Розмови про посткапіталістичну епоху тривають у світі уже не перший рік, але пандемія несподівано надала їм особливої актуальності. Та чи світить нам щось хороше в ситуації, коли ринкові відносини втратять свою владу?
Капіталізм й справді смертний, як і його попередники, тому варто заздалегідь поцікавитися тим, що може прийти йому на зміну. Тим більше, що однією з ключових метаморфоз, які чекають на людство, за твердженням футурологів, стане розрив зв’язку між роботою і задоволенням особистих потреб. Якщо досі ми прагнули заробляти якнайбільше, оскільки грошей завше й усім бракує, то незабаром держави самі забезпечуватимуть потреби своїх громадян незалежно від їхніх зусиль на спільне благо. Як наслідок – трансформуються уявлення про успіх і мотивацію. Адже без реальних стимулів до праці й соціальної діяльності суспільство може втратити життєздатність.
Головна тема, яку нині серйозно обговорюють фахівці, якраз стосується того, що невдовзі люди менше працюватимуть. Робочий тиждень згодом cкладатиметься лише з трьох днів. А ось чим ми будемо реально зайняті – це вже інше питання. Воно дуже важливе, а щоб відповісти на нього, потрібно усвідомити виклик, кинутий нам історією.
Ми сприймаємо капіталізм як економічний лад, що відповідає сучасним стосункам між людьми та державою. Проте відносини змінюються і економіка підлаштовується під них. У XXI столітті людина стала більш егоїстичною й перегнула палицю в усьому – від надвиробництва товарів і послуг до надвиробництва ненависті.
Ця безвихідь, яку посилила пандемія, й привела до потреби змін. Тож наступна суспільно-економічна формація на Землі буде соціально орієнтованою. Лише цілковита перевага загального добробуту дозволить спрямувати в потрібне річище природу людини і її потенціал. Простіше кажучи, добрі стосунки між землянами – основа нового світу, котрий стукає в двері. Головне – щоби усі зрозуміли, що старе минає назавжди. Тоді ми приймемо і зворотний бік медалі, бо нове вимагає адаптації.
Кожен сам шукатиме відповіді на питання, які виникатимуть. Обставини спонукатимуть до мислення, як системно орієнтуватися в ситуації, що змінювати.
Нині люди від ранку до ночі зайняті чим завгодно, окрім головного – побудови міжособистісних взаємин, які мають робити їх щасливими. Тому далі нас очікує зміна пріоритетів - новий економічний лад грунтуватиметься не на споживацтві, а на внутрішньому зближенні людей, зміцненні їхніх взаємозв’язків.
Людина народжена не для каторжної праці. Проте ми є рабами свого єства і нам потрібно вчитися бути вищими за це, що і стане нашою головною роботою, нашим загальним внеском на користь нового, більш розвиненого суспільства. Свобода від егоїзму в цьому суспільстві буде головною зі свобод. І наша громадська цінність вимірюватиметься не ринковою вартістю вироблених нами благ, а рівнем наших взаємин з іншими, в основі яких взаємна довіра, впевненість у завтрашньому дні завдяки товариським стосункам, готовність до подвижництва заради інших... Адже, зрештою, блага, які ми робимо, – це радість, подарована іншим різними способами, але від душі.
І така робота не напружуватиме, а звільнятиме від безглуздих уявлень про статус, розмір банківського рахунку, інші тотожні речі, що нібито й роблять тебе людиною. Це буде нашим загальним надбанням, за яке кожен відповідатиме і в якому кожен черпатиме сили, задоволення, оплату, безкрайні перспективи для зростання й самореалізації.
Коротко кажучи, це буде зовсім інше життя, інші відчуття, інший сенс, інше світосприйняття. А коли наші діти виростуть у такій атмосфері, в такому дусі, старий світ назавжди втратить свою владу і не зможе звести нас із праведного шляху…
Втім, якщо вдуматися, нам і сьогодні потрібні не гроші, а почуття задоволення, радості, щастя. Просто свого часу на цій планеті все було облаштовано так, що й досі людину задовольняє здебільшого відчуття її переваги над оточенням, яку можна купити, а не жертовність в ім’я служіння іншим. Це і завело нас у безвихідь, бо ми свідомо конкуруємо за перевагу одне над одним. І тратимо на це життя...
Новий світ наповнить людину зовсім іншим задоволенням, набагато сильнішим і реальнішим, а саме - віддачею. Бо віддаючи щось іншому, ми зростаємо духовно й морально, стаємо внутрішньо багатшими, потрібнішими суспільству, а отже, домагаємося успіхів у житті, яких у нас вже не відібрати. Самовіддачею набуваємо себе.
Суспільству, котре навчиться жити за такими законами, гарантовано процвітання. Звичайно ж, економіка, як і раніше, робитиме все необхідне, але головною нашою індустрією буде саме практика єдності та самовіддачі. І віддачі не у вигляді банкнот, а передусім – душевного тепла, якого вистачить на всіх. Решта ж додасться само собою.
