На цьогорічній національній премії «Global Teacher Prize» у номінації «вчитель математики», партнером якої виступила IT-компанія «SoftServe», перемогла Леся Максімко – талановита вчителька алгебри, геометрії та інформатики Битківського ліцею Пасічнянської територіальної громади. Під час престуру, організованого Івано-Франківським регіональним відділенням Асоціації міст України, прикарпатські журналісти мали змогу відвідати школу, в якій працює переможниця, і поспілкуватися з нею одразу після її повернення зі столиці. У своїй роботі пані Леся поєднує класичні предмети з інноваційними методиками, зокрема її підхід змінює уявлення про математику як суху науку, адже на її уроках – це передусім інструмент для щоденних задач, розвитку критичного мислення та впевненості у собі. Її покликання – допомагати дітям «запалити маленькі вогники» цікавості та показати, що математика й інформатика – не лише формули і теорія, а й реальне життя.

Перемога з третього разу

Після урочистої церемонії нагородження у Києві Леся Максімко повернулася до рідного Битківського ліцею саме в день свого народження, тож у неї було подвійне свято. Учні були на сьомому небі від щастя, почувши про перемогу своєї вчительки, вони обіймали її і щиро вітали. Перед телевізором її підтримували чоловік Василь і діти, адже пані Леся не лише педагог, а й мати трьох синів: Павла, Любомира, Назарія. Уночі вона отримала від них теплі повідомлення: «Мамо, ми дуже раді за тебе». Це зворушливий момент, який показує, як тісно переплетені у її житті професійні здобутки і сімейні радості.

Перемога у цій престижній премії стала результатом наполегливості: педагогиня подавалася на конкурс тричі, і саме з третьої спроби здобула перемогу. Вона розповідає, що взяла в ньому участь для того, щоб мотивувати своїх учнів навчатися і досягати висот власною працею.

«Перші дві спроби робила насамперед для себе, не заради перемоги, а щоб зрозуміти, як правильно заповнювати заявки і що для цього потрібно, – розповідає Л. Максімко. – Третій раз брала участь в премії, бо на неї мене номінували мої учні. І цього разу підійшла до заповнення анкети з досвідом. Витратила більше тижня на те, щоб продумати відповіді на 10 запитань і зробити це змістовно».

Вчителька зізнається, що не очікувала перемоги у своїй номінації, адже брала участь переважно заради власного розвитку, щоб бачити свій рівень і оцінити власні досягнення у професії та педагогічній майстерності. Пані Леся наголошує, що участь у різноманітних фахових конкурсах дає найцінніше – досвід. Для учнів це також чудовий привід пишатися своїми наставниками, адже це велика честь, коли їхній вчитель досягає вершин.

«Насамперед, це розвиток, – констатує вона, – бо конкурси змушують виходити з зони комфорту. Педагог має постійно розвиватися й навчатися. Не може бути так, аби й нині нас навчали в той самий спосіб, як і 20 років тому. Діти змінюються, ми змінюємося. Коли будуємо будинок, здається, він уже готовий, але завжди знайдеться щось, що можна покращити. Так і в професії – вона вимагає постійних змін у нас самих. Конкурси дають можливість рости, бачити інші ідеї, порівнювати свої досягнення з досягненнями інших і переосмислювати підходи. Це вкрай корисно і професійно важливо».

Тож вчителька активно бере участь у різних фахових змаганнях, творчих майстернях, семінарах та навчальних програмах. Зокрема, вже найближчим часом у її планах – відвідини курсів з медіаграмотності, адже це надзвичайно актуальна тема сьогодення і це те, чого вона також навчає своїх учнів на уроках інформатики. Також переможниця протягом останніх двох років співпрацює з авторською творчою майстернею вчителів-предметників Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти під керівництвом Галини Стрільчик. Саме цей творчий простір, за її словами, став для неї джерелом нових ідей і потужною мотивацією для особистісного і професійного розвитку.

Від менеджерки у банку – до вчительки математики

Л. Максімко вже 10 років працює у школі, проте до педагогіки прийшла з іншої сфери. За першою освітою вона економістка і в минулому тривалий час працювала менеджеркою в банку. Відчувши, що ця сфера їй не до душі, вона ухвалила рішення кардинально змінити кар’єру і присвятити себе вчителюванню, тому вирішила здобути другу вищу освіту.

«Після восьми років роботи в банку зрозуміла, що це не моє і мені це не подобається, тож стала вчителькою математики та інформатики», – зізнається пані Леся і каже, що педагогічна практика приносить їй задоволення, адже вона відчуває, що це її покликання.

Вона добре пам’ятає свій перший урок, який був досить цікавим та емоційним. Тоді вони обговорювали правила безпеки в комп’ютерному класі, і діти ставили багато запитань, особливо цікавилися новою вчителькою: звідки вона, чому прийшла працювати саме сюди. Педагогиня пригадує, що саме тоді з учнями вдалося налагодити конструктивний діалог, який став хорошим стартом їхньої спільної роботи зокрема і вчительської кар’єри загалом.

Леся Максімко зауважує, що за роки вчителювання жодного разу не пошкодувала про зміну професії і не розчарувалася у своєму виборі.

«Мене дуже підтримують та мотивують діти, – констатує вона. – Це той вогонь, який живить учителя зсередини. Коли діти роблять щось самостійно, для мене це – найвища цінність. Звісно, від держави потрібна підтримка і розуміння того, що професія вчителя має бути престижною. Адже вчитель – це не просто той, хто читає лекції або проводить уроки, а той, хто надихає, мотивує і націлює учня на звершення. Ми ж виховуємо майбутнє покоління, яке будуватиме нашу незалежну державу, і саме освіта є фундаментом цього процесу».

Рольові моделі

У класі інформатики, в якому відбувалася розмова переможниці з журналістами, світло і просторо. Над класною дошкою складно не помітити відому крилату фразу авторства Вінстона Черчіля про те, що хто володіє інформацією, той володіє світом. Тож, натхненна афоризмом, запитую вчительку про її педагогічне кредо. Вона відповідає: «Для мене найголовніше – виховати насамперед людину, а вже потім високоосвічену особистість. Переконана, що людяність має стояти на першому місці, й лише потім іде освіченість».

Сьогодні Л. Максімко є, без перебільшення, рольовою моделлю для багатьох вчителів і учнів – тією особистістю, на яку прагнуть рівнятися. Вона згадує, що в її житті також були педагоги, які своїм прикладом прищепили їй любов до математики загалом і до вчительської професії зокрема.

«У мене було кілька вчителів, які вказали мені цей шлях, – розповідає пані Леся. – Моя перша вчителька Марія Андрусяк була надзвичайно доброю і саме вона прищепила мені любов до навчання. Проте й без підтримки моїх батьків це було б неможливо, адже вони завжди були поруч і допомагали. Пізніше була Емілія Пуканюк, яка так майстерно подавала математику практично, що деякі формули я пам’ятаю і досі, а ще – класна керівниця Марія Кріль, яка націлювала мене на вчительську професію».

Ромб із квітів, прямокутник із кришечок

Особливість уроків, які проводить Л. Максімко, в тому, що вона показує учням, як ці дисципліни можна застосувати у реальному житті.

«Щоб діти хотіли вивчати математику та інформатику, не варто обмежуватися лише підручниками, – каже пані Леся. – Я намагаюся показувати їм прості життєві приклади, де ці знання застосовують. Наприклад, коли вивчаємо прямокутник, завжди шукаємо цю фігуру серед предметів навколо нас – це і віконна рама, і футбольне поле. Адже чесно кажучи, діти важко сприймають тільки формули, а коли розуміють, навіщо їм ці знання, починають усвідомлювати їхню необхідність».

Пані Леся зазначає, що її практичний підхід до викладання математики та інформатики надихає учнів захоплюватися цими предметами. Вже зі шкільної парти діти чітко розуміють, як ці знання можуть стати їм у пригоді у повсякденному житті. Крім того, її учні не бояться помилок і готові дискутувати.

«Я не вважаю помилки чимось поганим, – каже вчителька. – Помилка – це класно, бо вона стимулює подальший розвиток. Мої учні хочуть вивчати математику та інформатику, бо я не критикую їх, і вони знають, що разом ми шукаємо правильні рішення. Це їх мотивує».

Вчителька зауважує, що її уроки проходять у форматі діалогу, а не монологу, адже, як зізнається, сама нудиться, коли слухає теорію без практичного підкріплення.

«З дітьми я завжди дискутую, дебатую, ставлю їм питання: чому саме так? Навіть якщо вони дають правильну відповідь, я іноді трошки хитрую і кажу, що це неправильно, щоб вони могли обґрунтувати свою точку зору», – ділиться Л. Максімко.

І додає, що вона також дуже любить, коли учні створюють щось власноруч. Наприклад, коли вчать геометричні фігури, дає домашні завдання зробити їх з підручних матеріалів. Коли вивчали ромб, учні виготовляли його з квітів, цукерок, кришечок від пляшок, конструктора «Lego». Так само створювали квадрат та інші фігури. В інформатиці ж разом досліджують фейки, поняття інформаційної безпеки, фактів і суджень – і це не завжди пов’язано суто з тематикою безпеки.

Леся Максімко, ставши переможницею у спеціальній номінації «вчитель математики», отримає півмільйона гривень від компанії «SoftServe» на реалізацію своєї освітньої мрії. Грошовий приз вона планує спрямувати на оновлення матеріально-технічної бази кабінету інформатики.

«Моя мрія – повністю оновити комп’ютерний клас, створити STEM-лабораторію з 3D-принтерами, куточком для відпочинку, новітніми комп’ютерами, інтерактивними панелями в кожному класі, щоб учні могли користуватися сучасними технологіями», – наголошує пані Леся.

Окрім цього, в неї є й інша мрія, яка збігається з мріями мільйонів українців усього світу.

«Хочу, щоб Україна перемогла у війні, і ми зажили у мирі та спокої, – каже вона. – Щоб не було повітряних тривог і ракетних обстрілів, щоб діти не боялися і ходили до школи без страху, а вчителі могли викладати спокійно, а не хвилювалися, що десь може «прилетіти» чи станеться щось небезпечне».