Національна комісія зі стандартів державної мови затвердила Український правопис як стандарт державної мови. Цим рішенням вона виконала січневу постанову Верховної Ради «Про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави».

Затвердження українського правопису як стандарту не означає мовної реформи чи появи нових норм. Ідеться передусім про зміну юридичного статусу документа: Національна комісія зі стандартів державної мови ввела в правове поле єдиний офіційний текст правопису, який фактично діє ще з 2019 року. Тож ані журналістам, ані освітянам, ані бізнесу чи учням не потрібно нічого переучувати – правила залишилися тими самими. Зміни мають переважно технічний характер: уточнили структуру документа, оновили приклади та відредагували формулювання правил відповідно до характеру української мови.

Що насправді означає надання українському правопису статусу стандарту державної мови і чи змінить це щось у щоденному мовному вжитку? Як таке рішення може вплинути на мовну культуру українців у довгостроковій перспективі? Про це читайте у коментарі кандидата філологічних наук, доцента кафедри української мови Карпатського національного університету ім. В. Стефаника Любові ПЕНИ:

– Усе, що стосується мови, сприяння її розвитку, її розпросторення, є позитивним і таким, чому треба всіляко сприяти на різних рівнях – від пересічного мовця до найвищих гілок влади. З одного боку, дуже тішить, що все, дотичне до мови, спричиняє такий резонанс у суспільстві. Це свідчить про те, що нам не байдужа доля мови. А з іншого – не до кінця зрозумівши суть того, що відбулося, люди починають тлумачити його не зовсім відповідно, що призводить до певних викривлень у потрактуванні того, що насправді є.

Новина про затвердження українського правопису як стандарту спричинила запитання, адже редакція правопису чинна ще з 2019 року. Відповідно до закону про забезпечення функціонування української мови як державної Національна комісія зі стандартів державної мови – це єдиний орган, що має законодавчо закріплене право затверджувати (не схвалювати, не рекомендувати, а власне затверджувати) стандарти державної мови, а отже, й український правопис як стандарт.

Насправді маємо не нову мовну реформу, не нову редакцію українського правопису, а зміну юридичного статусу документа. Комісія виконала постанову Верховної Ради України «Про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави» від 15 січня 2026 року і ввела в правове поле єдиний офіційний текст правопису.

Те, що відбулося, не стосується зміни чинних норм або окремих правил. Жодних змін норм чи правил не було. Затвердження правопису як стандарту від 1 березня ніяк не вплинуло на усталені правила. Тому бізнесові, журналістам, учителям, учням, батькам учнів – усім мовцям немає підстав хвилюватися, що щось після цього рішення треба буде доучувати чи переучувати.

В одному з інтерв’ю-роз’ясненні член Нацкомісії зі стандартів держмови Данута Мазурик зазначила, що комісія не має повноважень, щоби вносити зміни і це не є її завданням, адже комісія не створює щось, а координує, схвалює те, що виробляють фахові спільноти.

Що ж відбулося? Робоча група вдосконалила структуру правопису: є суто технічні редакційні зміни; забрали ілюстрації, пов’язані з реаліями недокраїни-агресора; доповнили, оновили ілюстративний матеріал; у редакції правопису 2019 року не було алфавіту як обов’язкового структурного компонента – його додали; поповнили ілюстрації, що стосуються правопису великої літери, зокрема в назвах вулиць.

Важливим є те, що скоригували текст правил, зробили його відповідним до характеру української мови. Скажімо, формулювання «м’який знак пишеться» чи «апостроф ставиться», «вживається» і подібні замінили на «м’який знак пишемо», «апостроф ставимо», «вживаємо» тощо. Це пов’язано з тим, що наша мова має активний характер, це є однією з її природних ознак. Тому варто уникати пасивних конструкцій, які є менш притаманні українській мові порівняно з іншими.

До слова, енергетика українського вислову зосереджена на безпосередній дії, а дію виражаємо дієсловом. Тому не варто надуживати віддієслівними іменниками на «-ння», «-ття». Замість них доцільно вживати неозначену форму дієслова або ж дієприслівник. Наприклад, замість «для прогнозування необхідно» треба «щоб спрогнозувати»; замість «почати виконання» – «почати виконувати»; не «при дослідженні питання», а «досліджуючи питання» і т. д.

Це не просто забаганки чи приписи лінгвістів; це відповідає граматичному ладові нашої мови, її «духові»; це те, що робить її самостійною, окремішньою, відмінною від інших, навіть найбільш близьких. Бо мова – то не просто засіб спілкування, то своєрідне відображення в ній зовнішніх обставин життя нації та вмістилище її своєрідного внутрішнього буття.

Отож говорити, що правопис 2019-го набув чинності з 1 березня 2026 року, неправильно. Він був чинний відтоді, й чинний і тепер. Журналісти, освітяни, видавці і всі, хто стежить за нормами правопису, дотримуються чинної редакції, що діє з 2019 року. Можна підсумувати: змінили форму, а суть, зміст залишили ті самі.

Водночас Комісія заявила про потребу подальшого удосконалення правопису, що означає підготовку майбутніх змін. Для пересічного користувача мови будь-які зміни не завжди бажані. Але замість того, щоб тратити сили на нарікання, треба спрямувати їх на те, щоб вивчати чи вдосконалювати. Бо мова того варта. Зміни до правопису 2019 року – це крок до повернення нашій мові її питомих рис, вилучених з неї протягом радянського часу; це повернення нашій мові її «українськості».

Остаточний текст правопису стане чинним після ухвалення урядом рішення про втрату чинності його ж постанови від 22 травня 2019 року «Питання українського правопису» і його оприлюднять на офіційному сайті Національної комісії зі стандартів державної мови.