Любов Юрків творить поезію на полотні й на папері

Жителька села Підбережжя Болехівської міської ради Любов ЮРКІВ не змарнувала Божого обдарування талантами, а гідно втілила їх у своїх творчих набутках. Вона - авторитетна людина і патріот, живе життям села – спілкується і творить. Її поезія цікава, а вишивані твори самобутні. У селі її ще називали «писаровою Любою», бо її дідусь свого часу був писарем. У Підбережжі ніхто так не вмів вишивати, як «писарові дівки». Твори Люби Юрків – поезія на полотні.

«Вишиванки мої, вишиванки…»

Народившись і зростаючи в родині, де поважали й дотримувались бойківських традицій та обрядів, шанували й примножували народне мистецтво, Любов Юрків уже восьмий десяток життя окрилена: з одного боку – вишивкою, а з другого – любов’ю до слова. Її вишиваними роботами свого часу цікавився відомий майстер народної творчості України Михайло Покиданець. А їх мисткиня презентувала ще 1974 року – на центральному телебаченні в передачі «Народна творчість». Відтак – на І Всесвітньому бойківському фестивалі у м. Турці на Львівщині, на І Світовому конгресі Союзу українок 1994 року. Свою першу персональну виставку Любов Юрків представляла 1999 року в Науково-методичному центрі м. Івано-Франківська, згодом – у Києві. Вишивальниця – майстер народної творчості.

Вишивальниця із с. Підбережжя Любов Юрків Роботи майстрині.

– Я народилася у Підбережжі, тут і живу, – розповідає Любов ЮРКІВ, – люблю своє село і його людей. А вишиваю змалечку – навчила мама, яка була дуже строгою вчителькою. Вона показувала раз і не більше. Казала: «Думай… Роби помало, але добре …» Тож треба було думати. Пригадую, було мені чотири роки. Мама намалювала квіточку і дала завдання її вишити. Відтак мою роботу зберігала і дорожила нею. А сусідка сказала: «Дивися, як вона голку тримає. Буде вишивати ще ліпше, ніж ти…» Мама дуже майстерно вишивала. У 1939 році на повітовій виставці в Долині її робота — вишита «гладдю» жіноча бойківська сорочка – виборола перше місце. Зауважте, що то був час, коли всі жінки у селах добре вишивали. Мене ніхто не питав, хочу я вишивати чи ні. Я мала вишивати. Мама вишивала «низинкою», а інші здебільшого – «хрестиком». Тож і я захотіла навчитися. Мама взяла клаптик полотна і голкою показала, як рахувати нитки в один бік, а відтак у другий. Спочатку я відшивала орнаменти з інших робіт. А згодом уже й свої створювала. Перша моя оригінальна робота – сорочка для чоловіка. Прикро, що не збереглися всі мої вишивки, я їх роздаровувала. Сьогодні у мене є хіба дещиця робіт. Пригадую, як 1974 року до нас приїжджали журналісти зі столичного телебачення для зйомок передачі про народну творчість. Тоді мої роботи побачили люди.

Свій перший вірш написала у 12 років. Учитель Микола Олексійович Романів запропонував школярам написати замітку для стінгазети. Написала і я – вірш. Учитель прочитав його, почав зі мною займатися. Якось мама показала мої твори вуйкові, а він сказав, що в такому віці всі дівчата пишуть вірші. Я це почула і на тому моя «літературна діяльність» припинилася на багато років. Навіть думати про поезію перестала. Дуже боялася, щоб мене не висміяли в рубриках «Вибрики Пегаса» чи «Страшне перо не в гусака». Так тривало, аж поки я не пішла працювати до школи, де вела гурток із плетіння, проводила вечорниці тощо. Якось мені доручили підготувати матеріали до «Свята писанки». І я написала сценарій – з віршиками, піснями. Згодом підготувала вертеп з молодшими школярами. Успіх був величезний. У Долині наш вертеп визнали найкращим. Так я почала писати сценарії до різних свят. А для декорацій використовувала свої вишивані роботи, головно рушники. Працювала я і в Будинку школяра у Болехові. Учила дітей вишивати нитками і бісером, плести тощо. Брала участь в етнографічних фольклорних фестивалях і виставках – у Турці на Львівщині, в Долині, Рожнятові, Болехові, Івано-Франківську, Севастополі, Києві… Мої авторські роботи переважно виконані «низинкою». Техніка «низинки» – дуже ніжна і делікатна, вона виграє перед технікою «хрестика». Є ж різниця – одна ниточка чи чотири. Використовую звичайну сорочкову тканину, а нитки – найвищої якості. Починаю роботу з лівого виворітного боку – вишиваю основу переважно чорними і червоними нитками, а відтак з лицьового боку її зашиваю іншими кольорами. А ще дуже люблю вишивати «гладдю».

– Як народжуються Ваші орнаменти до вишивок?

– Як собі задумаю, так і відтворю. Переважно використовую місцеві орнаменти, бойківські. У мене нема двох однакових робіт – кожна самобутня. Повторюся: у мене не було жодних вчителів вишивання – лише мама. Вона не терпіла фальші і вимагала цього від нас. Я й досі зберігаю її вишивки. До речі, не знаю, скільки робіт я створила за своє життя, але точно знаю, що жодної не продала.

«Віночок» – не вінець

Недавно в Народному домі Підбережжя відбулася презентація першої поетичної збірки Любові Юрків «Віночок», яка побачила світ у видавництві «Місто НВ».

– Я ніколи не ставила собі за мету написати книжку, – розповідає п. Люба. – Вважала, що моя поезія не настільки досконала, щоб іти з нею до читача. Боялася насмішок. Вирішальними стали відвідини журналістів «Галичини». Я читала їм свої твори. Вони мене виганьбили за надмірну скромність і намагання закопати талант письменства, та щонайперше – переконали.

До видання увійшли колядки, вірші, Хресна дорога, легенди, патріотичні поезії, гумористичні твори, та найбільше тут творів для дітей. Мене завжди цікавили дитячі думки.

– Знаю, Любове Миколаївно, що книжка «Віночок» – не вінець Вашої поетичної творчості, а навпаки, початок, і Ви плануєте прийти до читачів з новою книжкою для дітей.

– Так, хочу надрукувати твори для дітей окремою книжкою, а ще, може, пісенник.

Як розказати людям хочу я

Про всю чарівність бойківського краю,

То неба синь і нива золота

На полотні узорами лягають.

І темний бір, і гомінкі струмки,

Й червоні спілі кетяги калини,

І ніжні барви ранньої весни,

І довгий ключ у небі журавлиний.

Я візерунками на полотні стелю

Мої тривожні й радісні хвилини,

І кров героїв, що лягли в бою,

Й красу дівочу, й усмішку дитини.

Мов на папері білому пишу,

На полотні узори вишиваю,

І людям вишиттям передаю

Красу і побут бойківського краю.

…Окрім поетичної творчості, Любов Юрків чудово вишиває бісером, плете, знається на мереживі, випікає короваї…

Надія РОМАНІВ, голова Підберезької сільської ради.