Відтепер замість звичного «засоби масової інформації (ЗМІ)» вживаймо – так, як у Європі, – «медіа»… Але цей термін – то лише зовнішній атрибут оновлення українського законодавства у сфері, значення якої важко переоцінити. З 31 березня 2023 р. вступив у дію Закон України «Про медіа», який замінив аж шість попередніх застарілих законів, що регулювали діяльність медіа, і по-новому класифікує їх. А найголовніше – цей закон вносить суттєві зміни у взаємовідносини медіа і влади, розширюючи, за оцінками західних експертів, базу для утвердження свободи слова в Україні, для демократичного вираження громадянами через медіа своїх думок і поглядів на ті чи інші події і явища в житті суспільства і держави. Він визначає повноваження і порядок формування колегіального державного органу, який виконує функції регулювання, нагляду і контролю за діяльністю медіа, – Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. На цих та інших істотних моментах наголосив у нашій розмові про основні новели (це термін не тільки літературний, а й юридичний) нового закону представник Національної ради в Івано-Франківській області Ігор МАСЛОВ.
– Пане Ігорю, чим саме, на Вашу думку, було зумовлене внесення законодавчих змін у медійній сферіУкраїни? Навряд чи лише тим, що такою була одна з вимог Ради ЄС для вступу нашої держави до європейської спільноти. До того ж закон «Про медіа» обранці підтримали аж 299-ма голосами (майже конституційна більшість!) у час повномасштабної російської агресії проти України. Чинник війни, мабуть, теж спрацював?
– Ідеться не тільки про вимогу Євросоюзу. Потреба внести істотні зміни у вітчизняне медійне законодавство назріла давно. Про це впродовж останніх трьох-чотирьох років активно говорили і самі медіа, й різні пов’язані з ними організації, і представники державного регулятора – Національної ради. Бо, скажімо, закон «Про телебачення і радіомовлення», відповідно до якого працювали аудіовізуальні й аудіальні медіа, було ухвалено ще на початках нашої Незалежності, в 90-х роках минулого століття, а за час, що минув, з’явилися нові технології передачі теле- і радіосигналів, нові способи розповсюдження цими й іншими видами медіа інформації в загальнонаціональному й регіональних масштабах, зокрема через інтернет. Неврахування на законодавчому рівні цього чинника, сучасних можливостей оперативного поширення інформації стримувало розвиток і самих медіа, і контроль за ними, а його, що хто б не говорив, здійснює більшою чи меншою мірою, в тій чи іншій формі кожна демократична держава. Щоправда, ще раніше, до ухвалення закону «Про медіа», вдалося внести в попередній закон і впровадити в практику чи не єдину суттєву позитивну зміну – значно збільшити частку української мови, в тому числі україномовних пісень, в ефірі радіо й телебачення. І це певною мірою наблизило практику теле- і радіомовлення до вимог нових суспільних реалій. А воєнний стан у державі наклав свій відбиток на впровадження закону «Про медіа» в тому сенсі, що періодичні друковані видання, до яких належить і газета «Галичина», потрібно обов’язково зареєструвати в Національній раді, хоча в мирний час реєстрація є справою добровільною.
– Новий закон, що наближений до медійного законодавства європейських країн, замінив згаданий закон минулого століття і ще декілька – «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про захист суспільної моралі», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Хто і як довго працював над ним?
– Над цим законопроєктом різні робочі групи з дуже професійних українських медійних юристів та провідних спеціалістів медіа працювали, якщо не помиляюсь, принаймні останні чотири-п’ять років. Були різні варіанти законопроєкту, робота затягувалась, бо внесення його для розгляду у Верховну Раду гальмували керівники низки далеко не другорядних вітчизняних медіа, які, що не є секретом, перебували під впливом певних політичних сил – прихильників збереження совкових підходів у вітчизняних законах про медіа. Та й відповідне законодавство європейських країн не є якоюсь сталою величиною, не стоїть на місці – з роками переглядають, доповнюють його положення, тож робоча група вивчала ці зміни з тим, щоб запозичити із них усе раціональне. Внесення вже готового законопроєкту до Верховної Ради не раз відкладали буцімто через його недосконалість, і група приступала до напрацювання чергового його варіанту.
Утім, вимога Ради ЄС про цю одну з умов для вступу України до Євросоюзу таки пришвидшила прийняття в парламенті закону про медіа. Над якимись меркантильними інтересами частини народних депутатів, пов’язаними із впливом їхніх політичних сил на ті чи інші медіа, зрештою, взяло гору усвідомлення очевидного: переважна більшість нашого народу підтримує курс України на євроінтеграцію, бажає жити за єдиними з країнами ЄС правилами. Варто відзначити неабияку зацікавленість обранців у тому, щоб новий закон був справді дієвим і сприяв осучасненню інформаційного простору, подальшій демократизації українського суспільства. Вони внесли велику кількість поправок до законопроєкту між першим і другим його читаннями. Друге читання і голосування за нього в цілому стало для депутатських фракцій певним компромісом: вирішили, щоб не затягувати прийняття цього важливого закону, виокремити й забрати із нього розділи про розміщення в медіа реклами та матеріалів, що стосуються виборчого процесу, доки відповідні законодавчі норми не буде приведено до європейських стандартів. Зазначу, що на нинішній день Верховна Рада уже внесла зміни до чинного закону про рекламу і має намір невдовзі прийняти новий Виборчий кодекс.
Отож 13 грудня 2022 р. депутати ухвалили закон «Про медіа», 31 грудня його опублікувала парламентська газета «Голос України» і рівно через три місяці він набрав чинності.
– І як відреагувала на прийняття цього закону Рада Євросоюзу?
– Оцінила його як такий, що загалом відповідає законодавству країн ЄС. Зрештою, ще на стадіях напрацювання законопроєкту робоча група передавала його розділи для аналізу європейським медіаекспертам, і їхні висновки щодо положень цього документа були загалом позитивними. Хоча деякі експерти, не ставлячи під сумнів рівень якості закону «Про медіа», висловлювали й окремі зауваження до і вже після його ухвалення українським парламентом. Декому, приміром, був не зовсім зрозумілий механізм, за яким до переліку фізичних осіб, котрі створюють небезпеку для нашої держави, вносили іноземців і громадян України. Бо той експерт у своїй країні з таким не стикався, а у нас на цей час уже діяв воєнний стан.
– Що ж таке істотне відрізняє закон «Про медіа» від тих, які регулювали цю сферу суспільної діяльності дотепер?
– Насамперед він розширив коло суб’єктів медіа, діяльність яких підпадає під регулювання новим законом. До них внесено медіа аудіовізуальні й аудіальні (йдеться про радіо і телебачення) та друковані – це газети і журнали; онлайн-медіа – інтернетні веб-сайти та інформаційні агентства. Далі в переліку йдуть провайдери аудіовізуальних сервісів (їх раніше називали провайдерами програмних послуг) та платформ спільного доступу до відео (таких провайдерів в Україні поки що немає, але вони, безперечно, будуть, як є вже в багатьох країнах світу); постачальники електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення, а це відома українцям з 2011 р. компанія «Зеонбуд» і державний концерн РРТ, який технічно забезпечує трансляцію теле- і радіосигналів з використанням радіочастотного спектру.
– Тож виходить, що вже не відповідає сучасним реаліям найменування органу державної виконавчої влади – Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, яка тепер триматиме у полі свого зору й інші види медіа?
– Звісна річ, назву державного регулятора у цій сфері Верховна Рада змінить шляхом внесення відповідних змін до Конституції України – це можна буде зробити після закінчення дії воєнного стану в державі. Адже Національну раду тепер уповноважено регулювати і контролювати в Україні діяльність охоплених новим законом медіа всіх галузей, такі ж права та обов’язки, як телебачення й радіо, мають і ті ж друковані та онлайн-медіа, з боку яких ініціатори й розробники нового закону спочатку навіть відчували певне несприйняття суспільної потреби в його ухваленні. Втім, сказане стосується не всіх цих медіа – в нашій області вони дуже позитивно поставилися до того, щоб привести відповідне українське законодавство до європейських стандартів, що особисто мене приємно подивувало. Як і те, що керівники редакцій газет та власники інтернет-сайтів уже невдовзі після набрання чинності новим законом виявили бажання стати офіційними суб’єктами медіа – почали подавати до Національної ради документи на реєстрацію. Хоча для онлайн-медіа, зазначу, вона і у воєнний час є добровільною.
– А що, власне, мотивує їх це робити, на відміну від періодичних друкованих видань?
– Річ у тім, що після подачі належнихдокументів і їх розгляду впродовж місяця медіа отримає свій ідентифікатор у реєстрі Національної ради. Він повинен бути вказаний у кожному випуску веб-сторінки чи номері газети, обов’язково значитися і в посвідченні журналіста цього медіа. Наявність ідентифікатора буде найпершою умовою для медіа, яке хоче отримати акредитацію на якусь важливу подію, взяти участь у тендері на висвітлення діяльності органу державної влади чи місцевого самоврядування. Інакше кажучи, хто матиме ідентифікатор, у того буде більше прав, ніж у медіа, котре його не матиме.
– Інтуїція підказує мені, що напевне лише ті журналісти, у чиїх посвідченнях вказані ідентифікатори медіа, які вони представляють, зможуть бути присутніми на виборчих дільницях від початку до закінчення їх роботи і при підрахунку голосів виборців…
– Інтуїція Вас не обманює. Знаємо, що нерідко на виборчих дільницях перебували в день голосування зранку до вечора, а то і вночі фактично представники різних політичних партій з посвідченнями працівників тих періодичних друкованих видань, які колись хтось зареєстрував і які після одного чи двох випусків давно вже не виходили. Були і прикрі прецеденти із втручанням цих псевдожурналістів у роботу виборчих комісій і подальшими скандальними моментами… Думаю, такого не буде, коли почне діяти вимога щодо обов’язкової наявності ідентифікатора газети чи інтернет-сайту в посвідченні медійника, який висвітлює тему виборів. Сподіваюся, що тоді не буде, власне, і «липових» видань. Бо якщо друковане медіа не зареєструється в Національній раді до 31 березня 2024 р., то після цієї дати його просто закриють.
Ви знаєте, скільки на Прикарпатті налічувалось на 31.03.2023 р. газет і журналів – реєстрантів тоді ще Мін’юсту? Майже пів тисячі. Прогнозую, що в кращому разі лише 50 їх зареєструються в Національній раді протягом відведеного для цього одного року. Звісна річ, можуть бути й об’єктивні причини (найчастіше це проблема з фінансуванням) такого суто номінального існування більшості із тих сотень газет, які вже роками не приходять до читачів, але я переконаний, що чимало з них створювали саме для використання посвідчень працівників цих нібито періодичних видань явно не з журналістською, а з іншою, прихованою, метою.
– У Верховній Раді незабаром розглядатимуть законопроєкт нового Виборчого кодексу, в якому буде конкретизовано і норми щодо участі медіа у виборчому процесі, – саме тому, як Ви сказали, депутати й вирішили задля досягнення політичного компромісу між різними парламентськими фракціями забрати відповідну частину законопроєкту «Про медіа» перед другим голосуванням за нього. А от яка ситуація із впровадженням законодавчих положень із так само вилученої ще однієї частини цього документа, в якій було прописано норми щодо розміщення в медіа реклами? Адже для газет та інтернет-сайтів це одне з офіційних джерел заробляння коштів для того, щоб вони могли існувати, а для деяких медіа, скажемо прямо, – вижити в нинішніх складних економічних і соціальних умовах.
– Закон про внесення змін до закону «Про рекламу», яким рекламну діяльність і контроль за рекламою в Україні буде приведено до європейських норм, уже проголосований Верховною Радою і чекає на підпис Президента України. Навколо нього, щоправда, у парламенті були невеликі суперечки стосовно реклами, зокрема, слабоалкогольних напоїв і пива, але депутати зрештою переглянули відповідні положення чинного дотепер закону – надто суворі, тоді як норми аналогічних законів європейських країн м’якші. На мою думку, завдяки цим змінам до закону медіа, які мають жити й за рахунок реклами, зароблятимуть більше і зможуть істотно поліпшити своє фінансове становище. А доходи медіа різко знизилися якраз через те, що ринок реклами дуже сильно впав упродовж двох років ковіду, а тепер уже рік і чотири місяці триває широкомасштабна російсько-українська війна. Тому вітчизняні періодичні друковані видання і веб-сайти так очікують на якнайскоріше впровадження цих законодавчих змін.
– Які ще прописано у новому законі важливі моменти, котрих раніше не було в українському медійному законодавстві?
– Вирізнив би таку нову правову засаду діяльності вітчизняних медіа, як створення галузевих органів спільного регулювання. На початку нашої розмови я згадав шість визначених законом галузей суб’єктів медіа. У кожній буде створено громадський орган з експертів, які напрацюють кодекс діяльності медіа своєї галузі. І якщо у когось виникатиме питання, чи не порушило медіа галузевий кодекс, то це вирішуватиме орган спільного регулювання. Тобто у разі наявності спірних моментів стосовно порушення, яке інкримінує телебаченню, радіо або газеті скаржник – громадянин чи юридична особа, – Національна рада на своєму рівні не вважатиме правомірність скарги однозначно доведеною, а звертатиметься до громадського галузевого органу спільного регулювання, щоб дізнатися думку експертів з цього приводу.
– Відповідно до концепції і філософії нового закону, всі українські медіа різних галузей рівні перед ним і всі потрібні суспільству й державі. Не є винятком і газети й журнали, які нині переживають не найкращі часи (але це окрема тема для обговорення). Пане Ігорю, ще раз нагадайте, будь ласка, керівникам редакцій часописів алгоритм дій для того, щоб періодичне видання стало суб’єктом медіа у сфері друку.
– Якби був мирний час, то газети й журнали реєструвалися б за бажанням у Національній раді, яку новим законом уповноважено вести реєстр медіа. А от у період воєнного стану ця процедура є обов’язковою, здійснити її потрібно до 31.03.2024 р. Якщо друковане медіа не перереєструється до цієї дати, то воно змушене буде припинити свою діяльність не тільки де-факто, а й де-юре. І, як я передбачаю, таких газет і журналів буде чимало – це стосується передусім тих видань, що вже не один рік існують лише номінально. Залишаться ті, котрі дійсно працюють як друковані медіа, живуть за рахунок передплати, реалізації випусків, розміщення на своїх сторінках реклами та оголошень. Зазначу, що для газет і журналів, які мають чинне свідоцтво з Міністерства юстиції, реєстрація є обов’язковою, але безплатною. Їхні керівники мають подати до Національної ради мінімальний пакет документів: заяву, копію свідоцтва про реєстрацію з Мін’юсту й супроводжувальний лист. Процес розгляду поданих друкованим медіа документів і його реєстрації Національною радою триватиме не більше місяця. Газета чи журнал отримає свій ідентифікатор у реєстрі. Керівникам редакцій прикарпатських періодичних друкованих видань я вже надсилаю відповідні бланки, які належить заповнити (подати на одній сторінці у п’яти графах відомості про своє медіа, в тому числі про кінцевого бенефіціарного власника видання, якщо такий є) і всі необхідні документи відправити до Національної ради.
– Зареєструватися можуть за бажанням, як Ви сказали, і онлайн-медіа. А скільки їх взагалі в нашій області?
– Понад 40, із них половина працює в Івано-Франківську. Чотири інтернет-сайти вже подали документи на реєстрацію. Мабуть, керувалися якраз тим, що в посвідченнях їхніх працівників, аби вони вважалися офіційними журналістами, має значитися ідентифікатор медіа.Для сайтів ця процедура добровільна, але платна – вони повинні сплатити реєстраційний збір, який на нинішній рік визначено в сумі 2 684 грн.
– Пане Ігорю, Ви ще не заторкнули тему передбачених новим законом для медіа приписів, штрафів і серйозніших покарань за допущені порушення різного роду…
– Новий закон досить ліберальний, прописаний у ньому механізм покарань для вітчизняних медіа, котрі допускають у своїй діяльності якісь порушення, свідчить, що їм надано навіть більші гарантії свободи слова, ніж у таких випадках передбачено аналогічними законами низки європейських країн. Найперше відзначу те, що чітко визначено всі види порушень: незначні, значні, грубі. І далеко не одразу позбавлятимуть реєстрації телебачення, радіо чи газету, які допустила порушення, або ж за рішенням суду заборонятимуть поширення онлайн-медіа. Таке, звісно, можливе, але не після одного, двох і навіть трьох порушень.
– А що законом віднесено власне до грубих порушень медіа?
– Це поширення закликів до повалення конституційного ладу України, ліквідації її незалежності й порушення територіальної цілісності, до тероризму, поширення висловлювань, що розпалюють ненависть до окремих осіб чи їх груп за національною, расовою чи релігійною ознакою, пропагування наркотиків тощо.
Дехто із керівників та засновників медіа остерігається: «Якщо я зареєструюсь у Національній раді, то мене тоді будуть перевіряти і контролювати». Насправді і для зареєстрованих, і для незареєстрованих медіа усіх видів норми закону і відповідальність за їх порушення однакові. Я б рекомендував офіційно зареєструватись і тим медіа, для яких, відповідно до закону, ця процедура є добровільною, – тоді вони матимуть більше прав, на захист яких Національною радою зможуть розраховувати у своїй повсякденній діяльності.
– А якщо порушники – анонімні онлайн-медіа, власників яких неможливо встановити через те, що на веб-сайті відсутні будь-які вихідні дані і не вказано кінцевого бенефіціара медіа?
– Такі серйозні порушення не проходитимуть повз увагу Національної ради, за рішенням суду заборонятимуть поширення того онлайн-медіа, яке їх допустило.
– Якими мають бути дії інформаційних агентств у контексті впровадження нового закону, в якому їх прирівняно до веб-сайтів?
– Вони повинні обов’язково до 31.03.2024 р. перереєструватися на онлайн-медіа, для них ця процедура безоплатна.
Звісно, моніторинг аудіовізуальних, друкованих та онлайн-медіа з боку Національної ради буде пасивним і здійснюватиметься лише тоді, коли виникатимуть якісь скарги на їхню діяльність. Бо переглядати щодня всі сайти в інтернеті, телепрограми, слухати радіо, перечитувати газети – просто неможливо фізично для працівників державного регулятора у сфері медіа.
Насамкінець хотів би сказати таке. Упевнений, що завдяки новому закону про медіа, імплементації його норм у практику вже за рік увесь медійний простір в Україні буде переформатовано відповідно до європейських стандартів. І я вважаю це великим позитивом.
