Нинішньої весни рідні, друзі, близькі, усі, хто знав цю шляхетну своїми помислами й справами, духовно й морально світлу людину, згадують річниці двох дат, пов’язаних з початком і завершенням її життєвого шляху. Ректор Університету Короля Данила, професор, академік, доктор юридичних наук, права, філософії, доктор канонічного права, відмінник освіти України, адвокат, митрофорний протопресвітер отець Іван ЛУЦЬКИЙ народився 75 років тому – 7 березня 1949-го у Боднарові на Калущині, а раптово відійшов у засвіти 16 травня 2014-го, тобто невдовзі мине 10 років від цієї сумної дати.
Зростав і виховувався він у сім’ї небагатій, але глибоко духовній та патріотичній. Йому ще з дитячих літ були притаманні щирі віровідчуття любові до Бога, до близьких, до України. Це й зумовило професійний вибір юнака – 1970-го він вступив до духовної семінарії. Здобувши вищу освіту та пізнавши мудрість богослов’я, І. Луцький працює на духовній ниві – дияконом, відтак священником. Як душпастир служить Господу Богу спочатку на Тлумаччині, а з 1985 р. і до останніх своїх днів – в івано-франківській церкві Святого Йосифа Обручника (на «Гірці»).
Отець Іван ніс людям Слово Боже, його моральні чесноти проявилися і в допомозі кожному із парафіян, хто звертався до нього по пораду та підтримку. Ту його моральну й матеріальну підтримку, як, звісно ж, і перейняті духом Господнім змістовні проповіді о. Івана та навчання вірян, пам’ятають дотепер парафіяни храму Святого Йосифа Обручника. Священнослужитель керував ремонтом церкви на «Гірці» – оновили її фасад, позолоту бані. У приміському селі Угорниках, де жив о. Іван, він розпочав і проводив будівництво нового парафіяльного храму УГКЦ (старий зруйнувала пожежа). Це було в роки легалізації Української греко-католицької церкви, коли ще існувала радянська влада. Першим на Прикарпатті о. І. Луцький перевів Тисменицький деканат РПЦ, який водночас очолював, у лоно УГКЦ. За богоугодні справи, ревне служіння на пастирській ниві о. Івана нагородили церковною Митрою, а єпископ Софрон Мудрий ЧСВВ вручив йому «Другий Хрест із прикрасами».
Священник завжди прагнув здобути також світську освіту, і він здійснив цей свій задум – закінчив 1996 року Український вільний університет у Мюнхені, йому було надано науковий ступінь доктора філософії. Пізніше сферою своїх наукових зацікавлень І. Луцький обирає юриспруденцію і навчається у Харківській національній академії ім. Ярослава Мудрого та в Міжнародному науково-технічному університеті в Києві.
Після того він викладає теологічні дисципліни в Івано-Франківській духовній семінарії УГКЦ, основи права – у Західноукраїнському економіко-правничому університеті. І… мріє про власний навчальний заклад, у якому могли б здобути вищу освіту кожен талановитий хлопець чи дівчина, незалежно від їх соціального статусу. Здійснив цю свою мрію 1997-го, коли заснував приватний вищий навчальний заклад «Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва» і став його першим ректором. Спочатку тут опановували чотири спеціальності близько трьохсот студентів в орендованому приміщенні площею лише 500 квадратних метрів. З часом умови для навчання студентів та праці викладачів значно поліпшились, і нині цей заклад має привабливе сучасне обличчя.
2007-го виш було перейменовано на Івано-Франківський університет права ім. Короля Данила Галицького. А після смерті о. І. Луцького заклад у 2017 р. отримав офіційну назву Університет Короля Данила (УКД). Справу батька продовжили діти – Андрій, Мирослав та Наталія Луцькі. Президентом університету нині є Андрій Луцький, а ректором – Мирослав Луцький. Приватний виш і далі динамічно розвивається, тут нині юнаків і дівчат навчають права, економіки, архітектури, дизайну, ІТ-технологій, журналістики, музичного мистецтва, богослов’я й інших спеціальностей, список яких за останні роки набагато розширився.
«Ora et labora» («Молись і працюй») – цей латинський вислів довколишні часто чули від отця Івана, для котрого він був девізом, життєвим правилом. На переконання священника, саме молитва й праця, поєднання духовності з наполегливістю дають можливість кожному досягти своєї шляхетної мети. Сам він показував іншим приклад у цьому – постійно працював над самовдосконаленням у духовній та освітній сферах, ніколи не зупинявся на досягнутому. Вагомими є здобутки І. Луцького на науковій ниві. У 2005 р. він захистив кандидатську дисертацію з юриспруденції на тему «Справедливість як філософсько-правова засада українського державотворення», у 2011-му – і докторську на тему «Християнське вчення як світоглядне джерело Української держави і права», загалом опублікував понад 100 наукових статей, посібників, підручників та монографій.
Жаль, що о. Іван не може побачити сьогодення УКД, що його створював як заклад, котрий був би доступним кожному зі здібних до навчання юнаків та дівчат і надавав їм високоякісну освіту, сформовану на засадах християнської моралі. Тут є належні умови (не потрібно їхати для вступу до вишів за кордон), щоб студенти могли міцно засвоювати всі необхідні сучасні знання, які стануть ефективними в майбутній їхній праці за здобутими спеціальностями – праці в різних галузях економіки та соціальної сфери України.
Пам’ять про першого ректора живе і, сказав би так, матеріалізувалася в Університеті Короля Данила зокрема через діяльність Фонду ім. І. Луцького, головна мета якого – надання грантів на безоплатне навчання, всебічна підтримка обдарованої молоді, створення умов для творчого зростання, розвитку й реалізації здібностей талановитих дівчат і хлопців.
Утім добру пам’ять про себе о. Іван залишив не лише у заснованому ним приватному вищому навчальному закладі. З допомогою І. Луцького збудовано школу в його рідному Боднарові, а в Угорниках відремонтовано дитсадки, шкільні класи. Він мав великий авторитет серед людей не тільки як священнослужитель, ректор університету, а і як громадський активіст – о. Івана обирали депутатом обласної ради першого та п’ятого демократичних скликань Угорницької сільської ради.
Його любили й поважали не лише студенти й колеги в УКД, а й усі ті, хто мав за честь бути знайомим з цією людиною. Розумний та освічений, о. Іван був водночас великодушним, простим, співчутливим до людських потреб і проблем. Любов і милосердя сповнювали його велике гаряче серце, яке перестало битися десять років тому. Кожен, хто особисто знав Івана Михайловича, завжди згадуватиме про нього з теплотою і вдячністю. Пам’ятатиме шляхетність його помислів і вчинків, щире ставлення до людей. Він був направду видатною особистістю. Отець Іван любив повторювати слова з Євангелія від Матвія: «Ви впізнаєте їх по їхніх плодах». Ці слова назавжди закарбувалися у свідомості як дороговказ для нас – тих, хто мав щастя працювати й спілкуватися з о. Іваном Луцьким.
Вічні шана і пам’ять Вам, ректоре і священнику!
