Міністерство науки та освіти України презентувало проект оновленого українського правопису, який розробила Українська національна комісія з правопису. За словами експертів, які над ним працювали, правопис розроблено на фундаменті української традиції мовокористування. До 15 вересня триватиме громадське обговорення проекту.

Відомий український мовознавець, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови Національної академії наук України, почесний професор ПНУ ім. В. Стефаника Павло Гриценко, який входить до складу Української національної комісії з питань правопису, в ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» розповів про особливості нового правопису і наголосив, що його головною засадою має стати повернення до українськоцентризму, тому багато з того, що було перейнято колись в українську мову з чужих мов за посередництва російської, яка має іншу порівняно з нашою мовою фонетику і граматику, має бути переведено на магістральну дорогу українськості.

– Пане Павле, найперше поясніть, будь ласка, навіщо українцям новий правопис? Як виникла ідея його змінити?

– Правопис як кодекс, який забезпечує грамотність писемного відтворення мови, є основою існування й збереження стандарту літературної мови, тому завжди перебуває в центрі уваги мовознавців. Це не є якась виняткова українська ситуація, а загальна світова практика: зміни до чинних правописів усіх писемних мов вносять постійно, це практика усіх мовних спільнот. Наприклад, нещодавно внесли зміни в білоруський, македонський правописи.

Дослідники кожної мови реагують на ті активні процеси, що відбуваються в мові. В українській мові, культурі сталися глибокі зміни, пов’язані з багатьма процесами, які активно посилювалися з кінця 80-х років минулого століття. Тому веління часу – реагувати на ці зміни. Особливо важливе завдання – позбутися всього того, що було нав’язано ідеологами злиття української мови з російською і чим заступили, витіснили питоме українське з мовної практики.

До того ж правопис має інтегрувати мовний досвід українців, які живуть в Україні й за кордоном, умовно кажучи, об’єднати українські материкову й діаспорну мовні практики, бо це один народ з єдиною літературною мовою. Тому й правопис має бути спільним – об’єднувальним, потужним, несуперечливим. А для того, щоб цього досягти, необхідно досліджувати стан нашої мови, розуміти наші стремління: якою ми хочемо бачити українську мову, від чого хочемо позбутися, що прагнемо зміцнити. І такі зміни закріпити у правописних формулюваннях, правилах, а згодом, на їх підставі, відтворити це у відповідних орфографічних словниках, у граматиках, у системних кроках освіти, у рекомендаціях працівникам засобів масової комунікації, тобто поступово поширювати ці правила. Це зовсім не означає, що це новий правопис, це лише видозміни, які необхідно запровадити у чинному правописі. Але це зміни важливі, насамперед задля збереження самобутніх багатовікових мовних надбань, відновлення мовної самобутності, самоідентифікації українців.

– Що ж є головною особливістю видозміненого правопису?

– Головною засадою видозмін українського правопису є повернення до українськоцентризму української мови, відкидання роками впроваджуваних форм, правил, які не є за суттю українськомовними, а були накинені українському суспільству задля наближення до мови російської, розмивання індивідуальних рис української мови.

Має відбутися не показна й гучна, але важлива мікрореволюція в мовокористуванні, відтак – у мовній свідомості суспільства. Для цього насамперед мають стати зрозумілими ті засоби й прийоми, якими було досягнуто затирання самобутності української мови, її наближення й «злиття» з російською в добу радянського тоталітаризму. Від таких «надбань» минулого необхідно позбавлятися, відкривши шлюзи для оновлення українського стандарту літературної мови, її оновлення перлинами народної мовотворчості.

Важливо, щоб Україна як суб’єкт міжнародної діяльності і міжнародного права, як самодостатня держава безпосередньо контактувала з іншими державами, відтак – з їхніми мовами, культурами, а не користувалася російською мовою як посередником у контактах з позаукраїнськими світами. Це означає, що багато з того, що було перейнято колись в українську мову з чужих мов за посередництва російської мови, яка має іншу порівняно з мовою українською фонетику і граматику, буде переведено на магістральну дорогу української мови. Російська мова забезпечує мовне життя росіян, а українська – запити, потреби українців.

– Все ж, яких змін очікувати в українському правописі?

– Про зміни правопису будемо говорити лише після засідання комісії. Нині оприлюднено для обговорення проект, який уже зібрав багато відгуків, рекомендацій фахівців. Це колективний досвід, який необхідно узагальнити й представити громаді як завершений варіант правопису, що буде запропоновано для затвердження. Наразі не варто широко обговорювати проект правопису і вводити цим наших читачів у стан непевності, оскільки вони можуть подумати, що ці зміни уже прийнято.

– Цей правопис буде зручним, зокрема для використання в освітній практиці?

– Все залежатиме від того, наскільки майстерно зуміємо подати правила. Багато членів комісії справедливо наполягає на тому, щоб не допускати різноманітних винятків написання, які треба буде запам’ятовувати. Адже якщо запровадити численні варіанти написання, винятки з правил, то не треба самих правил, не треба правопису. Необхідно, щоб норми правопису були чітко і доступно сформульовані, щоб користувачі розуміли, про що йдеться, щоб не було перенасичення специфічною науковою термінологією. Тобто правопис має бути таким, щоб ним міг користуватися не тільки професор-мовознавець, а кожна людина.

– Тобто Ви поділяєте думку тих мовознавців, які критикують проект нового правопису за те, що він допускає використання паралельних форм слів. Наприклад, «катедра» та «кафедра», «авдиторія» і «аудиторія»…

– Нам треба сформулювати правило так чітко, щоб не було низки варіантів, які руйнують цілість правопису. Чим менше буде варіантів, тим легше буде користуватися літературним стандартом. Зусилля мовців буде спрямовано на те, щоб творити і розвивати мову, а не блукати в лабіринтах варіантів.

Ймовірно, втілення в життя нової версії правопису вимагатиме перехідного періоду, коли необхідно буде поетапно пояснювати, привчати до нових правил. Та є добра практика багатьох європейських соціумів і мов, коли «розлучалися» два соціуми, дві мови або позбавлялися впливу іншої мови (чужомовної «парасольки» над рідною мовою), і це відбувалося без драматизму й напруги, без особливого труду. Є ефективні доступні методи, зокрема й медійні потужності, що забезпечує швидке долання цього шляху – освоєння суспільством правописних новацій.

– У деяких експертів виникають запитання, чи потрібно повертатися до «харківського» правопису. В частині запропонованих змін вони бачать деяку штучність, намагання зробити нашу мову архаїчною, особливо вживання «и» в кінці слів, наприклад, радости...

– Річ у тім, що будь-які зміни можна однопланово характеризувати, коли одні їх будуть приймати, другі – критикувати. Суб’єктивний фактор завжди залишатиметься. Та все ж необхідно зважати на відповідність самому духові української мови, оцінювати ризики втрати історично сформованої самобутності, яка є елементом національної мовної практики і національної культури.

Нам не мають закидати, що наша мова – це невдала копія російської чи польської мов, що ми не були здатні створити своєї мови. Ми не маємо права відмовлятися від мовного надбання нації, тисячолітньої історії мовотворення й культури мови. Тому деякі волюнтаристськи вилучені в 30-х роках форми, слова, типи виразів необхідно повернути. І цього боятися не треба. Адже кожна цивілізована нація намагається зберегти свою історію, те, що було в нашій мові і культурі, зберегти наш інтелектуальний доробок і наш внесок у світову цивілізацію.

Коли нас штовхають на відмову від здобутків наших попередників, то це не просто помилка, а нерідко продумана ідеологія відсікання того, що притаманне нам і що нас вивищує. Сьогодні ще триває боротьба проти народної автентичності української мови – її діалектів, історичного надбання… А з чим ми тоді залишимося? З самими запозиченнями з чужих мов? Ні, це не наш шлях! Так робити не варто!

Свою українську мову маємо вивчати, плекати і зберігати, бо це наше величне надбання, спадщина наших дідів-батьків, потужне джерело національної сили і гордості. Спокійно і дбайливо, по-господарськи, розпоряджаймося своїм скарбом – рідною мовою!

– Багатьох людей дивує, що співголовами комісії з правопису є доктор фізико-математичних наук Максим Стріха і доктор економічних наук Сергій Пирожков… Прокоментуйте це, будь ласка.

– Я цього не коментуватиму з огляду на те, що голову чи співголів призначив Кабінет Міністрів. Ніхто зі співголів не прагнув такого статусу. Спрацювала модель ухвалення рішень, яка існує в Кабміні: кожен із членів комісії отримав постанову уряду зі списком комісії. Як і хто туди потрапив, яким був добір і чому там немає багатьох провідних українських мовознавців, – для мене так само залишається незрозумілим. Але постанову опубліковано, а чи зможемо сповна її виконати цим складом комісії, покажуть наступні етапи роботи. Адже комісія завершить свою діяльність тоді, коли буде підписано сам правопис як готовий документ. Після цього комісію потрібно буде реорганізувати, й вона повинна продовжити роботу на постійній основі, тому що вивчати функціонування мови і відповідність правопису мовній практиці – це постійне завдання науковців.

– Чи покликаний новий правопис дерадянізувати українську мову та убезпечити її від русифікації?

– Такого прямого завдання ніхто не ставив, але його ставить саме життя і логіка розвитку України як держави самостійної, європейськи зорієнтованої, яка є суб’єктом міжнародного права і міжнародної діяльності. Україна – незалежна держава, з програмою свого розвитку і побудови демократичного суспільства європейського типу. Відповідно наші визначальні атрибути – мова, культура, історична пам‘ять – мають цьому відповідати.