Виходить на фінішну пряму 2025-й, оголошений рішенням обласної ради від 20 грудня 2024 р. Роком патріарха Володимира Романюка і митрополита Андрея Шептицького на Прикарпатті. До 160-річчя від дня народження глави УГКЦ обласне об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, Коло старійшин Івано-Франківщини та ГО «Громадсько-християнський рух «Клич» приурочили зустріч за круглим столом на тему «Митрополит Андрей Шептицький – духовний світоч українського народу». Під час цього дійства представники цих та інших громадських організацій, священники УГКЦ, науковці, викладачі вишів, студенти факультету історії та політології КНУ ім. В. Стефаника вели мову про неперебутнє і для нинішніх поколінь значення постаті й ідей велета духу Андрея Шептицького, його неоціненного внеску у справу формування і розвитку національної свідомості й патріотичного виховання українців.

Директор Науково-технічної бібліотеки, професор кафедри суспільних наук ІФНТУНГ Роман Пуйда у доповіді охарактеризував політичну діяльність митрополита. Сам видатний церковний і громадський діяч, звісно, не вважав себе політиком, проте в умовах перебування Східної Галичини під австро-угорською, а потім – польською владою він проявив себе справжнім українським державником. Своїми проповідями й посланнями до пастви Андрей Шептицький переконував українство у його праві на самовизначення, в реальності сподівань нашого народу на здобуття волі, свободи й державної незалежності. Виходець зі знатного та багатого графського роду добровільно взяв на себе низку обов’язків перед суспільством, які мала б виконувати будь-яка держава, – сприяв створенню при монастирях і церквах сиротинців, захоронок (дитячих садків) для малих дітей, лікарень для бідних, купив у Львові будинок під Церковний музей, заснований 1905 р., який став згодом Українським національним музеєм імені Андрея Шептицького, – передав до цього закладу культури й духовності понад 10 тисяч експонатів зі своєї колекції. Допомагав відкривати приватні українські гімназії в містах Галичини, читальні в селах.

Шептицький був обраний депутатом верхньої палати австрійського парламенту та послом до Галицького сейму. Сам він ставив на перше місце як вимогу до будь-якого політика та й освітянина чи митця наявність не позірної, а глибокої, істинної віри в Бога, дотримання Заповідей Господніх. В історії України годі назвати ще такого потужного духовного проводиря й подвижника, як владика Андрей. Очільника великої релігійної спільноти на галицьких теренах – УГКЦ, яка перебувала між православ’ям зі сходу і католицизмом із заходу і стала за митрополита Шептицького свого роду державою в державі, знали в Європі й Америці, з ним змушені були рахуватися владні режими, які змінювали один одного на території Східної Галичини, навіть Сталін і Гітлер. Адже після розпаду Австро-Угорської імперії постала Західно-Українська Народна Республіка, далі ці землі перебували під окупаційними режимами Польщі, Радянського Союзу, нацистської Німеччини і знову Радянського Союзу. Понад 40-літня діяльність митрополита охопила періоди двох світових воєн.

Доцент кафедри історії України і методики викладання історії КНУ ім. В. Стефаника Олег Єгрешій нагадав присутнім вельми промовисту деталь біографії вихідця з аристократичного польського (а точніше, зі спольщеного давнього українського роду Шептицьких): у 80-х роках XIX ст. він, студент Ягеллонського університету, заповнюючи анкету, ідентифікував себе як «русин». Цим Шептицький уже в 20-літньому віці заявив про свій твердий намір обрати в житті не легший, а важчий шлях – відмовившись від належності до польської еліти, служити простолюду, українству, якому Бог дав менше порівняно з багатьма іншими народами, молитовно просити для нього у Господа кращої долі. А на той час 90% українців Східної Галичини були селянами, переважно малограмотними. Вони не мали таких можливостей для освіти й розвитку, як поляки чи євреї – представники національних меншин у нашому краї. Українська ж інтелігенція тоді зосереджувалась – як духовенство – головно у Греко-Католицькій Церкві. Власне, пастві дуже поталанило, що Галицьким митрополитом і Львівським архиєпископом став Андрей Шептицький. Галичани в ті часи називали себе русинами, тож владика через просвітницькі церковні проповіді й пастирські послання допомагав їм самоідентифікуватись як українці. Тодішня ситуація в якомусь сенсі повторюється нині для всієї України. Адже «русскій мір» своїм загарбницьким вторгненням на терени нашої держави, нищенням Божих храмів, музеїв, інших закладів культури й освіти намагається ліквідувати українську тотожність.

Методистка лабораторії передового педагогічного досвіду та етнопедагогіки обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Світлана Сміх, нагадавши про невсипущу працю митрополита Андрея Шептицького задля збереження національних і духовних цінностей українського народу, акцентувала на впровадженні його духовного спадку в середовищі нинішньої учнівської і студентської молоді. У своїх посланнях очільник УГКЦ закликав християн активно працювати з молоддю. Духовно наснаженими пастирськими листами владика і безпосередньо звертався до неї, до дітей та виховників. Хлопчики й дівчатка із сиротинців саме через митрополита писали листи зі своїми проханнями і мріями до святого Миколая.

Ідеї Шептицького належить популяризувати й сьогодні, бо вони варті того. Скажімо, у написаному 1913 року пастирському листі владика Андрей застерігав молодих галичан, щоб не довіряли будь-кому із закордонних роботодавців, а в пошуках праці були пильними та обережними. Він ще тоді своїм прискіпливим оком бачив небезпеку для українських заробітчан того явища, яке в наші часи називають «торгівлею людьми». Сам митрополит як меценат надавав здібним українцям стипендії на навчання з тим, аби вони, здобувши за кордоном фахові знання й практичні навики, для реалізації власних талантів неодмінно повернулися на рідну землю. Їхні мистецькі роботи є серед тих, що придбав Шептицький і передав до Національного музею у Львові. Є там і Богородчанський іконостас, який, повернувши його з Варшави, глава УГКЦ фактично врятував для України.

Нині в інституті післядипломної педагогічної освіти, поінформувала С. Сміх, розробляють інтерактивну тематичну карту «Митрополит Андрей Шептицький і Прикарпаття», залучають до цієї справи загальноосвітні заклади області. Скажімо, цінний пізнавальний матеріал про візитацію духовного провідника до Рогатина підготували учні та вчителі тамтешнього ліцею №1. Взяв участь у розробці інтерактивної карти і парох греко-католицької церкви Св. Архистратига Михаїла с. Гаврилівки, знаний не лише на Надвірнянщині виховник молоді священник о. Роман Григораш, який модерував цю зустріч за круглим столом.

«Митрополит Андрей Шептицький про патріотичне формування молоді» – так означив тему своєї доповіді заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Василь Тимків. Офіційна інтронізація Шептицького як Галицького митрополита і архиєпископа Львівського відбулася 12 січня 1901 р., а перед тим, як зайняти цю високу духовну посаду, він 14 місяців був Станіславівським єпископом, на якого номінував його 2 лютого 1899-го імператор Франц Йосиф I. Тоді єпископ з перших же днів відчув, що в нашому краї для нього найбільша «терра інкогніта» (невідома земля) – це Гуцульщина. Тож Андрей Шептицький навіть вивчив гуцульський діалект і на білому коні об’їхав увесь Косівський деканат – відправляв у сільських церквах Служби Божі, в розмовах зі священниками й парафіянами вивчав уклад життя гуцулів…

Через рік він звернувся до жителів Косівщини з пастирським листом «До моїх любих гуцулів», у якому порушив низку важливих питань віри, освіти, поведінки християн у родині й суспільстві, бо, на його переконання, «моральні проблеми нищать душу народу». Тож духовний пастир «шукав грішників, аби їх навернути до Бога».

Зрозумів Станіславівський єпископ, а відтак до останнього свого подиху Галицький митрополит, і те, що окупаційні владні режими всіляко намагалися викреслити з історичної пам’яті галичан велич давнього Галича, його славу як визначного духовно-релігійного центру. Тож саме з ініціативи й за фінансової підтримки глави УГКЦ розпочалася 1934-го на теренах колишньої столиці Галицько-Волинської держави археологічна експедиція НТШ під орудою відомого вченого Ярослава Пастернака, і через два роки було розкопано фундамент літописного кафедрального Успенського собору XII ст. – головного храму галицьких князів… Владика Андрей стверджував, що будь-які видатки на культуру є не видатками, а радше інвестиціями в неї. У кожному із ближніх він вбачав не дарвінівську еволюційну істоту, а саме людину, створену Богом. Духовний лідер нації писав: «Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усе добро світу». Його щоденна пастирська діяльність й уособлювала крім усього іншого предметний прояв виховання вірних, зокрема молоді.

Проте по його смерті в 1944 році історики й ідеологи тоталітарного радянського режиму протягом кількох десятиліть характеризували главу УГКЦ як найбільше зло – гітлерівського колабораціоніста. Лише на зорі національно-демократичного відродження українства, з 1990-го, почали з’являтися правдиві публікації дослідників про Галицького митрополита, і читачі поступово відкривали для себе цю величну духовну постать.

Андрій Марковецький, науковий співробітник обласного музею визвольної боротьби, який ще студентом факультету історії та політології КНУ ім. В. Стефаника пішов на московсько-українську війну й зазнав на фронті важкого поранення, висвітлив перед присутніми тему меценатства і благодійництва Андрея Шептицького. Йдеться про нього не лише як відомого мецената в українському мистецтві й покровителя талановитих художників. Митрополит підтримував матеріально українські патріотичні товариства «Сокіл», «Пласт» і «Просвіта». 1917-го він заснував товариство «Захист імені Митрополита Шептицького для сиріт у Львові», яке опікувалось дітьми, котрі втратили під час війни батьків, – забезпечувало їх житлом, дбало про їхню освіту й виховання. Очільник УГКЦ ініціював створення там же, у Львові, «Народної лічниці» – безоплатної лікарні для всіх нужденних незалежно від національності чи віросповідання людини. Доповідач перекинув місток і в наше сьогодення – запропонував, щоб за прикладом владики Андрея УГКЦ взяла під свою опіку дітей переселенців, що змушені були покинути свої регіони через рашистське вторгнення. На такому ще моменті загострив увагу присутніх учасник бойових дій. Його особистий досвід лікування в івано-франківській лікарні свідчить, що для психологічної реабілітації багатьох поранених на фронті воїнів спілкування зі священниками не менш важливе, ніж із психологами й психотерапевтами.

Заступник голови обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, очільник Кола старійшин Івано-Франківщини Євген Романишин присвятив свій виступ важливій темі «Що необхідне для побудови національного моноліту». Зокрема відзначив, що в духовного лідера нашої нації була й підприємницька жилка, він мав відповідні знання та чітко бачив шляхи економічного піднесення господарств галицьких селян, а отже, й поліпшення їхнього соціального становища. На думку Є. Романишина, і нам самим належить апробувати ті шляхи, які колись пропонував з цією метою Андрей Шептицький, у теперішніх складних умовах воєнного стану і майбутньої повоєнної відбудови України. Нині як ніколи важливо у кожній із парафій докласти зусиль – з ініціативи священників разом зі старостами сіл, керівниками територіальних громад, активістами громадських організацій – для створення кооперативних чи приватних заготівельних, переробних і торговельних підприємств у сферах рільництва, садівництва, бджільництва. Щоби, приміром, не було змарновано значну частину врожаю яблук, які цього року щедро вродили в садах селян. І є вже приклад, що в Надвірній за сприяння районної ради збирали священників та представників ГО для обговорення питань щодо заснування в селах таких невеликих підприємств.

Та, звісно, не лише з економічного, а передовсім із суспільно-політичного погляду має бути міцним моноліт Української держави. Протягом 34 років після її відновлення ми, по суті, топталися на місці, а не просунулися вперед у нашому цивілізаційному розвитку. Є. Романишин пов’язує це насамперед із тим, що в органах центральної державної виконавчої та законодавчої влади частка представників саме корінного, титульного етносу, який дав назву Українській державі, ще далеко не відповідає його реальній – найбільшій питомій вазі у складі населення. Воно до того ж слабо консолідоване через величезну кількість офіційно зареєстрованих у нашій країні політичних партій, через наявність серед віруючих-християн, які становлять 78% населення України, аж 18(!) різних конфесій.

Щоб фундамент української державності був справді національним, потрібно також, щоб усі ми, як учив українців владика Андрей, добре знали свою мову, історію, культуру й духовність. Отож Є. Романишин уже видав своїм коштом та поширює, й не тільки серед просвітян, брошури-передруки «Націоналізм і католицизм» отця доктора Миколи Конрада – соратника митрополита, «За єдність святої віри, церкви і нації» Андрея Шептицького та власну розвідку «Хто ми, українці?».

Галицький митрополит учив галичан відчувати власну національну гідність, підкреслив заступник голови Івано-Франківської міської Просвіти» о. Орест Путько. Щоб навчитися любити й поважати інших, маємо любити й поважати передовсім самих себе. Ця моральна засада аж ніяк не заважала митрополитові твердо позиціонувати себе як християнського пастира, а, навпаки, логічно мотивувала його з повагою ставитися й до представників інших релігійних конфесій та віросповідань, допомагати іновірцям. Зокрема, під час Другої світової війни він врятував життя понад 150 євреям, переховуючи їх від нацистів.

З-поміж учасників круглого столу про потребу у відродженні на селі кооперативного руху на кшталт того, що започаткував свого часу Андрей Шептицький, вів мову і представник ГО «Народна Рада Прикарпаття», член Кола Старійшин Івано-Франківщини Любомир Волосянко. А за словами о. Романа Григораша, у Коломийській єпархії УГКЦ вже відбулася зустріч духовенства з підприємцями: йшлося про створення й діяльність на парафіях невеличких кооперативів, до чого й закликав глава УГКЦ. Модератор заходу поінформував, що на Городенківщині й Снятинщині, де землі більш родючі, священники мають і провадять свої невеликі індивідуальні господарства…

А наймолодші учасники круглого столу – студенти КНУ ім. В. Стефаника Дмитро Данилюк і Микола Семко висловили свої міркування про співзвучність багатьох ідей і наративів духовних праць митрополита сьогочасним викликам та щодо шляхів підвищення духовності молоді. На думку голови ГО «Громадсько-християнський рух «Клич» Богдана Гоблера, нинішній воєнний для України час засвідчив гостро назрілу суспільну потребу активно відстоювати ті духовні й моральні цінності, за які ратував, які пропагував у своїх працях Андрей Шептицький. Факти корупції, виявлені на найвищому державному рівні, не можуть не викликати обурення в українців. Залишає бажати далеко кращого і рівень духовності й моральності багатьох юнаків та дівчат, як-от поширення серед учнів і студентів ненормативної лексики. Це, відповідно, є наслідком низького рівня й виховного процесу в освітніх закладах. Тож було б доцільно запровадити в них викладання курсу християнської етики – «Клич» навіть провів форум відповідної тематики, проте на цю свою пропозицію, надіслану до Кабінету міністрів України, очолювана Б. Гоблером громадська організація не дочекалась відповіді…

Учасники круглого столу «Митрополит Андрей Шептицький – духовний світоч українського народу» ухвалили резолюцію актуального змісту: з огляду на вже майже чотирирічну повномасштабну московсько-українську війну, яка значною мірою зумовила духовну, економічну й демографічну кризи в державі, Коло Старійшин Івано-Франківщини, обласна «Просвіта» і ГО «Клич» пропонують створити у кожній територіальній громаді робочу групу із представників духовенства, громадських організацій, місцевої влади для втілення практичних кроків, спрямованих на пожвавлення національно-патріотичного виховання населення, підвищення соціально-економічної спроможності міст і сіл, поліпшення демографії, розвиток української культури, активне проведення спортивних та фізкультурно-оздоровчих заходів тощо. Себто йдеться про впровадження в парафіях УГКЦ з участю духовенства, громадських організацій, місцевих самоврядних органів досвіду Андрея Шептицького, щоб за його прикладом і кажучи його ж словами, винесеними в заголовок однієї із праць митрополита, будувати рідну хату, а в широкому значенні – нашу Українську державу.