Просвітяни, представники громадськості обласного центру, рідні і близькі вшанували пам’ять українського патріота, вчителя, священника о. Антона ПУТЬКА з нагоди 100-річчя від дня його народження.
Антін прийшов на світ 26 серпня 1922 р. у селі Княгинині, яке згодом стало частиною нинішнього Івано-Франківська, дожив до глибокої старості – 90 літ. Він залишив по собі добрий слід на землі вагомим внеском у пробудження національної свідомості прикарпатців, відродження культури й духовності нашого народу, невсипущою громадською активністю, тим, що як педагог у часи «імперії зла» прищеплював учням почуття національної гідності, виховав і своїх дітей справжніми українцями.
Декілька штрихів із життя цієї непересічної особистості. Хлопцем Антін, який зростав у родині з міцними релігійними традиціями, обрав для себе шлях до місії душпастиря, проте завершити навчання у тодішній Станіславській духовній семінарії не дали змоги жорстокі реалії Другої світової війни. Кінець її застав нашого молодого краянина у Німеччині, в американській окупаційній зоні. До табору, де перебували закинуті воєнним лихоліттям у Європу громадяни СРСР, приїхав офіцер радянської армії й солодкими словами агітував їх, щоб поверталися «на родіну». Говорив, що там відбулися і ще триватимуть великі позитивні зміни в суспільному житті, в яких вони самі зможуть переконатися.
Але те все виявилося обманом, коли Антона й інших молодих хлопців, котрим, певна річ, дуже хотілося додому, спочатку перевезли в радянську зону окупації. Тут вони вже і близько не відчували приязного ставлення до себе, не мали належних побутових умов. А ще більше жахнулися, коли їх під конвоєм привезли потягом на радянську територію – це була не їхня рідна Україна, а Кольський півострів, Заполяр’я. Мусили там важко працювати на «отєчєство». Хоч вони не були засуджені й мали паспорти, але без права виїзду з Мурманської області. Добрі люди порадили Антонові вступити до місцевого гірничо-хімічного технікуму, щоби під час студентських канікул він на законних підставах поїхав до мами на Україну. Аж у такий спосіб юнак зміг переступити поріг рідної оселі і вже не повернувся на непривітну чужину.
Далі А. Путько вступив на заочне навчання до Львівського університету й водночас працював учителем у с. Нижневі, був директором школи в Делеві на Тлумаччині, звідки, щоб уникнути арешту через «недостатність патріотичного виховання учнів» (у радянському дусі, звісно), змушений був перейти на педагогічну роботу до сусіднього Тернопілля. Проте 1960 р. Антона Івановича таки звільнили з посади вчителя, інкримінувавши йому «неналежне антирелігійне виховання» школярів. Педагог шукає місце праці у Станіславі, де жила його мама. Зрештою А. Путька взяли на посаду методиста обласної станції юних натуралістів. Потім Антін Іванович працював аж до виходу на пенсію вчителем географії і вихователем у школі-інтернаті №1. Але не в його вдачі було сидіти на пенсії склавши руки – влаштувався на залізниці провідником поштового вагона «Івано-Франківськ –Красноярськ».
А на зорі національно-демократичного оновлення нашого суспільства А. Путько, вже на сьомому десятку літ, поринув з головою в доленосні для України події. Зокрема, під його орудою члени науково-культурного товариства «Рух» 1988 року організували перше у місті й області (а можливо, і в усій Україні) справжнє, повне, вертепне дійство – для підготовки його впродовж тривалого часу збиралися у помешканні родини Путьків. Вони їздили по містах і селах Прикарпаття з цією театральною виставою, що справляла великий духовний і патріотичний вплив на глядачів. Саме учасники того вертепу стали основою для створеного невдовзі подружжям Володимиром та Ольгою Шлемками самодіяльного Галицького Молодого театру, в якому виступав і Антін Іванович. Він же став одним із засновників в Івано-Франківську Товариства української мови ім. Т. Шевченка, через яке відродили «Просвіту», і був першим його відповідальним секретарем. А. Путька обирали делегатом першого, другого і третього з'їздів цього товариства. Також він входив до оргкомітету і був делегатом перших трьох з'їздів НРУ, брав участь у Першому світовому конгресі українців.
Коли в Україні відновила свою діяльність Українська греко-католицька церква, А. Путько, який свого часу не завершив навчання в духовній семінарії, склав іспити в ній екстерном і 20 серпня 1990 року прийняв свячення з рук владики УГКЦ Павла Василика. На той час йому було вже 67. Антін Іванович став у своїй родині шостим числом священником – ті душпастирі служили во славу Господню в Станиславові, Львові, Римі, Литві й навіть далекій Америці. Одразу ж після висвячення о. Антін за Господнім покликанням проводить богослужіння в лікарнях Івано-Франківська – щоправда, спершу доводилося це робити в «червоних кутках», обвішаних портретами членів Політбюро… Добре, що батькові допомагав приносити туди церковні реквізити син – о. Орест (цікава деталь: обоє вони здобули освіту в духовній семінарії одночасно). Починав о. Антін з тодішнього обласного онкологічного диспансеру. Відтак знайшов належне розуміння важливості Божого Слова і в керівників МКЛ №1 та ОКЛ – у невеличкому вестибюлі одного з відділень цієї лікарні облаштували церковцю Покрови Пресвятої Богородиці.
Отець Антін Путько був головним медичним капеланом Івано-Франківської єпархії УГКЦ. А ще варто відзначити його причетність до організації навчання релігії в школах Івано-Франківська й області, до започаткування духовної співпраці з військовими, до заснування в 1995-му Прикарпатського військово-спортивного ліцею в Богородчанах (пізніше цей заклад перевели до Надвірної). Він був капеланом і заступником директора ліцею з навчальної роботи.
Про цю неординарну людину – інтелектуальну і багатогранну особистість, про той неоціненний духовний спадок, який вона залишила своїм нащадкам, вели розмову в обласному Народному домі «Просвіта» рідні, друзі, колеги по педагогічній праці і громадській роботі о. Антона Путька. Спершу присутні помолилися разом із трьома священниками, котрі продовжують душпастирську справу о. Антона Путька, в тому числі з його сином-однодумцем о. Орестом Путьком, – просили у Господа Царства Небесного для душі слуги Божого, українського патріота, вчителя, наставника молоді. Відтак модератор підготовленого міською «Просвітою» заходу – її голова Марія Гуцол надала слово для спогадів про о. Антона його синам Маркові Путьку, який свого часу12 років пропрацював начальником управління в справах релігії облдержадміністрації, та о. Орестові Путьку. Голова обласної «Просвіти», почесний громадянин м. Івано-Франківська Степан Волковецький назвав о. А. Путька одним із творців національного відродження і, за великим рахунком, – української Незалежності, особливо ж наголосив на тому, що він зумів передати гени українства, найкращі риси українського патріота своїм трьом дітям. Перший заступник голови обласної «Просвіти» Ярема Петрів, професори Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Микола Лесюк, член правління обласного об'єднання цього товариства, та Олег Вівчаренко, який входить до правління міської «Просвіти», а також його членкиня Марія Турчин, один із засновників обласної організації НРУ Роман Лучицький відзначали виваженість думок і слів, наполегливість о. Антона в реалізації генерованих ним же численних ідей і задумів, великий авторитет в учнів та вірян, у середовищі активістів «малого» і «великого» Руху, ТУМ ім. Т. Шевченка. Спогадами про ініціативу й активність Антона Путька щодо відродження вертепу (покази цього театралізованого дійства в Івано-Франківську, інших містах і селах буквально сколихнули суспільні настрої в області) поділилися його учасники Любов Литвинчук, Володимир Ковальчук, Галина Литвин, Вікторія Захарія. І сам А. Путько зарекомендував себе здібним актором, чудово зігравши роль сивого козака та одного з трьох лірників у виставі «Розрита могила» за твором Т. Шевченка, яку поставив Галицький Молодий театр, створений подружжям Шлемків. Після того жителі Верховинщини обрали В. Шлемка депутатом Верховної Ради України першого скликання. Переданий ним зі столиці яскравий спомин про те, як гарно вписався Антін Путько, людина вже старшого віку, в молодіжний склад самодіяльного театру, зачитали на вечорі, присвяченому цьому громадсько-культурному і релігійному діячеві.
Завітав до НД «Просвіта» і міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків. Він наголосив у виступі, що о. Антін Путько – визначна постать для міста, області та й усієї держави з огляду на його вагомий внесок у пробудження національної свідомості галичан і невтомні зусилля щодо духовного відродження українського народу. Дуже важливо і те, що він започаткував родину українських патріотів Путьків – саме завдяки таким родинам Галичина має стійку християнську й українську національну основу.
