Звісно, як і всім нам, нинішній рік приніс відомому історику й теоретику української літератури, письменнику Володимирові КАЧКАНУ біль великої народної трагедії, гіркоту наших втрат унаслідок повномасштабної війни, розв'язаної рашистами проти України, та водночас і 2022-й уособлював для нього продовження праці на теренах наукових досліджень, краєзнавства, літературної творчості.
Більшість з уже понад 80 книжок, написаних і виданих літератором і вченим – завідувачем кафедри українознавства та філософії Івано-Франківського національного медичного університету, доктором філологічних наук, професором, академіком, заслуженим діячем науки і техніки України, лауреатом міжнародних, всеукраїнських та обласних премій, як поінформувала, відкриваючи презентацію нового його доробку, заступниця директора з наукової роботи ОУНБ ім. І. Франка Галина Горбань, він уперше представив публіці саме тут, у головній бібліотеці краю. У її літературно-мистецькій вітальні знову, через три роки від останньої зустрічі з В. Качканом, зібралися шанувальники його таланту.
За цей час, що виявилось несподіванкою для багатьох присутніх у залі, Володимир Атаназійович підготував і випустив у світ ще аж три вагомі своєю наповненістю видання. Навчальний посібник-хрестоматія «Береги літературної критики» охоплює найкращі зразки його літературно-художньої критики, що стосуються красного письменства, літературознавства, пресознавства, монографія «Українознавство в персоналіях» (т. 6) містить актуальні аспекти українознавчих наук вищої медичної освіти – тут зроблено особливий акцент на визначних персоналіях, які репрезентують собою найрізноманітніші сфери гуманітарного спектра, а в книзі «Пастори Слова» академік виокремив вагомий пласт своїх публіцистичних студій про визначних літераторів, митців, громадсько-культурних і просвітницьких діячів, що походять зі священницьких родоводів. Про це з трьох презентованих видань (бо про всі воднораз не розкажеш) академік повідав журналістам детальніше:
– Книжку з такою назвою – «Пастори Слова» – я разом із сином Олегом 2011-го видав у Києві, але за 11 років ми нагромадили відомості з архівних матеріалів, періодики, епістолярних джерел, які суттєво розширили її зміст. Тож вирішили підготувати доповнене видання цієї книжки. Нова має близько 400 сторінок і повертає на українське етнополе ряд визначних особистостей – і тих, котрі, образно кажучи, розсипалися світами, і тих, хто потрапив у «червону молотарку»: тоталітарна влада заповзялася знищити їхню духовну і культурну спадщину й саму згадку про цих людей, тож їхні імена маловідомі або й ще зовсім невідомі українському читачеві. Видання «Пастори Слова» належить до того тематичного напряму, якому я присвятив не один десяток літ на своєму земному шляху, – персоналізації української історії, українського духовного життя. Приміром, уперше в цій книжці я подаю читачеві повний «квартет» батька й синів Лепких. Про письменника Богдана Лепкого на сьогодні маємо вже чимало видань і публікацій різних авторів, є вони і про молодшого від нього Лева, трохи написано дослідниками про їхнього батька Сильвестра, але про середущого з братів Миколу – майже нічого. Тим часом він провадив у Станіславі активну просвітницьку діяльність. Цей чоловік чималою мірою спричинився до того, що було врятовано багатьох представників інтелігенції міста, яких німецькі окупанти, здійснивши відому акцію під час вистави «Шаріка», вивели із приміщення театру (нині тут філармонія) на вулицю – тоді частину затриманих українських патріотів вони таки розстріляли.
Микола Лепкий залишив після себе дивовижний рукописний щоденник часів Другої світової війни, який зберігають в архіві уже покійного доктора Романа Смика з Чикаго (США) – той надіслав мені ксерокопію цієї роботи, яку я простудіював. Мої аналітичні роздуми над подіями й фактами, описаними в тому щоденнику, і лягли в основу есею про Миколу Лепкого.
Зрештою, захід «Осіннє жниво письменника і вченого Володимира Качкана» не зводився лише до представлення публіці трьох нових книг академіка, а загалом символізував щедрі життєві ужинки, дорідні плоди його подвижницької інтелектуальної праці на теренах науки й літературної творчості. І сам він у своєму виступі просто не міг не згадати ті віхи своєї багатолітньої діяльності як ученого і письменника, що позначені виходом у світ його книжкових серій «Українське народознавство в іменах» (у 2-х томах), «Хай святиться ім’я твоє» (у 10-ти томах), «Віщі знаки думки, серця і руки» (у 3-х томах), «Постаті: Студії. Есеї. Сильвети. Рефлексії» (у 2-х томах) та інших видань.
Вони всі дорогі Володимирові Атаназійовичу, але особливо закарбувалися у пам’яті й серці ті, поява яких була пов’язана з певними перепонами й нерозумінням з боку апологетів совкового мислення навіть серед науковців, які йому довелося переборювати під час підготовки й видання цих книг та й після їх виходу. Приміром, щодо названих вище двох томів, які вийшли друком у 1991 і 1993 роках у київському видавництві «Либідь», його запитували: «А чому ви пишете не про народознавство взагалі, а саме про українське?». «Бо я українець, – відповідав ретроградам, – отож досліджую свій етнос, гени свого народу – те, що є основою української нації й української ідеї».
Зрештою, і нині завідувач кафедри, котрій як базовій свого часу доручили створити два підручники для всіх медичних вишів України – «Історія України» та «Історія української культури» (вони витримали вже відповідно три й чотири видання) – стурбований тим, що, як він висловився, «мудрагелі в міністерстві» об’єднали ці два предмети в один і відвели на його вивчення лише 30 годин. «І я повинен у рамках цього дуже вкороченого навчального курсу розкрити студентам національну ідею, щоб ми мали саме українського лікаря, а не того, хто говоритиме: «А какая разніца?», – каже В. Качкан.
Подякував йому за дослідження біографій греко-католицьких священників архієпископ і митрополит УГКЦ Володимир Війтишин, який благословив дійство презентації нових книжок автора. Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків наголосив на тому, що академік В. Качкан є одним із тих інтелігентів, які формують християнський, національний український, інтелектуальний дух міста, а це дуже важливо в часі війни, коли ми з найбільшою повнотою розуміємо ціну Української держави, української мови, теорії і практики націєтворення.
На думку начальника управління культури, національностей та релігій ОДА Володимира Федорака, кожна книжка В. Качкана заслуговує на те, щоб розглядати її як внесок не лише в українську культуру, а й загалом в українську справу, а есеї письменника, у яких він документальними й художніми засобами зображає персоналії більш чи менш знаних особистостей – це історії людей, які творять сьогодення і вибудовують краще майбутнє для України. Також, як наголосив на презентації голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат педагогічних наук Михайло Косило, В. Качкан започаткував новий напрям у краєзнавстві – медичний, який поряд із літературним краєзнавством теж став об’єктом його постійного зацікавлення.
Заступник голови Національної спілки письменників України Ярослав Ткачівський стисло охарактеризував літературну творчість презентанта і вручив йому медаль НСПУ «Почесна відзнака», а ще подарував свою віршову присвяту «Сторукий жнивар», згадавши винесені в заголовок публікації слова з інтерв’ю Володимира Качкана, яке у 2004 р. взяв у нього Євген Баран і надрукував у «Західному кур’єрі»: «Якби я мав сто рук і жив сто літ…». А письменник і краєзнавець Василь Бабій адресував своє гумористичне привітання «людині, яку знають всі», чоловікові, який «нажав снопів книжок не на один духовний полукіпок з мільйонами зерен-слів». Завідувач кафедри української літератури ПНУ ім. В. Стефаника, професор Степан Хороб відзначив, що Володимир Качкан колосально залюблений в слово і прагне донести його до широкого загалу, що він повернув Україні епістолярій письменника Богдана Лепкого, імена визначних людей, які ми, на жаль, втратили, що письменник обстоює неодмінну участь літературної критики в сучасному літпроцесі. Докторка мистецтвознавства, професорка цього ж вишу Ганна Карась говорила про уподобання академіка в музиці й вокалі, тож є в його книгах і розповіді про митців сцени (за словами Володимира Атаназійовича, він має абсолютний музикальний слух і сам любить співати). А цей захід у переповненій бібліотечній залі вона означила як «три в одному»: презентація нових книжок, творчий вечір В. Качкана, урочиста академія на його пошанівок.
Справді, на яскраву святочну академію перетворилося дійство в головній книгозбірні області. «Естетизуючи» його, за висловом пана Володимира, дарували презентантові й усім присутнім свої пісні й музику митці сцени – чоловіча хорова капела «Сурма» ім. Б. Волосянка ІФНМУ, чоловічий квартет «Коло», муніципальне тріо бандуристок «Мальви», скрипаль Павло Волощук, молодий співак, магістр Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Олексій Стронський.
І як не погодитися зі словами модератора цього заходу – літературознавця, критика та есеїста, голови Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євгена Барана:
– У такий прикрий для всіх нас час Володимир Качкан популяризує українську людину, підносить її на щит нинішньої боротьби за Україну. Презентовані три нові книги представляють нам їх автора як літературного критика – лавреата обласної премії ім. Миколи Євшана, як дослідника-персоналіста (фактично з Качкана почалася наука про українську персоналістику), як першовідкривача імен визначних діячів, що походять зі священницьких родоводів. А загалом я так означив би цю постать: монументальний чоловік з орнаментальним письмом і з душею романтика й водночас галицького реаліста. Попри поважний вік і він сам є людиною XXI століття.
