону довелося спішно міняти рецепт, видаливши з нього алкоголь, тобто вино. Напій став безалкогольним - і, як наслідок, був доступний навіть дітям. Без алкоголю "Кола Пембертона" стала менш популярною і давала менше виручки. Проте горішки коки залишалися незмінним інгредієнтом напою аж до кінця XIX століття. Його ще й розводили водою, адже без вина він був надто густим.

Новий складник "сиропу Пембертона", який і зробив його найпопулярнішим у світі, полковник відкрив для себе випадково. Відбулася подія, котра перетворила не дуже смачний і не дуже популярний без алкоголю густий напій (в перший рік виручка від торгівлі безалкогольної «Коли Пембертона» була дуже мала) хітом продажів на ринку американського Півдня.

Якось в одну з аптек Атланти, де продавався «еліксир» Пембертона, зайшов джентльмен напідпитку. Він попросив у аптекаря який-небудь тонізуючий засіб: йому потрібно було повертатися додому до родини, тому хотів скоріше прийти до тями. «Вам потрібна «Кола Пембертона», - заявив йому аптекар. «Що ж, кола так кола, - відповів п'яниця, - але ж вона густа, як патока!». На зауваження продавця, що "еліксир Пембертона" зазвичай розводять водою, нетверезий джентльмен схопив пляшку з содовою, яка стояла поруч на прилавку, і, щедро хлюпнувши у склянку з сиропом, випив. Таку суміш оцінили й інші любителі напою.

Таким чином і народилася нова «Кока-кола» в більш-менш сучасному розумінні цього слова. «Більш-менш» - тому що незабаром після того, як бухгалтер Френк Робінсон придумав фірмовий логотип напою, скоротивши довгу первинну назву «Французька Винна Кока Пембертона» до двох слів «Coca-Cola», каліграфічно виписаними білими буквами на червоному тлі, а Пембертон продав права на свій винахід ірландському імігранту Азе Кендлеру всього за 550 доларів, на американському Півдні піднялася чергова хвиля боротьби з алкоголізмом і наркоманією. Розлючена громадськість стверджувала, що негри, сп'янілі екстрактом з листя коки, нападають на білих жінок і взагалі творять всілякі неподобства. В результаті до «Кока-коли» почали додавати листя коки, з яких попередньо екстрагують весь кокаїн. Як не дивно, додають їх туди і нині, вважають експерти. Мабуть, тому цей напій досі найпопулярніший. Проте компанія, яка виготовляє газовану воду, на своєму сайті і на пляшках з напоєм вказує лише такі її компоненти: цукор, діоксид вуглецю, барвник (цукровий колір, Е150), ортофосфорна кислота, кофеїн, роматизатори (ванілін, корична олія, олія гвоздики, олія лимону) та азорубін - харчова добавка-барвник.

Звичайно ж, в своєму нинішньому вигляді «Кока-кола» нічим не нагадує «чудодійний еліксир», винайдений фармацевтом-морфіністом Джоном Пембертоном, але історія американської медицини без неї була б зовсім неповною.

Чому напій має такий широкий спектр використання, так ніхто до кінця й не визначив. Есперти вважають, що американці додають до "Коли..." ще якісь засекречені складники, про які компанія не розголошує. І незважаючи на те, що вона шкідлива для здоров'я, як і усі газовані напої, проте її полюбляють мільйони, а ще її навіть радять пити після переїдання чи при отруєннях. Дивовижно, але цей напій у таких ипадках інколи допомагає...