Нинішнього літа в Галицькому районі знайшли вже п’яте поселення часів неоліту на Верхньому Подністров’ї, котре у нас з’явилося приблизно за п’ять тисяч років до Різдва Христового.

«Як це часто буває в таких випадках, по суті, пріоритет його відкриття належить місцевому жителеві, до речі, журналісту Кирилові Балащуку, – розповідає кандидат історичних наук, заввідділу археології Національного заповідника «Давній Галич» Тарас ТКАЧУК. – Якось він простував польовою дорогою і натрапив на дві ямки, вибиті колесами фір чи якогось іншого транспорту, в яких помітив черепки посуду, котрі, на щастя, його зацікавили. Коли ті рештки потрапили до мене, то за орнаментом я визначив, що ця кераміка належить до так званої лінійно-стрічкової культури доби неоліту. Йдеться про перших землеробів, які прийшли на нашу землю, мабуть, із території нинішньої Волині, де таких поселень віднайдено чимало. А може, і з Польші. Серед науковців існують різні версії щодо розселення людей тієї доби. У нас їх привабили лісові ґрунти, котрі легко даються оброблятися. Бо з тими примітивними знаряддями землеробства, які тоді були, обробляти щось більш тверде, очевидно, не було змоги».

– Цікаво, що ще до розкопок визначили вік знахідки за фрагментами посуду…

– Орнамент керамічних виробів – то своєрідний паспорт тієї чи іншої археологічної культури. Відповідно були підстави вважати, що на тому місці існувало неолітичне поселення, котрим потрібно зайнятися. В Івано-Франківську є така громадська організація – «Клуб української інтелігенції», до якої я належу. Ним керує пан Ярополк Бажалук. І кілька членів цього клубу поїхали туди і заклали шурф. Безпосередньо ті ями, де знайшли черепки, ми не чіпали. Адже вони були на дорозі, і хтозна, чи особи, які нею користуються, оцінили б наш науковий інтерес. Тож копали збоку. Про розмір того поселення наразі сказати не можемо. Результати тих розкопок опублікували. Ними зацікавився наш колега з Києва археолог Сергій Телиженко. Власне, раніше він жив у Луганську, але коли там з’явилася так звана «ЛНР», маючи патріотичні позиції, переїхав до столиці. І ось він та ще троє науковців з нашого заповідника «Давній Галич» – окрім мене, ще Андрій Фіголь та Ігор Креховецький, – продовжили розкопки, котрі підтвердили наше припущення, що йдеться саме про поселення доби неоліту. Загалом ми відкопали чотири ями, в яких знайшли залишки кераміки згаданої лінійно-стрічкової культури на різних стадіях збереження, кілька скребачок з кременю, а також сколи з нього…

– Що це таке – сколи?

– Це коли з кременю виготовляли якесь знаряддя, то сколювали зайве, звідси і утворилася їхня назва. Також там було обпалене і необпалене каміння.

– З нього споруджували вогнище?

– Не обов’язково. Каміння використовували і для приготування їжі. Тоді металу ще не знали, а глечик на відкритий вогонь не покладеш. Тому для того, щоби, скажімо, закип’ятити воду, зварити якусь кашу, розжарювали камінь на вогні і кидали його в глечик. Усі знахідки – типові для поселень того часу. До цього було знайдено аналогічне поселення на правому березі Дністра. Нинішнє ж розташоване на лівому. Це свідчить про те, що ті давні землероби населяли обидва береги Дністра довкола майбутнього Галича. Дата цього поселення – приблизно п’ять тисяч років до Христа.

– Ти сказав про Дністер. Очевидно, вони не лише обробляли землю, а й займалися рибальством. Власне, вдалося знайти якісь знаряддя праці?

– Наразі ні. Адже ми викопали лише чотири ями глибиною метр. По суті, працювали на громадських засадах. Потрібні більш детальні розкопки, на продовження яких сподіваємося. Хоча, самі розумієте, все впирається у фінансування.

– Чи були знайдені кістки людей, тварин, зброя на розкопках?

– Річ у тім, що в тих місцях ґрунт має підвищену кислотність, відповідно, кістки не могли зберегтися, як і вироби з дерева. Щодо зброї, то не знайшли чогось схожого, скажімо, на вістря списа чи стріли. Взагалі не пригадую, щоби в поселеннях неоліту такі речі десь знаходили. Їхня міграція, очевидно, пояснюється тим, що вони шукали придатні для обробки ґрунти.

– Наскільки я зрозумів, головні відкриття ще попереду, якщо вдасться знайти гроші. Чув, що наразі існують такі технології, котрі дозволяють наперед визначити, що є під землею.

– Йдеться про метод геомагнітного сканування, який використовують у світі. Але це дуже дороге задоволення. Доведеться працювати у звичайний спосіб.

– Власне, там навряд чи можуть бути артефакти, котрі б зацікавили так званих чорних археологів, які роблять на цьому бізнес.

– Не все оцінюється у грошовому еквіваленті. Тепер ми говоримо про нашу праісторію. Хіба не цікаво, які люди жили на території нинішньої нашої області? Це ж наша спадщина, котру потрібно вивчати і зберігати.

– До речі, під час розкопок не виявили більш пізні культурні нашарування, котрі б свідчили, що на тому місці продовжували оселятися наші пращури?

– Наразі – ні.

– Крім поселення, ще була одна цікава знахідка…

– Так, знову ж таки місцеві люди показали нам велику карстову печеру, розташовану неподалік. Ми туди ще не заходили, тому не можу сказати, чи використовували її прадавні люди. Думаю, спелеологам вона відома, але я не чув, щоб її обстежували з науковою метою.

– Отже попереду ще багато роботи і залишається тільки побажати вам успіхів.