Упродовж цієї зими вдалося встановити прізвища ще 64 військовослужбовців Австро-Угорської монархії, які протягом 1914–1917 рр. загинули в боях Першої світової за Галич, доля котрих, образно кажучи, назавжди пов’язана з цим містом над Дністром. Вони були неоднакового віку і служили в різних військових підрозділах. Були серед них артилеристи, гусари, улани, піхотинці, вояки крайової оборони… Та всі залишилися тут навіки, а їхні імена довгі десятиліття були в забутті.
У результаті дослідження значного масиву документів, а серед них – дані і Міністерства оборони Угорщини, і пошукової організації «Vigyazok», і документи з бібліотечних фондів, приватні збірки тощо, стало відомо, що більша частина з них за етнічним походженням – угорці, в тому числі й народжені в Румунії, а шестеро осіб, імовірно, – хорвати, землі яких тоді належали до території корони Святого Стефана.
Згідно з архівними даними, частину з цих військовослужбовців з огляду на несприятливі тодішні обставини (обстріли, брак часу) поховали на терені міста в різних місцях. Вірогідно, що згодом, у 20-х роках ХХ ст., їх усіх перепоховали на кладовищах у таких районах міста, як «Галич-Гора» та «Галич-Заріка».
Життєві шляхи кожного з полеглих фактично невідомі. Наразі. Але в попередніх наших публікаціях уже йшлося про реконструйовані життєписи легіонерів УСС, похованих у місті. Тож поступово збираємо інформацію і про інших вояків, могили яких також тут. Скажімо, недавно стало відомо, що у Галичі загинув барон Іштван Андреянські. Навесні 1916 року він як лейтенант запасу записався добровольцем до другого гусарського полку цісарсько-королівської кавалерії Австро-Угорщини (K.u.k. «Husaren-Regiment «Friedrich Leopold von Preu?en» Nr. 2»), що дислокувався у Брашові (Румунія) і почесним шефом якого був відомий військовий діяч імперії Фрідріх Леопольд Прусський, довгоочікуваний син принца Пруссії Фрідріха Карла. Після навчання подав рапорт щодо служби на полі бою і його призначили командиром підрозділу. За словами командира полку, Іштван зголошувався виконувати всі важкі завдання, заслужив срібну медаль «За хоробрість» II класу, а потім – I класу. Останню нагороду цього класу – «Велику срібну медаль» – особисто прикріпив до його грудей спадкоємець престолу Карл Габсбург. І. Андреянські загинув героїчною смертю 5 вересня 1916 р., коли повів свій ескадрон в атаку під ворожим гарматним вогнем у Галичі...
Встановлення осіб полеглих воїнів є важливим моментом у відновленні історичної пам’яті. Ще 10 років тому, коли тільки-но починалося дослідження військового кладовища на «Галич-Горі», не було відоме жодне прізвище із похованих там. Нині ж знаємо вже 247 імен вояків, які брали участь у боях за звільнення міста від російських військ у 1915 р. та його обороні 1916-го та які загинули і поховані тут. Силами небайдужих людей і за підтримки міської влади попередньої каденції (міський голова О. Трачик) вдавалося періодично впорядковувати військове кладовище. Але щоб забезпечити належний поступ у меморіальній роботі, потрібна системна праця як науковців, так і владних органів. Тоді, можливо, зможемо досягти європейських стандартів у пам’яткоохоронній справі…
