Над тим уже починають думати-гадати чи не в усьому світі. Цього прагнуть українці з перших днів війни. І ми вже писали про різні сценарії розгортання бойових дій в Україні та їхню ймовірну тривалість відповідно до тих чи інших варіантів… Коли ж закінчиться війна в Україні? Про це найдужче волів би знати чи не кожен громадянин нашої держави – дарма, що вторгнення РФ на українські землі, по суті, лише почалося три тижні тому. Хотіли би це знати як ті, хто вже опинився під чоботом окупанта, так і жителі міст, де йдуть бої, так і ті, що вже виїхали за межі країни, рятуючи життя власне і своїх дітей.

Але що маємо на сьогодні? Передусім зрозуміло, що стратегічний план Росії зі знищення України одним ударом та примушення народу і влади до капітуляції провалився. Навіть попри відсутність мобілізації й розгортання резервів і бригад територіальної оборони в Україні наша армія героїчним спротивом загарбникам поламала спроби ворожих військ захопити Київ, Харків та ключові адміністративні центри.

Але від плану знищення України Росія не відмовилася, тепер замість наступу повсюди РФ намагається ліквідувати нашу державу по частинах. Скажімо, українська армія успішно б’є окупантів на захід та схід від Києва, і противник тепер змінив тактику. Росіяни намагаються зменшити свої величезні втрати та закріпитися на захопленій території. Вони прагнуть винищити наші системи важкого озброєння, передусім танки та артилерію. Головне завдання російського командування – продавити оборону навколо столиці України, щоб перерізати комунікації, та зв’язати боєм сили оборони столиці, щоб не дати перекинути резерви на інші напрямки.

На півдні та сході також йдуть запеклі бої – українська армія відбиває атаки та стримує просування російських військ на Донбасі, Запоріжжі, Миколаївщині. Але головний задум Путіна проглядається якраз на півдні та сході України. І складається він орієнтовно з таких трьох етапів. 1. Загарбати цілком Донецьку та Луганську області. 2. Захопити чорноморське узбережжя України та створити прямий коридор з РФ до Придністров’я. 3. Перегрупуватись і атакувати центральні райони України.

Для реалізації цього задуму російські війська закріплюються на захоплених територіях Херсонської та Запорізької областей. Росія готує черговий референдум під дулами автоматів на півдні України, для цього підтягуються «агітатори» з «ЛДНР». Також противник почав прокладати додаткову залізничну гілку до Херсонської області з Криму.

Просування російських військ стримують тільки великі втрати в техніці й особовому складі бойових підрозділів. Ворог уже близький до зупинки. Але щоб його остаточно розбити та відкинути на всіх напрямках, потрібні важке озброєння, артилерія, безпілотники, танки, треба й далі знищувати колони на далеких підступах, завдавати ураження живій силі...

Тож коли таки закінчиться війна? Ось як відповідають на це головне запитання української сучасности наші військові, тероборонці та експерти…

– Якщо Росія не проведе мобілізацію, то все закінчиться нашою перемогою у травні-червні. Якщо ж проведе – війна триватиме не менше року, але ми все одно переможемо. Хід війни позитивно вразив навіть мене, військову. Усе йде як слід, а ми, як з’ясувалося, найкращі воїни в світі. Головне тепер – щоб не було жодних домовленостей про припинення вогню, ніякого перемир’я, навіть нетривалого, крім гуманітарних коридорів. Інакше противник за цей час почне освоювати територію, організовувати свої тили, призначати окупаційні адміністрації, проводити зачистки нелояльного населення. Він наставить блокпостів на трасах і налагодить власну логістику. Поки війна має дещо хаотичний формат, ми маємо перевагу, але ризикуємо її втратити. Де-факто це призведе як мінімум до втрати Україною контролю над значною частиною територій. Як на Донбасі. А коли Росія оговтається, –до подальшого російського наступу...

– Коли ми знищимо цю орду, то звільнимо кожен сантиметр нашої території, в тому числі й Донбас та Крим. Я думаю, що на це може піти пів року-рік. З моєї точки зору, це цілком реалістичні терміни, якщо нам не будуть скручувати руки різними домовленостями, перемир’ями, якщо ця війна не перетвориться на окопну, як це відбулося на Донбасі.

Те, що Росія вдається до ракетних і бомбових ударів, нам дуже шкодить. Але я переконаний, що є розв’язання цієї проблеми. Попри те, що НАТО офіційно поки що відмовляється брати участь у забезпеченні безпольотної зони над Україною, це не означає, що реалізація цього завдання неможлива. Врешті-решт Україна має можливості отримати відповідну сучасну зброю на засадах двосторонніх угод, зокрема і між країнами – членами НАТО, а можливо, й між третіми країнами. А щодо персоналу, який володіє цим озброєнням, то ті фахівці можуть прибути в Україну як добровольці іноземного легіону.

Якщо ж Росія оголосить мобілізацію, це нам не дуже зашкодить, а тільки збільшить кількість російських полонених...

– Тут питання не так і не лише в оцінці військових потенціалів України та Росії. Що стосується ресурсів, то в РФ вони вже закінчуються. Тобто найдієздатніші частини та з’єднання вже введено в дію. Якщо перекидати сили з інших регіонів, то це означає оголяти фланги. Більше того, щоб їх перекинути, наприклад, із Західного округу, треба, грубо кажучи, завантажити всю російську залізницю. Це означає зупинити решту перевезень. І це досить важко відчуватиметься для Росії. Якщо ж перекидання підуть із Центрального округу, там розміщена техніка, яка була на тривалому зберіганні, і ще невідомо, чи вона придатна для застосування.

Тому очікувати якихось істотних надходжень наземної техніки не варто. Єдине, що вони можуть наростити, – це ракетні війська й артилерію. Це найнебезпечніше для нас. Скільки в них ще ракет залишилося, точно сказати не можу. Але, за заявою російських експертів, це теж досить обмежений ресурс.

По-друге, у політичній сфері в РФ відбуваються цікаві процеси. У Путіна раптом стали відкриватись очі на те, що його, виявляється, дурять. Він уже дав вказівки прокуратурі, контрольно-ревізійному управлінню, слідчому комітету й розвідці з’ясувати, на що було витрачено гроші, які виділяли на підривну діяльність в Україні та формування «п’ятої колони» у 2014?2022 рр., та як у війська РФ, що воюють проти України, потрапили призовники замість контрактників.

І я гадаю, якщо не голови, то погони точно полетять. Але якщо головам щось загрожуватиме, то перед ними постане запитання: «А може, ліпше стати національним героєм і обілити своє ім’я перед міжнародним суспільством, ніж потрапити під гільйотину путінських репресійних механізмів?».

А третє – те, що відбувається на міжнародній арені. Дедалі частіше почали проскакувати заяви, що Україна ніби готова на якісь компроміси або до обговорення питання нейтрального статусу чи територій тощо. Ось на це йти аж ніяк не можна, бо це буде друга пастка, не краща за мінські домовленості.

Ось ці три речі – ресурсний потенціал, внутрішньополітична й міжнародна ситуації – одна на одну накладаються. І з огляду на це я не можу точно сказати, коли закінчиться війна. Якщо переворот станеться завтра, то завтра...

– Збройні сили України зупинили запланований Путіним бліцкриг. Тепер більшість нації з неймовірною стійкістю витримує терор бомбами й ракетами, за допомогою яких Росія намагається морально зламати Україну. Та в них нічого не вийде, бо дедалі більше українців та українок кажуть собі: «Перемога або смерть!». Така реакція вільних людей забезпечить перемогу України. Сподіваюся, до літа ми розгромимо окупаційні армії. Але я лише звичайний солдат, у командування можуть бути амбітніші плани…

– Я не знаю, коли саме закінчиться війна, але певен, що ми її виграли. Тому що плани Росії щодо України не просто неможливі, кремлівські стратеги навіть самі не знають, що вони хочуть. Починаючи з того, що російські військові йшли сюди займатися «визволенням», тоді як у наших містах їм пояснюють, що вони тут нікому не потрібні. Вони думали, що вся українська армія розбіжиться, а добровольців не буде, але їх тут дуже «гаряче» зустріли й далі так само приймають. На сьогодні у них величезні проблеми з логістикою, зв’язком та всім іншим. Вони отримують по зубах на всіх напрямках. І на нашому боці вся світова спільнота, економічні санкції тощо. Тобто Росії кранти. І це зрозуміло.

Наразі я перебуваю в Києві, виконую тут різні переважно гуманітарні завдання. При цьому колосальна кількість людей хочуть допомагати, прагнуть бути корисними. Це зайве доводить, що вони мотивовані, щоб убивати російських загарбників або робити все можливе, аби допомагати тим, хто це робить безпосередньо. Тому ми їх уже перемогли, просто треба лише всіх добивати...

– Війна закінчиться, по-перше, коли той персонаж – так званий президент Російської Федерації опиниться в Гаазі. Або й ще далі. Як це може статися? Мені видається, що найвірогідніший варіант – заколот серед російських олігархів і тих, хто не поспішає услід за Путіним, який вважає, що загине як мученик. Тому гадаю, вони між собою порадяться і врешті-решт позбудуться його.

Другий складник, який прискорює завершення війни, – це фантастична й безприкладна мужність українського народу. Усі зараз – армія. І ті, хто змушений був виїхати з дітьми і з батьками, допомагають на своєму фронті. Дай Боже, щоб таке єднання залишалося й надалі.

Але як скоро закінчиться війна? Хотілося б, аби просто завтра вранці. Та ще й із визволеними Кримом і Донбасом, з репараціями РФ і Путіним на лаві підсудних в Гаазі з усією його камарильєю. Та все ж, думаю, це станеться, на жаль, не так швидко, як ми хочемо. Проте є міцна надія, що й не затягнеться…

Втім, до завершення війни ще далеко. Росія розбила собі носа, але це лише перша фаза війни. Україна здатна перемогти РФ, але наша вікторія залежатиме від отримання бойових літаків і засобів ППО. Такого висновку дійшов Майкл Кофман, військовий експерт CNA (Center for Naval Analyses/Центр воєнно-морського аналізу), – він його висловив у своєму виступі 9 березня в Інституті Кеннана.

Це один із тих військових експертів, хто впевнено передбачав масштабне вторгнення Кремля в Україну. За його словами, попри провал початкових планів Росії щодо окупації нашої держави найгірше у цій війні ще попереду. Початкові військові плани Кремля в Україні провалилися, «бо й були приречені на невдачу, тому що ґрунтувалися на припущеннях, які мали небагато зв’язку з реальністю», – каже М. Кофман. – РФ зазнала значних втрат, не досягла початкового оперативного успіху й отримала найгірші з усіх можливих санкцій.

 – Проваливши попервах гаданий бліцкриг зі зміни влади, орієнтовно на п’ятий день вторгнення російські військові почали вносити значні корективи у свою тактику, – вважає пан Майкл. – Зокрема взялися за реорганізацію кампанії у стандартну загальновійськову операцію. У результаті російські частини значно просунулися вперед, особливо на Півдні, де швидкість просування була досить високою. Досягли й деякого прогресу в районі Києва, неухильно оточуючи його. Росіяни збираються оточити місто і потім штурмувати його відразу в різних місцях.

Російські військові також повернулися до інтенсивного використання вогневої потужності, адже їхня армія багато в чому є артилерійською армією. Вона зазвичай використовує посилену вогневу міць, коли вступає у бойові дії у містах. Це трагічно, але я не здивований тим, що бачу. І я чекаю, що далі буде лише гірше. Протягом усієї війни, особливо на другий тиждень, ми бачимо також посилення використання авіації, причому в міських районах. І ви бачите, які руйнування це супроводжує.

Однак мети, поставленої Кремлем у цій війні, щодо зміни влади в Україні, ймовірно, вони наразі не можуть досягти. Отже, ухвалену Путіним стратегію слід визнати невдалою. Я не очікував таких провалів і низького рівня російських військ.

Чи досягнуть росіяни хоча б тактичного успіху? Наприклад, чи візьмуть Київ? Це залежить від того, чи має Україна сьогодні все, що необхідно для оборони столиці. А це насамперед бойові літаки, засоби ППО. І це важливо не лише тактично: від військових результатів залежить, наскільки Москва знизить планку початкових політичних вимог на майбутніх переговорах…

Україна може перемогти. Але війна ще далека від завершення: поки що ми набагато ближче до її початку. Так, російські збройні сили зазнали значних втрат, найближчими тижнями їхній бойовий потенціал буде виснажений і їм буде потрібна оперативна пауза. Але це не покладе край війні: припинення вогню часто використовують для переозброєння, реорганізації та поповнення запасів. Ми в першій фазі війни, а вона триватиме якийсь час, і, ймовірно, буде чимраз жорстокішою. Найгірше, повторюю, мабуть, ще попереду – особливо з погляду облоги міст і вуличних боїв.

Загалом те, що насправді зробила Москва, стало хоч і масштабною, але дуже дивною операцією. Зробити швидкий марш-кидок до Києва, перекинути війська вглиб України, не чекаючи великого опору, – такими були очікування. Це була спроба швидкої зміни режиму – Путін справді гадав, що скине Президента України, або змусить його здатися протягом кількох днів. На мій погляд, підстави для такого планування виглядають дуже загадковими. Як бачимо, організована в такий спосіб військова операція себе не виправдала й так і зосталася лише спробою.

Зрозуміло, що інтелектуально Кремль не просунувся далі з 2014 року: він просто спробував зробити розширену версію того, що було вісім років тому.

Російське командування явно ввело власні війська в оману. Їхні солдати, відправлені на війну, аж до останньої хвилини думали, що, як їм сказали, вони їдуть на навчання: їх виштовхнули до кордону, звеліли не боятись, а потім сказали, що особливого опору вони не повинні зустріти.

Якщо ви стежили за тим, як діяли російські війська в перші 48 годин, то вони були спантеличені: тому що вони в'їжджали в Україну по шосе, ніби все ще були у своїй країні і не чекали опору. Ці ілюзії швидко розвіялися, коли вони напоролися на першу ж українську засідку і зрозуміли, що потрапили на справжнісіньку війну.

Як і очікувалося, наступ почався з кількагодинних ударів крилатими та балістичними ракетами. На початку більшість російського військового угруповання залишалася у резерві. Окупанти обмежилися розрізненими епізодами безпосередньої авіаційної підтримки, що означало відсутність великої повітряної кампанії. На ранньому етапі Москва явно вважала, що може досягти успіху без особливих повітряних боїв та авіапідтримки. ВПС Росії навіть не розпочали кампанію з придушення чи знищення української ППО. Натомість вони намагалися встановити епіцентри локальної переваги в повітрі. І заплатили за це дорогу ціну, особливо другого тижня.

Москва намагалася зберегти війну в таємниці від громадськості. Вона назвала це спецоперацією, не визнаючи, що насправді то було масштабне вторгнення. Якби вона використала всю військову міць та авіацію у великих масштабах вже на ранньому етапі, то все могло бути інакше. Та Кремль сподівався уникнути масштабних санкцій із боку Заходу. І швидка та порівняно безкровна операція збільшувала би шанси на це…