У день народження міста Івано-Франківська відкрили анотаційну дошку відомому українському поетові, прозаїку, літературознавцю, фольклористу, професору, журналісту, громадсько-культурному і політичному діячеві Степанові Пушику на фасаді будинку №56 на вул. Шевченка, у якому він жив. До здійснення урочистого ритуалу було запрошено його дружину Ганну, сина Тараса, дочку Лесю та міського голову Руслана Марцінківа. Саме він свого часу ініціював програму «Івано-Франківськ – місто Героїв», у рамках якої в нашому обласному центрі з’явилася ще одна пам’ятна дошка. Її освятили священики, присутні вшанували молитвою пам'ять письменника.
Коли ж прозвучав живий голос Степана Григоровича – аудіозапис прочитаного ним вірша, – аж не вірилося, що вже близько дев’яти місяців немає поміж нас С. Пушика, котрого не стало торік у ніч на 14 серпня. А вірш починався з пояснення поетом походження свого імені, яке грецькою означає «вінок», і закінчувався так: «Моє ім’я – Степан, моє ім’я – «Вінок». Без терня, без квіток». Таку особистісну характеристику дав собі автор твору. Тобто сам він не вважав себе в житті ні мучеником-страждальцем за високі ідеали, ні улюбленцем долі, яка встеляє барвінком життєву дорогу перед своїм щасливим обранцем. З другого боку, й не скажеш, що Пушик просто собі жив, як пересічна людина, – звичайним життям із його радощами і прикрощами. Він був громадянином у найвищому значенні цього слова: ніколи не стояв осторонь процесів суспільного життя, відкрито говорив, зокрема і безпосередньо представникам влади, про те, що в ньому сприймає як добро, а що як зло, завжди називав біле білим, а чорне – чорним.
– Ми досить часто вшановуємо наших героїв не тоді, коли вони живі, а вже після їхньої смерті, а так не мало би бути. Тож хай сьогодні пошанівком Степанові Пушику стане ця пам'ятна дошка, встановлена в рамках програми «Івано-Франківськ – місто Героїв», – сказав на урочистості Р. Марцінків. – Вічна пам'ять людині, яка була совістю нашого міста, могла сказати все, що думає, зокрема і мені, міському голові, прямо тут, на вулиці Шевченка чи на Вічевому майдані. Але Степан Григорович робив це так щиро, так відверто, що ніякої образи на нього не було. Вдячна громада обласного центру завжди пам’ятатиме його…
Голова Івано-Франківська вручив Ганні Пушик посмертну відзнаку її чоловіка – одноголосним рішенням депутатів на сесійному засіданні міської ради 25 квітня 2019 р. Степанові Пушику присвоєно звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська».
Як сказала вдова письменника, він невтомно працював не з думкою про особисте пошанування, а із мрією про видання своїх творів. У щоденнику, а вів їх упродовж усього життя, Степан Григорович після закінчення в 1994 році своєї каденції у Верховній Раді України першого скликання, переживаючи із своєю сім’єю, як і багато інших, матеріальні труднощі тих непростих для всього українського суспільства часів, написав: «Чи дочекаюсь того дня, коли написане мною повидають? Тільки тоді люди побачили би, що все життя моє, кожна година – це праця задля України. Я ніколи не жив задля свого задоволення». Він справді, ніколи не користувався ніякими благами.
До речі, Степан Пушик є автором одного з найбільших у світі рукописних щоденників – загальний обсяг становить близько 60 тисяч сторінок.
– Степановою мрією, – сказала вдова письменника, – було видати свої щоденники передусім періоду становлення Української держави, коли він був депутатом Верховної Ради. – І я за життя мого чоловіка набрала на комп’ютері дуже багато матеріалу, щоб він мав його в оцифрованому вигляді. Але Степан не встиг його опрацювати. Щодо обсягу щоденників, то набирається їх на три томи лише за 1988-1994 роки. Чи й у десять томів вмістяться всі ці щоденники? 13 серпня торік, за день до смерті, він зробив свій останній щоденниковий запис. Незадовго перед тим Степан попросив письменницю Ольгу Слоньовську відредагувати підготовлений ним рукопис книги віршів. Її буде видано коштом Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Володимир Качкан написав книгу «За престолом нації (Степан Пушик в орамленні доби)» – про його життєвий і творчий шлях, грані цієї особистості. Вона вийде в серії «Шевченківські лауреати». Уже подано у видавництво рукопис записаних Степаном Пушиком з народних уст легенд і переказів…
– Працював письменник, літературознавець, фольклорист на кафедрі української літератури. Тепер професори Степан Хороб, її завідувач, О. Слоньовська та інші викладачі взялися за реалізацію проекту, який має на меті узагальнити великий пласт наукового доробку Степана Пушика, – сказав у виступі на урочистості ректор ПНУ Ігор Цепенда. – Відзначу і те, що на лекціях Степана Пушика під впливом невимушеного спілкування з ним у багатьох студентів зародилося бажання повернутися до свого коріння, пізнати своє село, свою родину.
Секретар міської ради Оксана Савчук згадала, як до них, тоді першокурсників філологічного факультету ПНУ, на заняття з фольклору вперше прийшов Степан Пушик, представився сам і вважав за потрібне для себе як викладача дізнатися ім’я кожної зі студенток, із яких сіл вони походять, які там пісні співають, а свій рідний Вікторів Галицького району називав найкращим селом в Україні.
Запрошений до слова письменник літературний критик Євген Баран сказав:
– Насправді я не був добрим другом Степана Пушика, як мене тут представили, бо ми обоє були дуже конфліктними людьми. Але відчуваю, як сьогодні мені бракує Пушика, його жартівливого привітання. Для Івано-Франківська, Прикарпаття Степан Григорович – той чоловік, який зробив більше, ніж міг, і більше, ніж його зрозуміли. Навіть у його різкуватих, критичних словах не було зла. Це була світла, велика, талановита людина.
Після урочистого відкриття анотаційної дошки вшанували пам'ять Степана Пушика також відкриттям бронзової таблиці письменника там же, на вул. Шевченка, на «Алеї відомих франківців». Її встановлено поряд із пам’ятними знаками першого бургомістра тодішнього Станіслава Антоні Суханека та лікаря Лідії Дмитрів. Привітав усіх із цією подією міський голова Руслан Марцінків. Голова обласної організації Національної спілки письменників Світлана Бреславська повідомила, що правління ОО НСПУ запропонувало заснувати на вшанування пам'яті про Степана Пушика премію «Перо золотого птаха» для молодих поетів, і сподівається на підтримку владою цієї ініціативи з тим, щоб уже після річниці смерті Шевченківського лауреата оголосити творчий конкурс, а вручити премію 26 січня наступного року, в його день народження.
Під час урочистостей прозвучали пісні на слова Степана Пушика (а композитори поклали на музику загалом понад 150 його віршів) у виконанні аматорів Центрального народного дому м. Івано-Франківська та народного артиста України, професора Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Михайла Кривеня.
