У Музеї мистецтв Прикарпаття відбулася виставка «Магія паперового мережива» львівської художниці Дарії АЛЬОШКІНОЇ. В експозиції – від мініатюр до монументальних робіт, найбільша з яких має довжину 3,3 метра. Чимало з цих творів уже побували на виставках у різних країнах – не лише Західної Європи, а й у США, Канаді, Південній Кореї, Польщі, на Паризькому книжковому салоні вони прикрашали український стенд, красувалися на благодійному ярмарку у штаб-квартирі ООН, образно кажучи, «об’їздили» пів світу.

Виконані з цупкого паперу, вони справляють дивовижне враження. Відомі з дитинства звичні сніжинки та серветки, вирізані на уроках трудового навчання, несподівано й раптово, завдяки творчому осяянню, перетворилися на витвори мистецтва, стали шедеврами. Їх залюбки використовують як театральні декорації та елементи дизайну, вони не тільки впорядковують та прикрашають простір, а й надають йому особливого готичного звучання.

Директор Музею мистецтв Прикарпаття Василь РОМАНЕЦЬ каже, що пані Дарії немає рівних у вмінні поєднувати об’ємність робіт з контражуром, у грі кольорів та контрастів. Він вважає, що мисткиня змогла народний промисел перетворити на мистецтво.

Світлана Повшик, старший викладач кафедри дизайну і теорії мистецтва Навчально-наукового інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, ділиться своїми враженнями про побачене:

– Ми звикли сприймати витинанку як щось дуже декоративне, а тут найцінніше те, що художниця дала нове дихання народному мистецтву і переконала глядача, що ці камерні маленькі роботи можуть бути монументальними. Це зробило авторку відомою і впізнаваною, і, безумовно, її знахідка стала джерелом натхнення для майбутніх пошуків…

Сама Д. Альошкіна, скульптор за фахом, про витинанки згадала, коли довелося поєднувати творчість із вихованням дітей. Вона створює свої роботи за традиційною схемою – згинання паперу вдвоє і витинання. І каже, що саме в цьому полягає магія витинанок для неї: бо ніколи не знає, який візерунок вийде в результаті праці.

Її улюблений мотив у цій творчості – це жінка. Майже в кожну роботу вплітає образ берегині, яка набуває різних прочитань та трактувань – від жінки-ангела до жінки-музи. Цікавими є пошуки майстрині й у проєкті писанок-витинанок, створених для польського міста Любліна, де вдалося використати спільну для обох симетрію.

Активну участь у виставках бере і чоловік художниці – Гордій Старух, скульптор і музикант, який відновлює теж такий забутий інструмент, як ліру, і виконує на ній як давні твори, так і власні. Тож на відкритті виставки в обласному центрі пролунали в його виконанні кант із Полісся «Ішли, пройшли да три янголи», рекрутська «Дубе», лемківська пісня…