На недавній звітно-виборній конференції обласної організації Національної спілки краєзнавців України (НСКУ) її головою знову обрали Михайла КОСИЛА – директора Івано-Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, доктора філософії, кандидата педагогічних наук. Привітавши з висловленою йому прикарпатськими краєзнавцями довірою, я попросив Михайла Юрійовича розповісти про нинішній день і плани на майбутнє організації, багато членів якої беруть участь у реалізації загальноукраїнських краєзнавчих проектів і яка зарекомендувала себе однією з найдіяльніших у нашій державі.
Саме таку оцінку дала у виступі на конференції перший заступник голови НСКУ, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, доктор історичних наук, доцент Руслана Маньковська – і, гадаю, не задля компліменту, бо за цим стоять вагомі результати діяльності краєзнавців Прикарпаття. Висока ж оцінка зробленого, вочевидь, зобов’язує всіх членів організації, а особливо її чільника, досягати ще більшого…
– Хотів би принагідно, – сказав М. Косило – одразу згадати всіх тих, хто отримав з рук столичної гості Подяку НСКУ за активну науково-дослідницьку та просвітницьку роботу щодо популяризації рідного краю. Це директор музею ім. Г. Крука із с. Братишева Тлумацького району Петро Боднарчук, редактор газети «Рідне село Білі Ослави» Тамара Лейбюк із Надвірнянщини, завідувач відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею Марія Вуянко, директор Музею мистецтв Прикарпаття, член-кореспондент Академії архітектури України, начальник Прикарпатської археологічної експедиції Інституту археології НАНУ Василь Романець, професор, завідувач кафедри історії України, доктор історичних наук Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ігор Райківський, доцент, докторант цього вишу, кандидат філологічних наук Михайло Бігусяк. Цих людей об’єднує те, що вони зробили помітний внесок у пошукову краєзнавчу роботу в своїх містах і селах, загалом в області.
Кажуть, що сила – у правді, а краєзнавство і є основою правди про наше минуле і сьогодення, відіграє важливу роль у суспільних процесах. Правдиве слово про українську історію важить дуже багато. Тож маємо й далі працювати в ім’я правди, яка зробить нас сильними і дасть змогу перемогти ворога, маємо сповна усвідомлювати важливе значення краєзнавства в національно-патріотичному вихованні школярів і студентів. Такою є мета, скажімо, історико-краєзнавчої акції «Герої не вмирають», яку ОО НСКУ спільно з обласним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді проводять у населених пунктах Прикарпаття: хлопці й дівчата під керівництвом своїх наставників збирають матеріали про героїв Небесної Сотні та російсько-української війни на сході України, які після узагальнення й систематизації ляжуть в основу нових краєзнавчих видань. Це один з основних векторів дослідження краєзнавцями сьогодення нашого регіону, яке вже завтра теж стане історією.
А висока оцінка їхньої роботи правлінням спілки пов’язана зі здійсненими дослідженнями минувшини Прикарпаття. У цій справі провідну роль відіграють науковці ПНУ ім. В. Стефаника, ІФНМУ, ІФНТУНГ та інших вишів області – члени НСКУ. Впродовж 2015-2018 рр. побачили світ ще 90 видань про історію прикарпатських поселень. Окремі з них за своїми надзвичайно багатим змістом, науковим рівнем, оформленням справді унікальні, як-от історія с. Чортівця «Град над Сагою». В тому ж Городенківському районі підготували й випустили у світ 7-томну історію с. Топорівців – це, напевно, для сіл України рекорд щодо обсягу зібраних матеріалів про їх минувшину та обсягу самого видання. Прикметним є те, що саме краєзнавця Ярослава Левкуна призначили недавно головою Городенківської РДА.
– Члени НСКУ не тільки книжки пишуть, а й беруть активну участь у науково-практичних конференціях, одним із співорганізаторів яких є обласна організація спілки. Які з цих конференцій за останній час мали найбільший резонанс серед краєзнавців області?
– Із 145 членів ОО спілки 62 – науковці й викладачі, а отже, і конференції мають відповідний рівень, який дає змогу в дискусійному обміну думками, у живому спілкуванні між їх учасниками виробляти справді наукові підходи в оцінці тих чи інших історичних подій, фактів, діячів. У тоталітарні часи влада хотіла вивести краєзнавство на маргінеси: мовляв, займаються ним аматори, які люблять історію, проте не мають належної фахової підготовки. Професор кафедри історії СРСР і УРСР тодішнього Івано-Франківського педінституту ім. В. Стефаника В. Грабовецький не погоджувався з таким поглядом на історичне краєзнавство, а своїм авторитетом відомого вченого доводив, що воно є однією з важливих передумов для того, щоби правильно зрозуміти процеси української історії. Завдяки невтомній праці Володимира Васильовича та його однодумців упродовж кількох десятиліть вдалося зібрати по крупинці й узагальнити факти, які дали змогу відтворити цілісну картину минувшини Прикарпаття. І в інших регіонах пішли цим шляхом, тож складена спільними зусиллями краєзнавців барвиста мозаїка загальноукраїнської історії всім дала розуміння того, де ми живемо, хто ми і куди маємо рухатися далі.
А згадав би я передусім всеукраїнську науково-практичну конференцію з нагоди 180-річчя виходу у світ «Русалки Дністрової», яка відбулася позаторік в Івано-Франківську. І ОО спілки не обмежилась роллю співорганізатора цього заходу щодо вшануванні пам’яті членів «Руської трійці», котрі причинились до появи першої книжки українською мовою в Галичині. Ми також оголосили акцію щодо побудови їм в обласному центрі пам’ятника, який нині, кажуть краєзнавці, символізує пам’ятник і самій спілці. Торік наша обласна організація була причетна до проведення міжнародної конференції «Західно-Українська Народна Республіка: революція, державність, соборність», уже десятої числом з участю польських науковців на тему «Культурна спадщина пограниччя», до «Других Грабовецьких історичних читань» з нагоди 90-річчя від дня народження одного із засновників прикарпатської школи краєзнавства. Адже саме В. Грабовецький разом з Михайлом Паньківим та Богданом Гаврилівим у 1991-му зініціювали створення ОО теперішньої НСКУ й зуміли об’єднати на Прикарпатті краєзнавчий актив, який став її основою. В. Грабовецький був першим головою заснованої організації, потім – почесним її головою.
У дослідницько-науковій і дослідницько-популяризаторській діяльності ми тісно співпрацюємо з обласними організаціями НСПУ, НСЖУ, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Скажімо, разом з письменниками заснували літературно-краєзнавчу премію ім. Миколи Євшана. Маємо тепер і краєзнавчу премію ім. Євгена Паранюка, на честь якого у с. Хмелівці Богородчанського району було започатковано літературно-краєзнавчий фестиваль заробітчанської тематики «Чуєш, брате мій..?». Став літературно-краєзнавчим і фестиваль «Ватра над Черемошем» у Верховині. Краєзнавці долучилися також до проведення вже традиційного літературно-мистецького фестивалю ім. Квітки Цісик у с. Лісках Коломийського району – на батьківщині предків цієї американської співачки українського походження.
– Ви, Михайле Юрійовичу, з колегами з обласної організації диференціюєте конкретні напрями краєзнавства. Скажімо, за Вашою, її чільника, пропозицією торік в Івано-Франківську проведено конференцію «Освітянське краєзнавство», яка знову ж таки отримала високу оцінку керівництва НСКУ. Воно відзначає роботу прикарпатських спілчан також щодо розвитку туристичного краєзнавства. Це, втім, і не дивно з огляду на відпочинково-рекреаційну привабливість регіону…
– Нині ОО НСКУ культивує, крім уже згаданих, і такі напрями краєзнавства, як військово-історичне, музейне, релігійне, бібліотечне, літературно-мистецьке, пам’яткознавче, медичне, яке на звітно-виборній конференції запропонував додати до цього переліку академік і письменник Володимир Качкан. Було обрано відповідні комісії при оновленому за складом правлінні обласної організації. Звісна річ, неможливо забезпечити розвиненість усіх напрямів краєзнавства в області на однаково високому рівні. Тут багато залежить від ініціативи краєзнавців на місцях. Візьмімо діяльність громадських, народних музеїв. Це соціокультурні центри активності громади, індикатори формування та розвитку громадянського суспільства. І такими стали, приміром, музеї книги, відкриті у Снятині і Коломиї.
– Вас, Михайле Юрійовичу, уже вчетверте поспіль обирають головою ОО НСКУ. Що корисного для себе почерпнули Ви із виступів делегатів конференції?
– Я цілком поділяю стурбованість професора ІФНМУ В. Качкана тим, що останніми роками у навчальних програмах українських університетів некласичного типу необґрунтовано звузили гуманітарну сферу. І вже не є навчальним предметом курс історії України, а замість нього запровадили якийсь конгломерат під назвою «історія української культури» (на що виділено 30 аудиторних годин), але ж це тільки сегмент історії України. Тому проситимемо правління спілки поклопотати перед Міністерством освіти і науки, аби якоюсь мірою поправити такий стан речей. Як не погодитися з В. Качканом і щодо стратегічного значення персоналієзнавства для швидшого заповнення «білих плям» на українському етнополі персоналіями – визначними постатями в різноманітних галузях життєдіяльності світового українства. Без цього не буде повновартісної історії української літератури, філософії, культури.
На думку доцента кафедри історії України ПНУ ім. В. Стефаника Андрія Королька, для формування й розвитку краєзнавчих інтересів студентів факультету історії, політології і міжнародних відносин цього вишу варто й надалі друкувати їхні розвідки за результатами вивчення своєї малої батьківщини в журналі «Краєзнавець Прикарпаття» та організовувати для них поїздки на краєзнавчі екскурсії. Патріарх прикарпатського краєзнавства Михайло Паньків (його та Богдана Гавриліва делегати конференції обрали почесними головами правління ОО НСКУ) звернувся до колег-спілчан із закликом: треба бити на сполох перед органами державної влади з приводу протиправної діяльності «чорних археологів» та вивезення за кордон приватних колекцій рукописів, документів, світлин, книжок відомих письменників та вчених, які ми назавжди втрачаємо для української культури. У державі має бути якийсь облік колекцій і колекціонерів. М. Паньків вважає, що краєзнавці ще належно не дослідили ті події двох світових воєн, які відбувалися на теренах Прикарпаття, те, як відобразились вони на долях місцевих жителів. Також ОО спілки варто налагодити зв’язки з військовими, які нині на сході України, власне, творять її ратну історію.
Закликав науковців приїжджати й виступати перед вихованцями Надвірнянського військово-спортивного ліцею, а всіх присутніх на конференції – по можливості поповнити його бібліотеку книгами, член опікунської ради цього навчального закладу Ігор Андруняк. Він переконаний, що саме військово-історичне краєзнавство в час російсько-української війни має бути на першому плані. Запропонував одну з вулиць м. Івано-Франківська назвати ім’ям його почесного громадянина Франца Бориса – Січового стрільця, командира 5-го кінного полку Армії УНР. І. Андруняка болить те, що вже нема кому оплачувати утримання могили Євгена Коновальця в Роттердамі, бо повмирали в Канаді останні із Січових стрільців і вояків УГА, котрі добровільно взяли на себе цей обов’язок. Також, на його думку, НСКУ мала би порушити перед урядом питання про фінансування догляду за 250-ма цвинтарями українських військовиків на території Польщі. Пан Ігор подав ідею, щоб через Спілку краєзнавців підготувати й видати книжку «Видатні українці», до якої внести як відомі, так і маловідомі або й зовсім не відомі ще нашим сучасникам персоналії, в тому числі ті, життя яких було пов’язано з Прикарпаттям. Його особистими зусиллями в Делятині встановлено пам’ятну таблицю уродженцю цього селища ректору Краківської академії мистецтв Фридеріку Паучу, автору понад двох тисяч картин гуцульської тематики, які експонували на виставках у різних країнах і принесли йому світову славу. А з надвірнянцем Романом Гавриляком, багатолітнім чільником «Союзу українських інженерів Америки», пан Ігор спілкувався через Інтернет, востаннє – менш як за три тижні до його смерті 29 червня 2018 р. 26 грудня мало б сповнитися 100 років цій неординарній людині – пластунові, випускникові Станіславівської гімназії та Львівського політехнічного інституту, котрий займався ядерними дослідженнями, зокрема з метою відкриття нових елементарних частинок, у Рочестерському і Колумбійському університетах США.
– Що би Ви, Михайле Юрійовичу, хотіли наприкінці нашої розмови сказати читачам «Галичини» про значення краєзнавства в житті суспільства?
– Громадянське суспільство повинно впливати і на формування національної пам’яті, а для цього сповна використовувати можливості такої громадської організації, як Національна спілка краєзнавців України. Мене тішить те, що в ній об’єдналися люди, для котрих краєзнавство – це воістину справа життя. Серед ухвалених VI з’їздом НСКУ рішень, який відбувся у 2017 р., була також пропозиція відзначати щороку в травні Всеукраїнський день краєзнавства. Документ з обґрунтуванням її подано для розгляду до Верховної Ради. Тож сподіватимемось, що й такий день відзначатимуть в Україні, а ряди активних краєзнавців постійно зростатимуть.
