«Рідна мова – наша зброя і наш оберіг»: під цією символічною назвою в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулася панельна дискусія з нагоди Дня української писемності та мови. Захід об’єднав науковців, освітян, культурних діячів і представників влади у глибокій розмові про мову як духовний код нації, як серцевину національної ідентичності, як чинник духовної стійкості, інтелектуального спротиву та державності. Серед спікерів – народний депутат України Оксана Савчук, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Карпатського національного університету ім. В. Стефаника Любов Пена, начальник управління культури, національностей та релігій ОДА Тетяна Бойко, заслужений вчитель України Оксана Тебешевська, директор фахового коледжу УКД Володимир Яслик.

Модераторка дискусії завідувачка відділу ІФОУНБ ім. І. Франка Ірина Фотуйма підкреслила, що рідна мова – це не лише засіб спілкування, а й індивідуальна риса нашого народу. А бібліотека – це місце, де ця унікальна особливість передається, зберігається й відтворюється через книгу, читача, розмову, спогад. На її переконання, у світі швидких комунікацій саме бібліотека залишається «тихим простором» для глибокого діалогу – між поколіннями, текстами, мовами.

І. Фотуйма звернула увагу, що дискусія на тему «Рідна мова – наша зброя і наш оберіг» має на меті переосмислити роль української мови у сучасному світі та показати, як саме бібліотека допомагає рідному слову залишатися живим, динамічним і присутнім у повсякденному житті громади.

Як наголосила І. Фотуйма, прикметною рисою дискусії стало те, що мовне питання обговорювали з кількох позицій, а саме: мова і держава – як ключові базові одиниці розвитку нації (О. Савчук); мова і культура – як основа формування людського світогляду (Т. Бойко); мова і шкільна освіта: виховання свідомого покоління (О. Тебешевська); мова і академічний рівень філологічного розвитку (Л. Пена); плюси і мінуси розвитку цифрових технологій у світлі розвитку рідної мови (В. Яслик).

Скласти пазл на користь державних інтересів

Оксана САВЧУК наголосила, що хоча українська мова й має статус державної, для її повного утвердження необхідна системна робота влади у сфері освіти, медіа та культури.

На її переконання, потрібно посилювати мотивацію громадян користуватися українською мовою у повсякденному житті, підтримувати україномовний контент і створювати комфортне мовне середовище. У час війни мова стає не лише засобом спілкування, а й символом спротиву та національної єдності. Українська мова – це така ж зброя, як і куля, що летить у бік ворога, зазначила політикиня.

«Кожні законодавчі ініціативи та норми, які сповільнюють процес українізації, не сприятимуть утвердженню беззаперечного статусу державної мови. Так, закон «Про застосування англійської мови в Україні» (№9432), підписаний Президентом, офіційно закріплює англійську як одну з мов міжнародного спілкування в державі.

Документ передбачає обов’язкове володіння англійською мовою для посадовців певних категорій – державних службовців, керівників адміністрацій, представників правоохоронних органів тощо – і набуде чинності після завершення війни. Водночас інституція чинного Уповноваженого із захисту державної мови нині не має достатніх важелів впливу, щоб ефективно реагувати на сучасні виклики. Відчутним залишається брак системної роботи щодо контролю медійного простору та інформаційного контенту.

У проєкті Державного бюджету на 2026 рік знову не передбачено посилення програм мовного навчання для населення, не закладено коштів на підтримку української книги та інших культурних ініціатив.

Усі ці елементи – складові великого пазла під назвою «україномовна країна». Проте, щоб цей пазл склався на користь державних інтересів, нам ще належить зробити чимало», – підсумувала О. Савчук.

О. Савчук звернула увагу, що мовні законопроєкти на захист української мови почали ініціювати тоді, коли у парламент обрали велику фракцію ВО «Свобода», та розповіла: «Вже у березні 2013 року був зареєстрований законопроєкт про внесення змін до Кримінального кодексу, яким пропонували притягати до кримінальної відповідальності за дії, спрямовані проти державної мови. Була створена робоча група щодо стану української мови та зареєстровано подання про проведення парламентських слухань.

З 2019 року я продовжила реагувати на нові виклики, які стояли перед утвердженням української мови. Зареєструвала законопроєкт, щоб підсилити інституцію Уповноваженого із захисту української мови. Разом з колегами ми підготували низку законодавчих ініціатив, які стали законами, зокрема щодо посилення штрафів за використання музики агресора у транспорті та публічних місцях. Доклала максимум зусиль, щоб правки про навчання мовами нацменшин у вищих навчальних закладах не отримали підтримки залу. Також багато роботи пророблено щодо законопроєктів про деколонізацію з метою перейменування населених пунктів, забирання з центральних площ багатьох міст радянських алей слави та постаментів.

Досі чекає на розгляд законопроєкт про забезпечення українськомовного освітнього середовища, який має на меті покращити спілкування дітей українською мовою в школах.

Мені вдалося також запровадити ініціативу та нагородити планшетами випускників шкіл, які склали ЗНО з української мови на 200 балів. Згодом місцева влада ухвалила рішення про фінансову винагороду для тих, хто складає ЗНО на найвищі бали.

Зазначу, що в українському законодавстві є ще над чим працювати. Приміром, минулого тижня проголосували за те, щоб записи у паспорт громадянина України (у формі книжечки) вносили суто українською мовою. І це точно давно пора було зробити.

Щодо майбутнього, то бачу його в посиленні української мови шляхом фінансування державних програм підтримки освітніх мовних програм, культурних проєктів та посилення адміністративної відповідальності для тих, хто відмовляється використовувати державну мову в публічній сфері».

Найкращий пошанівок для української мови – це постійно розмовляти нею

«У календарі є кілька дат, коли ми по-особливому говоримо про мову, – наголосила Любов ПЕНА. – Хоча зрозуміло, що рідну мову маємо любити не один, два, три чи десять днів у році. Рідну мову ми повинні любити щодня, щогодини, щохвилини. А що означає любити рідну мову? Найкращий пошанівок для мови – це постійно розмовляти нею, прагнути глибше її пізнавати, намагатися вдосконалювати наше мовлення, не спотворювати її чужими, не властивими їй елементами. І постійно пам’ятати, що мова – це не тільки засіб спілкування, не просто спосіб передавати одне одному певну інформацію. Мова – це щось набагато важливіше, це те, що зберігає нас як націю. І то не просто пафосні слова, що мова – це наш національний код; мова є національною святинею кожного народу, кожної нації. У кожній національній мові відображено як зовнішні обставини життя спільноти, так і певні внутрішні особливості сприйняття цією спільнотою навколишньої дійсності».

Мовознавиця підкреслила, що мова є однією з основних ознак нації. Не територія і спільне проживання на ній, не спільний економічний розвиток (хоча й це важливе!), не щось інше, а власне мова робить спільноту людей нацією, незалежною, окремішньою від інших націй. Мова – одна з основних підвалин державності. Історія, традиції, звичаї – усе це в мові, завдяки мові і через мову зберігається й передається від покоління до покоління.

Л. Пена згадала відомий вислів ірландця Томаса Девіса в перекладі Лесі Українки: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж навіть свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка. Втратити рідну мову і перейняти чужу – се найгірший знак підданства, се кайдани на душу. Втратити національну мову – се смерть, се значить, що ярмо вже в’їлося глибоко».

«Завдання всіх, хто якоюсь мірою причетний до плекання молодого покоління, – виховувати особистостей із високою мовною свідомістю, формувати ціннісне ставлення до мови, тобто ставлення до неї як до цінності.

Любімо свою мову, плекаймо її. Вивчаючи інші мови, не цураймось рідної. Пам’ятаймо, що відомий вислів Й.-В. Гете «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина», який наводять тоді, коли хочуть наголосити на важливості вивчення іноземних мов, має продовження: «Тож хоч раз стань людиною: вивчи РІДНУ мову», – підсумувала Л. Пена.