Нещодавно проєкт культурно-мистецького центру «Дзбан» на Косівщині отримав фінансування від Державного фонду регіонального розвитку. Будівництво інноваційної, унікальної і креативної споруди, яка не має аналогів в Україні, планують розпочати вже цього року.
На межі зникнення
Ідейником та ініціатором «Дзбану» стала косівська майстриня, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки художників України, голова БО «Автентика Гуцульщини» Марія Гринюк. До речі, завдяки її наполегливій праці косівську мальовану кераміку внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
«Ідея створення «Дзбану» виникла дещо пізніше, ніж усвідомлення того, що ремесло мальованої кераміки може зникнути взагалі, а отже, споконвічна традиція місцевого гончарства кане в небуття», – розповідає пані Марія.
У 90-і роки минулого століття зусиллями кількох майстрів традицію косівської мальованої кераміки вдалося зберегти і донести до наших днів. Тим часом колись відомі гончарні осередки Косівщини у Кутах та Пістині вже давно втратили свою славу – там немає жодного майстра.
«Глибше розуміння того, що проблема є, прийшло під час роботи над досьє до ЮНЕСКО, коли я вивчала вимоги Конвенції щодо нематеріальної культурної спадщини і почалася серйозна робота зі збереження, розвитку, а, головне, популяризації косівської мальованої кераміки», – зауважує М.Гринюк.
Доводилося складати плани виставок, семінарів, публікацій... Водночас жінка закінчувала третє видання власного проєкту «Галерея майстрів Гуцульщини» – про майстриню-керамістку Валентину Джуранюк.
«Я розуміла, що всього цього замало, треба гуртувати людей і робити справу публічною. Так виник фестиваль «Мальований Дзбаник», своєрідним натхненником для якого став фест-конкурс «Мальована хата» в селі Залип’ї в Польщі. Найголовніше, на чому там акцентують, – особлива увага до майстра», – ділиться досвідом ініціаторка.
Ідея відродження
Цей фестиваль у Польщі проводиться уже більше півстоліття поспіль. Усі дійства відбувається довкола будівлі «Мальованої хати»: сюди з’їжджаються туристи, щоб придбати сувеніри, помалювати разом з майстринями, а малярки мають місце для творчості, відпочинку, зустрічей. Жінка пригадує, як милувалася таким центром і трохи заздрила, адже у наших майстрів немає нічого подібного. Десь тоді й закралася думка про «Дзбан»...
Але створення такого об’єкту – це не просто наслідування чогось, а необхідність самовираження традиції у такий спосіб, щоб привернути до неї увагу якомога ширшого кола поціновувачів, туристів і загалом населення різної вікової категорії. Приміщення у формі дзбанку – традиційного українського глечика – найкраще підходило для відображення і представлення ідеї.
«Питання щодо будівництва центру ми обговорювали з Косівською міською радою ще 2014-го, наступного року винесено рішення про схвалення ідеї побудови «Дзбану» у Косові. Щоправда, на цьому все й закінчилося: то земельної ділянки під нього не знаходилося, то бажання не було й т. д. Як завжди, бюрократія перемагає», – пригадує пані Марія.
0,43 га для зведення центру знайшли аж через кілька років, 2018-го, в селі Вербівці, за два кілометри від Косова. Громада взяла участь в обласному конкурсі з проєктом «Створення туристичного культурно-мистецького комплексу «Мальований Дзбан», партнерами виступили Косівська райрада та благодійна організація «Автентика Гуцульщини». Архітектор Володимир Мартинюк зі своєю командою виготовили проєктно-кошторисну документацію за дуже низьку вартість, ставши фактично меценатом проєкту.
Показати світові
«Перед тим, як запропонувати проєкт для реалізації, я демонструвала його всюди, де випадала можливість, – на виставках, семінарах, конференціях, урочистих зустрічах як в Україні, так і за кордоном. Прагнула отримати оцінку ззовні», – пояснює майстриня.
На мистецьких заходах у Польщі, Туреччині, Об’єднаних Арабських Еміратах Марія Гринюк спостерігала, як фотографують і роблять селфі біля візуалізації центру, цікавляться як самим проєктом, так і традицією кераміки.
«Тоді я зрозуміла одну істину: ми не такі багаті, як ОАЕ чи країни ЄС, але ми теж можемо бути цікавими, зберігши свою автентику в архітектурі, – мова про ґражди та дерев’яні церкви, а також у традиціях, звичаях, ремеслах і, звичайно, у таких символах, своєрідних туристичних «магнітах», як наш проєкт», –продовжує мистецтвознавець.
Зберегти своє
Врешті-решт, 2020 року Косівська райдержадміністрація подала проєкт «Дзбан» на конкурс Державного фонду регіонального розвитку, і тепер він отримав схвалення на реалізацію.
«Безперечно, що запорукою успіху є синергія і взаєморозуміння обласних органів та уряду. Державна влада продемонструвала готовність підкласти свої плечі для розвитку нематеріальної культурної спадщини. Величезна вдячність за таку підтримку. Далі – кропітка праця громади, носіїв, громадських організацій, щоб проєкт дав віддачу в розвитку народних традицій, бізнесу та економіки краю і, що найголовніше, – у збереженні етносу Гуцульщини», – підкреслює М. Гринюк.
«Будівництво культурно-мистецького центру «Дзбан» планують розпочати вже цього року», – зауважує начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації Володимир Федорак. У його розробці брала участь ціла група майстрів. Тож невдовзі унікальна косівська кераміка матиме своє місце.
«Центр буде дуже функціональним. Авторська групою запланований міні-кінотеатр, виставкова, лекційна зали, гончарні майстерні, етно-музей, де, власне, і буде представлена косівська кераміка, крамниці-майстерні. Це має бути інтерактивний центр, де можна не лише побачити взірці кераміки, а й подивитися як створюється виріб. Універсальний центр як музейної справи, так і презентаційного напрямку із можливості купити сувеніри й продукцію майстрів», – розповідає посадовець.
В. Федорак називає будівництво такого центру надзвичайно важливим як для локальної, так і для міжнародної спільноти. Центр сприятиме відродженню традицій гуцульських промислів, яким понад 200–300 років. А ще тут є естетична, мистецька складова, елемент побутового використання. Та насамперед – це красиво, цікаво й екологічно. Уже зараз іде мова про те, що в центрі проводитимуть ярмарки, наукові конференції, симпозіуми, навчання, семінари, обмін досвідом, і, безумовно, майстер-класи для гончарів не тільки з України, а й з інших країн.
Вартість такої інновації 14,3 млн грн. 10 відсотків від загальної суми – це співфінансування області, каже В. Федорак. А близько пів мільйона гривень для співучасті у проєкті зарезервовано і міською радою Косівської територіальної громади, розповідає начальник відділу культури та туризму Косівської ТГ Роман Печижак.
«У Міністерстві регіонального розвитку вирішили, що такий проєкт потрібен, у будь-якому разі можливість залучити такі кошти у будівництво – це добре. Для громади це однозначно плюс: це новий об’єкт, точка притягання. Крім того, косівська кераміка потрапила до списку ЮНЕСКО і ми несемо відповідальність не лише за внесення, а й повинні слідкувати за її розвитком – це необхідна умова. Такі послідовні кроки є відображенням того, що ми виконуємо свої зобов’язання», – вважає Р. Печижак.
Майстрів, які виготовляють косівську кераміку, досить багато. Це люди різного віку, різного бачення цього ремесла. Одні працюють у суто традиційній техніці, інші вносять до неї елементи осучаснення. Все-таки це мистецтво, яке трансформується з часом. У центрі планують демонструвати як традиційні, так і сучасні речі, зауважує посадовець.
Чи зможуть майстри реалізувати тут свою продукцію, наразі говорити зарано. Та однозначно, центр стане місцем притягання, де можна буде доторкнутися до традиції. А ще можливістю популяризувати косівську мальовану кераміку. Ймовірно, вона стане брендом Косівщини, припускає Р. Печижак. Хоча з цим буде важко, адже в регіоні так багато цікавих речей: ліжники, коники, писанки, різблярство, ковальство та інші промисли.
Справедливе визнання
Заслужений майстер народної творчості, член спілки народних майстрів, член спілки художників Валентина Джуранюк усе своє життя присвятила косівській кераміці – у цій сфері жінка вже півстоліття. Пані Валентина чи не єдина майстриня, яка працює цілковито автономно – все робить сама: форми на гончарному крузі, розмальовує, заливає глазур’ю, проводить обидва випали тощо.
Нині жінка працює вдома, дуже любить свою справу і не може без роботи. Щоправда через карантин туристів немає, тож і реалізувати свої вироби жінка поки що не може.
«Як і мої колеги, працюю, щоби чимось зайнятися, на перспективу. Наразі через карантин усе закрито, нічого не продаємо. Може щось зміниться до літа», – зауважує майстриня.
Зупинитися і нічого не робити для неї означає втратити надію на відродження, на краще майбутнє. Жінка сподівається: якщо виділили кошти, то й центр скоро буде. І майстри зможуть представити там свої роботи.
«Я нашу кераміку дуже люблю. Вважаю, що вона одна з дуже оригінальних – і за своїм колоритом, і за технологією виконання. Все-таки вона єдина така в Україні. Решта чимось подібні між собою, а ця – унікальна, відрізняється від інших передусім досить складною технологією. Думаю, що її заслужено внесли до списку ЮНЕСКО», – каже В. Джуранюк.
Процес внесення до списку нематеріальної культурної спадщини був довгим. Майстри постійно їздили з виставками, як то кажуть, рекламували косівську кераміку. «Багато зусиль приклали для того, щоб вона досягнула статусу, який вона має тепер», – розповідає член спілки народних майстрів, завідувач відділу художньої кераміки і художніх виробів зі шкіри у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва Орест Чорний.
У родині Чорних кераміка – справа сімейна. І дружина Ореста Миколайовича, і син виготовляють керамічні вироби. Мають власну майстерню, проводять персональні виставки, одна із яких проходила у Львівському музеї етнографії. Та через карантин усе зупинилося… Але й у такій ситуації можна знайти вихід. Пан Орест із сином відкрили сторінку в соціальних мережах, приймають замовлення і пересилають вироби Новою Поштою.
«Замовлень вдосталь, люди цікавляться такими виробами. Особливо після внесення до списку ЮНЕСКО. Наразі ледь не кожен хоче мати хоча б один виріб косівських майстрів у своїй колекції», – ділиться досвідом чоловік. За його словами, процес виготовлення Косівської кераміки дуже складний і затратний, тобто вона сама собою дорога. А після присвоєння їй того статусу ціна на неї піднялася.
«По-перше, такої кераміки не можна зробити багато. Це ручна робота, яка у великій кількості втрачає сенс і ексклюзивність. Я до своєї роботи підходжу творчо, зазвичай роблю все в єдиному примірнику, на замовлення не працюю», – додає митець.
Культурно-мистецький центр «Дзбан» матиме велике значення для місцевих жителів, майстрів, студентів – у регіоні багато-хто працює в цій сфері. А ще О. Чорний сподівається, що центр стане візитівкою Косівщини, і не один «Неоплан» привезе до нього туристів.
