В інформаційному просторі світу й далі не вщухають прогнози щодо термінів закінчення війни в Україні, хоча нинішня ситуація на фронті ще дужче суперечлива й непрогнозована, ніж була, приміром, у березні. Скажімо, держсекретар США Ентоні Блінкен зізнався, що бачить ще кілька місяців «цього конфлікту». В Офісі Президента України стверджують, що активна фаза бойових дій на теренах нашої держави триватиме до завершення 2021-го У британській же розвідці переконані, що війна триватиме до середини червня 2023-го… Пропонуємо принагідно огляд найбільш імовірних сценаріїв розвитку подій в Україні і світі у найближчому майбутньому у ключі агресії рф проти нашої держави, який представив уже знайомий нашим читачам директор ініціатив із прогнозування, стратегії й ризиків Центру міжнародної безпеки імені Брента Скоукрофта Метью БЕРРОУЗ.

Через три місяці після путінського вторгнення в Україну перспективи вирішальної перемоги Кремля випарувалися. Проте попри військові невдачі Росії, героїчний опір України та неабияку військову допомогу Заходу, яку вона отримує, переломний момент у війні ще не настав.

У квітні ми виклали варіанти того, як результат цієї війни може змінити світ. І нині стає зрозуміло, що її наслідки можуть виявитися ще серйознішими для країн, що розвиваються, ніж фінансова криза 2008 року. І хоча ударні хвилі б’ють по Європі сильніше, ніж по США, всюди однаково зазнають економічних труднощів. В ООН уже підрахували, що коли війна триватиме ще кілька місяців поспіль, більшість українців у самій Україні до кінця 202»-го зіткнеться з «крайньою економічною вразливістю».

Цей глобальний економічний спад, імовірно, ставатиме чимраз впливовішим чинником в ухваленні рішень США /НАТО, потенційно відкриваючи розкол між Європою, що прагнутиме якнайшвидшого закінчення війни, і Сполученими Штатами, які хочуть, аби Москва зазнала поразки. Отже, як цей конфлікт може розвиватися в глобальному масштабі?

Росія зміцнює сухопутний коридор до окупованого Криму, і, не забезпечивши повного контролю над рештою чорноморського узбережжя, руйнує або блокує Одесу, залишаючи країну без виходу до моря. Путінці й далі бомбардують інфраструктуру по всій Україні та анексують частини півдня та сходу, ще більше дестабілізуючи Україну. Москва повідомляє про «перемогу», успішно пригнічуючи інакодумство вдома.

Кремль на початку 2023 року закликає до припинення вогню, але до мирної угоди не готовий, бо все ще сподівається на значніші територіальні завоювання у майбутньому (можливо, вдасться дійти й до Молдови), а також поступки від НАТО (наприклад, визнання Криму суверенною територією Росії, якщо його жителі погодяться на референдум під міжнародним наглядом). Санкції Заходу проти Росії залишаються чинними, і економічні умови в країні погіршуються. Але США та Європа також занурюються в рецесію, в наростальне невдоволення з приводу інфляції та браку товарів.

Глобальна продовольча криза призводить до наростання безладів та заворушень – від Шрі-Ланки до Єгипту (де вже відчуваються негативні наслідки війни), тоді як торгові моделі різко погіршуються після того, як такі великі країни-експортери, як Індія, Індонезія та Малайзія, подвоїли продовольчий протекціонізм. Повільна реакція країн «Великої сімки» та МВФ посилює боргову кризу, з якою стикаються країни, що розвиваються. Нестабільність зростає в Африці та Азії, тоді як політики лівого спрямування стають дедалі популярнішими в Латинській Америці.

Протягом 2023-го союзники НАТО й далі спрямовують до України летальне озброєння, оскільки Київ, який відмовився від запропонованого Путіним припинення вогню, намагається повернути собі окуповану московитськими загарбниками територію. Якість та кількість цієї допомоги спонукає Москву атакувати постачання в Україну, збільшуючи ризик ударів поблизу (або навіть на) території НАТО та розширюючи конфлікт між Альянсом і Росією.

За таких обставин до закінчення 2023 року консенсус Заходу похитнеться. Стурбовані економічними витратами, стражданнями українців, тягарем біженців та побоюваннями ескалації (зокрема ядерної атаки з Росії), Німеччина та Франція докладають зусиль, щоб змусити Київ розглянути варіант мирної угоди з Москвою.

Завдяки українській військовій тактиці, що вдосконалюється, зокрема успішному контрнаступу в східній частині Донбасу, російські війська до початку 2023-го буде справді відкинуто на лінію 24 лютого. Але наступні успіхи України виявляються важкими через посилену оборону Росії і сепаратистів. Попри постачання Заходом більш сучасних озброєнь українські війська домагаються мінімального прогресу.

Зіткнувшись із невдоволенням в «ерефії» через крах економіки й виснаження від військових невдач, Путін перебуває під сильним тиском з вимогою укласти угоду з Україною, доки становище не погіршилося ще дужче. Від початку 2023 року Туреччина, Катар та Індія, які з 2020-го прагнули позиціонувати себе глобальними миротворцями, наполягають на припиненні вогню в Україні, оскільки відчувають невідворотність глобальної економічної кризи. Але, натхнена своїм успіхом на полі бою, Україна чинить опір цьому, тоді як Путін все ще сподівається на військовий реванш.

Тим часом деякі європейські лідери також починають поступово просувати офіційну дипломатичну базу: президент Франції Емманюель Макрон об’єднується зі своїм китайським колегою Сі Цзіньпіном, щоб закликати до переговорів у Женеві Україну та п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН (в тому числі й Росією), а також Німеччину, аби знайти правильне рішення.

Сі та Макрон приватно намагаються переконати і Путіна, і президента України Володимира Зеленського, висуваючи обіцянку російських репарацій у межах врегулювання. Пекін не хоче показати, що він підриває плани Путіна, але економіка Китаю, що слабшає, не залишає Сі особливого вибору.

Натхнені переконливою перемогою республіканців на проміжних виборах у США у листопаді 2022 року, дедалі більше законодавців Республіканської партії наполягають на припиненні військової допомоги Україні та переорієнтації уваги Вашингтона на Пекін як на головну загрозу безпеці.

Внаслідок значного збільшення постачань західної зброї в Україну, падіння морального духу росіян як на тактичному, так і на стратегічному рівнях, а також нездатності Москви замінити військову техніку у необхідній кількості (завдяки західним санкціям) Росію вдасться витіснити геть з України, за винятком Криму, але Київ готується повернути собі півострів (що Путін фактично розцінюватиме вже як вторгнення на територію РФ).

У цьому разі зростає ризик російської ядерної відплати, щоб зупинити військову допомогу Україні із Заходу. Втрата раніше окупованої східної України лише посилить його. Поки Київ готується до запланованого наступу на Крим, Путін розгортає там ракети «Іскандер-М» з ядерними боєголовками та загрожує їх застосуванням, якщо українські війська наступатимуть. Водночас з’являється велика ймовірність Третьої світової, якщо негайні посередницькі зусилля Франції та Китаю, спрямовані на запобігання ескалації, закінчаться невдачею.

Але до середини 2023 року – майже за рік до того, як Путін розраховував організувати собі переобрання ще на один термін, його влада всередині країни опиняється під загрозою через суспільний гнів, що зростає. Принижені найвищі військові, росгвардійські та «феесбешні» чини змушують Путіна негайно піти у відставку, але дозволяють йому зберегти заощадження та захиститися від міжнародного судового переслідування за військові злочини.

США та Євросоюз розходяться в думках щодо скасування деяких санкцій проти Росії. Побоюючись імовірної перспективи появи гігантської Північної Кореї по сусідству (у вигляді глибоко ізольованої Росії), Європа прагне укласти угоду з РФ, знявши санкції на нафту, газ та інші сировинні товари – з домовленістю про те, що частина виторгу від продажу з Росії йтиме до фонду відновлення України, очолюваного Світовим банком та ЄБРР.

Глобальне економічне зростання сповільниться, сягнувши 2023-го мізерного одного відсотка, у світі дійде до протекціонізму у стилі 30-х років, зростання націоналізму, що руйнує глобальні інститути, і народного невдоволення, що поширюється зі США й Європи до країн, що розвиваються…

Отже, те, що станеться на полі бою в Україні найближчим часом, і визначить, за яким сценарієм розвиватиметься ситуація у світі загалом. Ще можливі різні військові наслідки. У цій грі так багато змінних, що її вкрай важко прив’язати до конкретних сценаріїв. Але в будь-якому разі економічні збитки від війни будуть величезними не лише для України, а й для решти світу. Тим-то замість того, щоб чекати результату війни, політики мають терміново визначити шляхи виходу з глобальної продовольчої кризи, зростання небезпеки боргових криз у країнах, що розвиваються, і загрози рецесії на Заході. Використання дипломатичних засобів для того, щоб уникнути такої ескалації, має життєво важливе значення. Щоб цей конфлікт залишався під контролем, а не охопив увесь світ.