Ще не так давно прикарпатські медіа повідомляли про початок будівництва лікарської амбулаторії в селі Угринові однойменної ОТГ. А нині вже можна констатувати, що незабаром така важлива для сільської місцевості медична установа зможе прийняти перших пацієнтів. Принаймні ошатну споруду не лише вивершено, а й накрито.

– Наразі на будівельному об’єкті тривають опоряджувальні роботи, – розповідає голова Угринівської сільської ради ОТГ Мирослав ВІВЧАРЕНКО. – Їхні темпи доволі високі, як і самого будівництва загалом. В липні почали, а у вересні, гадаю, завершимо. Звести і здати в експлуатацію всього за три місяці таку будівлю – це, скажу вам, треба вміти. Радий констатувати, що нам поталанило з підрядником. На відміну від історії зі спорудженням каналізаційного колектора на території нашої ОТГ, про що вже не раз розповідав на сторінках «Галичини».

Цього разу система Prozorro вибрала для будівництва амбулаторії фірму «Лідер плюс», яку очолює Роман Татумірак – досвідчений і відповідальний керівник. Завдяки йому із дев’яти мільйонів гривень державних коштів, виділених на цей об’єкт, ми заощадили два, які використаємо на впорядкування території довкола медичної установи. Думаємо реалізувати тут такий показовий дизайновий проект, який додаватиме відвідувачам, пацієнтам амбулаторії бадьорості, гарного настрою, а отже, здоров’я. Не хвалитимусь наперед, але підкреслю, що маємо всі шанси зробити цей сільський заклад охорони здоров’я взірцевим у масштабах України як за зовнішнім виглядом, так і за якістю послуг.

– Мирославе Васильовичу, лікарська амбулаторія в Угринові – одна із тих 25-ти таких установ, які на Прикарпатті вже звели чи ще будують, сказати б, централізовано, коштом із Держбюджету?

– Ні, за сприяння народного депутата Михайла Довбенка наша установа, як, до речі, і ще два такі самі будівельні об’єкти, так би мовити, проходять окремо, поза тією програмою або ж як додаткові до неї. Амбулаторія в Угринові – одна з найбільших: тут працюватимуть чотири лікарі сімейної медицини, обслуговуючий персонал, передбачено навіть можливості для денного стаціонару. Для лікарів ми вже придбали автомобіль марки Рено Дастер. Наразі, як бачимо, недоцільно запроваджувати й посади фахівців вузької спеціалізації – скажімо, окуліста чи травматолога, оскільки маємо договір про обслуговування жителів наших сіл по лінії вторинної ланки медицини в Івано-Франківській центральній міській лікарні.

– Обслуговування за рахунок медичної субвенції, яку одержуєте від держави?

– Саме так. Кошти медичної субвенції нині, в умовах реформованої медицини, «йдуть», як відомо, за пацієнтами. Тож угринівці і клузівці можуть отримувати послуги отоларингологів, хірургів та інших медичних спеціалістів, де завгодно. І за актами виконаних робіт, наданих до сільради з тих установ, де вони лікувалися, ми здійснюємо всі оплати за них з коштів медичної субвенції. Дяка Богові, наші люди здебільшого здорові. Тим-то є можливість і заощадити ці гроші на тих, скажімо, хто протягом року не потребував медичних послуг, і використати їх чи то на складну операцію, чи на не менш дороге тривале лікування для тих селян, які цього потребують.

Втім, маємо тут проблему. Кошти субвенції розраховують з огляду на число жителів. Дані про їхню кількість беруть в органах статистики, а там оперують інформацією… ще 2001-го, року останнього перепису населення в Україні. Уявляєте, який «порядок» речей у державі?!. Населення Угринова як приміського села відтоді вже зросло більш ніж удвоє, а обсяги медичної субвенції для нас зостаються на попередньому рівні. Приміром, в ОТГ проживає до восьми тисяч осіб, а медичну субвенцію нам дали лише на 3,5 тис. Інакше кажучи, цього року Угринівська ОТГ одержала 2,5 млн грн, призначених на лікування селян, а мало б бути, за елементарними підрахунками, п’ять-шість мільйонів.

Дяка Богові, ще раз повторюю, що хворіють не всі. Але якщо медичної допомоги потребуватиме більшість населення і люди масово лікуватимуться, і лікарні виставлятимуть нам рахунки, то коштів на їхню оплату нам забракне. Цього року, поки в Україні триватиме розгардіяш, ми ще якось мусимо виходити із ситуації, навіть якщо доведеться доплачувати нестачу коштів з бюджету сільради. Та надалі матимемо величезні проблеми, не зможемо давати собі раду, якщо в державі не наведуть лад із тим.

– Чи про це відають там, де розраховують-розподіляють кошти державної підтримки регіонів?

– Безумовно, що знають, бо це проблема не лише наша, а й багатьох інших перспективних сіл, населення яких зростає. Але нічого не роблять заради її розв’язання. Зрештою ми й не сидимо склавши руки. Вже зверталися з відповідними листами до всіх столичних інстанцій, до компетенції яких належить це питання. Але результату жодного. Навіть відповідей не отримали. Лише з Мінфіну якось повідомили, що не можуть порушувати баланс бюджету. Невже недодані нам кілька мільйонів – це такий стратегічний фінансовий ресурс, що може порушити бюджетну рівновагу держави?

Словом, не хочуть нас почути. І це при тому, що всі знають: є чимало сіл, де за майже два десятиліття демографічна ситуація змінилася в гірший бік: жителі повиїжджали, а смертність серед тих, хто зостався, перевищує показники народжуваності… Там населення поменшало в рази, а медична субвенція туди надходить така, як була. Ось де дисбаланс, який давно потрібно було вирівняти!

До речі, ми у своїх зверненнях не просто прохали перегляду сум субвенцій, а й пропонували реальні механізми, як відновити справедливість. Розуміємо, що перепис населення в державі – це справа громіздка, тому, наскільки відомо, найближчим часом його не планують. Але, як на наш погляд, що ми й пропонували, вже за самими списками виборців можна визначити чисельність населення, більш наближену до фактичної, ніж дані 2001 року. По-друге, в кожному селі ведуть так звані погосподарські книги, в які занотовують усю інформацію по кожному обійстю, в тому числі й зафіксовують точну кількість членів родин на кожен рік. Чому б не скористатися цими вже готовими даними і не здійснити перерахунку обсягів субвенції – просто забрати зайве там, де її забагато, й додати туди, де бракує, де народжуваність вища, ніж смертність?

Складного тут немає нічого. Було б бажання, точніше, політична воля в державі. Тож стукатимемо й далі. Можливо, нова влада до нас прислухається. В усякому разі спробую заручитися підтримкою недавно призначеного голови ОДА Дениса Шмигаля, побувавши в нього на прийомі спеціально з цього питання.

– Чи така сама картина й з іншими субвенціями, крім медичної, які ОТГ отримують від держави?

– Замість як мінімум 2,5 млн грн інфраструктурної субвенції, яка нам належить за фактичною кількістю жителів, дали тільки 900 тисяч. Тобто тут теж недоотримали понад півтора мільйона. А от із освітньою субвенцією в нас усе гаразд, бо її обсяг, як ви знаєте, визначають за кількістю школярів. Її сума більш-менш відповідає числу учнів. Але теж думаємо, як би заощадити й ці надходження. Цього року, приміром, модернізували систему обігріву в старому приміщенні ліцею в нижньому Угринові, де функціонувало пічне опалення, що поглинало аж надто багато блакитного палива, а також облаштували й випробували нову теплотрасу в цій частині села.

Вже наперед прогнозую, що завдяки цим роботам, виконаним коштом сільради, вдасться в період опалювального сезону заощадити чимало фінансів з освітньої субвенції, призначеної, як відомо, суто на оплату заробітку вчителів та комунальних послуг, наданих нашим навчальним закладам. А заощаджені кошти зможемо використати чи то на купівлю шкільного обладнання, чи на доплати вчителям.

Втім, на цьому проблеми ліцею не закінчуються. Колись під навчальний заклад переобладнали готову будівлю торгового центру – тоді всі раділи, а нині те рішення дається взнаки – скажімо, і висота стелі у класах не відповідає санітарним вимогам, і систему вентиляції не передбачили… До того ж село розростається, дітей більшає – кілька років поспіль маємо по два перші класи… Учням стає затісно, тому чи не щороку щось тут робимо, точніше – переробляємо. Торік, скажімо, добудували новий корпус і розмістили в ньому чотири класи. Цього ж року вирішили перевести зі старого приміщення в нове дитячий садок, а там, де реконструювали систему опалення, розмістити класи початкової школи. Шкода, що не встигли капітальний ремонт зробити, як годилося б. Але здійснимо його наступного року – подивимося спершу, як зарекомендує себе реконструйована система опалення себе...

Оскільки й цього року не вдалося домогтися коштів із Держбюджету на будівництво нового дитсадка, вирішили розпочати його за власні кошти Вносимо корективи у проект, який давно готовий, з тим, щоби «розбити» цю новобудову на черги. Наразі маємо свої кошти лише на цокольний поверх – його ж і спорудимо. Може, тоді нам підуть назустріч за принципом «хто сам щось робить, тому й помагають». Бо якщо будуватимемо лише власними силами, то це розтягнеться на десятиріччя. А надійдуть кошти з державної скарбниці, темпи робіт зростуть.

Зрештою, нас включили у відповідний план і виділили на це будівництво… аж мільйон гривень з фонду регіонального розвитку. І це на будову, вартість якої сьогодні сягає вже 100 млн! Адже дитсадок – лише перша, й наразі найбільш необхідна для ОТГ ланка запроектованого навчально-виховного комплексу, в якому передбачено навіть аудиторії й майстерні обов’язкового для ОТГ закладу профтехосвіти. Тож ми відмовилися від того мільйона…

– Відмовилися від мільйона?!. Важко зрозуміти такий жест.

– Це не той фінансовий ресурс, який дозволяє розпочинати таку будову. Тож ми сказали у відповідь на ту пропозицію: ліпше віддайте ці кошти тим, для кого це істотні фінанси й кому вони, можливо, вкрай потрібні. А ми мільйон-другий і в себе знайдемо. І знаходимо постійно кошти на ті чи інші справи, які мусимо довершувати. Приміром, самотужки облаштували обабіч автошляху Галич – Івано-Франківськ, який, по суті, є центральною вулицею Угринова, сучасні хідники. Хоча це мали би зробити дорожні служби. Я певен, що там навіть мають кошторис на ці витрати. Але ми не дочекалися від них і найменших порухів, тому зробили тротуарні доріжки власним коштом, 1,5 мільйона витратили на це. Зате наші люди тепер задоволені, бо їм безпечно і гладко ходити до обласного центру і навпаки.

Вже кілька років поспіль нашим головним болем є каналізаційний колектор, про який згадував на початку цієї бесіди. Прокладаємо його із Клузова і вже нарешті зайшли до Угринова. Та від початку року не просунулися й на сто метрів. А ще зостається зо 150 м, аби з’єднати його з прокладеною ще раніше частиною головної «магістралі». Ці роботи веде та сама сумнозвісна фірма «РОСА ІФ», яка виграла тендер, заявивши, що реалізує цей проект за ціною, на третину нижчою від його кошторисної вартості. Я ще під час торгів стверджував, що то нереальна ціна, запитував керівника фірми, за рахунок чого він збирається компенсувати свою скидку. Адже, як колишній будівельник, добре знаю з досвіду, що як би детально і скрупульозно не було виписано проект будівництва, все одно під час його втілення в життя виникають потреби в додаткових затратах. А тут головний кошторис обрізали на третину…

Ось тепер безвідповідальність керівництва «РОСА ІФ» і дається взнаки. Державних коштів їм забракло. Рух на об’єкті майже завмер попри те, що ми б’ємо в усі дзвони. І хоча замовником об’єкта виступає профільний департамент ОДА, він вельми слабо контролює хід цих робіт. Якщо натисну на керівництво департаменту, то день-два робітники працюють, а відтак уже знову немає нікого… Очевидно, говоритиму й на цю тему з новим чільником ОДА. Бо ж зворотного шляху немає. Не знаю як, але мусять довести будову до завершення.

– Очевидно, доведеться підтягти кошти сільського бюджету…

– Ми й так уже вклали в будівництво колектора два мільйони власних грошей. Тим часом у нас виникає інша проблема. Частина каналізації вже готова до експлуатації. Тож запустили в реалізацію проекти на шість бічних вулиць загальною вартістю до п’яти мільйонів з прив’язки до водовідведення сільських обійсть. Коли наші ґазди почнуть «врізатися» в колектор, їм доведеться для цього розкопувати дороги, обіч яких проживають. Тож десь мільйонів 10 тримаємо в резерві – спеціально акумулювали їх на те, щоби відтак лагодити розриті вулиці, відновлювати асфальтове покриття на них після облаштування дворових каналізаційних мереж.

Мушу в цих міркуваннях зробити один відступ. Я вже виступав у пресі з приводу того, що згідно з чинним законодавством в Україні сільради не мають ні жодного впливу на будівництво на їхніх теренах, які провадять чи то приватні особи, чи юридичні, ні навіть інформації про те, хто, що й де саме зводить на підвідомчій території.

Нині підприємцям будіндустрії дуже легко вести свій бізнес. Узяв дозвіл на будівництво в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, а відтак і здав туди декларацію про завершення робіт, та й по всьому. Більше нікому ні про що звітувати не потрібно. І лише коли власник вивершеної новобудови приходить до сільради по якусь довідку, ми довідуємося, хто і що спорудив у селі. Або ж коли самі жителі запитують у сільраді чи висловлюють нам претензії з приводу будівництва у сусідстві з ними, ми робимо на їхні вимоги запити до інспекції й аж тоді довідуємося про те, хто і що зводить на нашій території. Правда, з архбудконтролю не завжди надходять відповіді на наші запити.

– Як я розумію, такі стихійні будівельні об’єкти виникають на земельних ділянках, що перебувають у чиїйсь особистій власності?

– Так, але навіть на приватних територіях, розташованих у межах сіл, не можна робити що заманеться, не узгодивши із сусідами, громадою. Бо ж є спільні для всіх інженерні мережі, дорожні комунікації, інша інфраструктура. Отже, має бути дотримано всіх будівельних і санітарних норм у процесі спорудження будь-якого об’єкта – житлового чи виробничого. І з сільрадою належить погоджувати свої будівельні наміри. Бо буває не раз таке: звів хтось собі домівку, а відтак, прокладаючи газ до неї, розрив вулицю й так залишив. А ми потім з’ясовуємо, хто нашкодив. І врешті нерідко ліквідовуємо наслідки такої діяльності своїми силами. І це теж засвідчує про непорядок у державі і про те, що і в Україні, як у світі, мусило б діяти законодавство, згідно з якими сільради також мали б розглядати питання про надання дозволу на будівельні роботи на їхніх підвідомчих територіях.

Загалом ми постійно і прискіпливо стежимо за тим, аби сільські вулиці були впорядковані. Постійно ремонтуємо дороги, непроїзних шляхів у нас немає. Скажімо, цього року на п’ятьох вулицях, на яких уже прокладено всі комунікації, зробили капітальне покриття. У цьому зв’язку висловлюю подяку депутатам сільради, які безпосередньо цим займалися. Зокрема Романові Іваніву, котрий дуже активно працює, – за належне облаштування двох вулиць у Клузові. А також Корнелієві Слободяну – завдяки його старанням у вересні-жовтні буде завершено капітальний ремонт частини вулиці Самостійної в Угринові. Загалом на ремонті вулиць в ОТГ освоїли три мільйони гривень із Держбюджету.

За ці державні кошти зробили також капітальний ремонт другої половини вулиці Лесі Українки. Чому саме цієї вулиці? Справа в тому, що через прокладання колектора вздовж центральної дороги довелося спрямувати весь транспортний рух вулицею Українки, а для цього її відремонтували.

На сьогодні за кошти бюджету ОТГ фактично завершили освітлення вулиць в Угринові та Клузові. Стратегічне питання для Клузова – захист вулиць і садиб від підтоплення з боку Бистриці Солотвинської. Вже виготовлено проект берегоукріплення частини річки, яке б захищало село від повені, й маємо сподівання, що наступного року зведемо тут надійну дамбу. З боку села Вовчинця на правому березі Бистриці Солотвинської вже спорудили дамбу. Але це неправильно – потрібно зробити берегоукріплення обох берегів. Хочу ще зазначити, що завдяки розумній інженерній думці жителя Клузова проектанта Євгена Савицького зроблено відведення дощових вод у давній водовідвід, споруджений іще для радіозаводу (тепер – ВО «Карпати»), до очисних споруд, завдяки чому ліквідовано небезпеку підтоплення клузівських земель неподалік залізничного насипу.

Принагідно варто би згадати й такі наші здобутки, як спорудження чотирьох дитячих майданчиків замість двох, передбачених проектом, під який нам виділили 260 тисяч гривень із державної скарбниці. Тішуся, що вдається постійно допомагати парафіянам усіх трьох храмів УГКЦ в ОТГ. Приміром, уже з бюджету сільради виділено 800 тис. грн на задоволення матеріальних потреб їхніх церков. А на перспективу передбачено для храмів у Клузові й Угринові відповідно ще 300 тис. і 150 тис.

Насамкінець хотів би від усієї громади Угринівської ОТГ щиро подякувати згадуваному вище народному депутатові М. Довбенку за його велике сприяння нам у втіленні в життя тих проектів, які потребували державних фінансів. Зокрема його заслуга в наданні нам коштів із Держбюджету як на спорудження амбулаторії, так і на прокладання каналізації. Не знаю, чи без його допомоги вдалось би, приміром, подолати бюрократію на вищих щаблях державної влади, коли ми домагалися «нагорі» фінансової допомоги у спорудженні колектора. Швидше за все, що навряд.

Це один із небагатьох депутатів ВР, хто хотів допомагати нашим громадам і допомагав, кого бачили люди не лише під час передвиборчої кампанії 2014-го, а й після формування парламенту восьмого скликання, в якому працював пан Михайло. І не раз він сприяв нам чи не у всіх наших починаннях і добрими порадами. Надто ж коли ми впиралися в ті чи інші недоліки вітчизняних законодавчих актів. Адже саме на рівні місцевого самоврядування, на найнижчій ланці життєдіяльності українського суспільства, найдужче відбиваються всі недосконалості правового поля в державі.

Отак і господарюємо по-новому – як не завдяки сприянню держави в особі окремих відповідальних осіб, то всупереч бюрократичним та іншим недоладностям, яких, на жаль, доволі рясно на всій вертикалі влади в Україні – і законодавчої, й виконавчої.