«Шановна редакціє! На початку великої війни в Україні мій тато розмовляв зі своїм братом, який живе в москві й який піддався впливові рашистської пропаганди, бо сказав тоді татові: «Ви с рассієй нє шутітє»… Нині додзвонитися туди вже неможливо, й тому для всіх таких «братів» тато написав відповідь, яку прошу опублікувати в «Галичині». Такого листа отримала днями наша редакція від читачки газети Оксани ТИМЧИШИНОЇ. Тож виконуємо її прохання та публікуємо цей текст.
Мені вже за 80. Та маю мрію – дожити до нашої перемоги, яка обов’язково буде. А як же інакше. І подивитись на пику плюгавого упиря, у якого «всьо ідьот по плану»…
Велика подяка всім без винятку іванофранківцям за те, що вони просто добрі люди. Дасть Бог, поправлюся, діждуся закінчення війни і вже назавжди повернуся додому. Наразі ж там у мене квартирують кацапи. Тож поки що до уваги читачів «Галичини» – мій лист до брата на московії.
«Даруй, що довго не писав. То повітряні тривоги, то обстріли… Пам’ятаєш, незадовго до вторгнення в мою Країну, ти мені запропонував з росією не жартувати. Скажу тобі так: ми й тоді не жартували, а тепер – і поготів.
Наші хлопці палять москальські танки й устилають нашу, повторюю, нашу, землю москальськими трупами. Я бідкаюсь, що після нашої перемоги ніде буде полювати. По степах одні обгризені москальські трупи.
За бажанням тих же московитів, поки ще тимчасово живих, я знайшов притулок у Галичині, куди мріяв потрапити ще задовго до навали орди. Здавалось би, це найбільш нацистський край, як стверджують московські пропагандони, але жодного нациста я тут так і не знайшов. Люди тут добрі, до чужого лиха чутливі. У цьому краї знайшли притулок й інші біженці, які здебільшого втратили свої домівки і все, що мали. За це москалям буде виставлено окремий рахунок.
Я не бачив в Україні жодного міста, яке не потерпіло би від ракетних обстрілів. Майже в кожному місті є убиті мирні жителі, в тому числі діти.
Рука так і хоче вивести: «Вбий москаля!» Але цього мало! Замало вбити! Суддями москалям будуть Бог, ЗСУ й Гаазький суд.
Брате! Поясни хоча б своїм знайомим: в Україні живуть нормальні, добрі і працьовиті люди. Не сидіть там дурнями, робіть хоча б щось! Нині, правда, українці люто ненавидять москалів. А ненависть у нас – особлива!
З неповагою до всього московитського – твій молодший брат. Пам’ятай, що ми з тобою – з України.
Микола ТИМЧИШИН. Колишній боєць десантно-штурмового батальйону».
